Основи зоогігієни Урок №13, 08.02.2024

 ДОБРИЙ    ДЕНЬ УЧНІ ГРУПИ №14                      

ПРОДОВЖУЄМО  ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ З 

ПРЕДМЕТУ ОСНОВИ ЗООГІГІЄНИ  

08.02.2024

ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК в вайбер групі

 Тема програми . Екологія і тваринництво

 Тема уроку:Негативний вплив тваринництва на навколишнє середовище.

Аграрно-тваринницький комплекс у сучасних умовах продовжує бути основним забруднювачем земель та інших елементів навколишнього середовища: відходи та стічні води тваринницьких комплексів і ферм та птахофабрик, використання отрутохімікатів і пестицидів, переробна промисловість, ослаблення виробничої і технологічної дисципліни, труднощі здійснення контролю на сільськогосподарських об'єктах, розкиданих на великих територіях, - все це призводить до того, що стан землі і всієї навколишнього середовища в сільській місцевості, відповідно до державних доповідей про охорону навколишнього середовища, залишається тривожним, ряд регіонів мають ознаки зон надзвичайної екологічної ситуації або екологічного лиха.

Розвиток тваринництва на промисловій основі, створення міцної кормової бази, розширення відгінних пасовищ, велика концентрація поголів'я худоби на обмеженій площі, зміна традиційних форм його змісту зумовлюють необхідність використання великої кількості води з річок, озер та інших водних об'єктів, що робить істотний вплив на стан самих водойм і навколишнього середовища в цілому. Як відомо, промислове тваринництво - один із самих великих водоспоживачів.

Висока концентрація поголів'я худоби на обмежених площах, використання гідравлічних систем збирання і видалення екскрементів тварин призводять до утворення величезних обсягів рідкого гною, а також пов'язаних з експлуатацією виробничих приміщень значних кількостей шкідливих летючих хімічних речовин, неприємних запахів, інтенсивного шуму та ін

При вирішенні питань розміщення тваринницьких комплексів, вибору систем обробки та використання відходів тваринництва фахівці виходили з того, що провідні компоненти навколишнього середовища - атмосферне повітря, грунт, водойми - практично невичерпні з екологічної точки зору. Проте досвід експлуатації перших побудованих тваринницьких комплексів свідчив про інтенсивний забрудненні об'єктів навколишнього середовища та несприятливому їх впливі на умови проживання населення. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища від забруднення, профілактика інфекційних, інвазійних та інших захворювань людей та тварин пов'язані з реалізацією заходів щодо створення ефективних систем збору, видалення, зберігання, знезараження і використання гною і гнойових стоків, удосконаленням та ефективною роботою повітряочисних систем, правильним розміщенням тваринницьких комплексів і споруд обробки гною по відношенню до населених пунктів, джерел господарсько-питного водопостачання та іншим об'єктам, тобто з комплексом заходів гігієнічного, технологічного, сільськогосподарського та архітектурно-будівельного профілів.

Специфіка підприємств з вирощування, відгодівлі та утримання тварин визначається наступним:

- Переважний вплив неорганізованих викидів (ставки - відстійники, гноєсховища, очисні споруди) - до 99,5% від загальної маси виділень;

- Нерегулярний характер процесів виділення і утворення забруднюючих речовин, що визначають викиди як від самих тварин, так і від продуктів їх життєдіяльності, пов'язаний з діяльністю мікроорганізмів - деструкторів, яка залежить від температурних умов і місця існування.

Санітарно-гігієнічні умови на фермах також в основному підтримуються за допомогою води: для миття тварин, очищення приміщень та їх дезінфекцій, підготовки кормів, миття посуду і апаратури, гідрозмиву гною і Разом з тим із зростанням споживання води для потреб тваринництва збільшується скидання стічних вод уводойми, в результаті чого вони забруднюються і втрачають свої корисні властивості. Навіть скидання невеликих доз неочищених стічних вод від тваринницьких ферм і комплексів викликає масові замори риби і завдає значної економічної шкоди. Тому інтенсивне і різносторонню дію сільського господарства на навколишнє середовище пояснюється не тільки зростаючим споживанням природних ресурсів, необхідних для безперервного зростання аграрного виробництва, але й утворенням значних відходів і стічних вод від тваринницьких ферм, комплексів, птахофабрик та інших сільськогосподарських об'єктів.

Підприємствами сільського господарства викинуто в атмосферу понад 25,58 тис. тонн забруднюючих речовин. Хімічної і біологічної забруднення атмосферного повітря в значній мірі сприяють також недостатньо відпрацьовані технології на промислово-тваринницьких комплексах і птахофабриках. Джерелами забруднення атмосфери є приміщення для утримання худоби, відгодівельні майданчики, гноєсховища, біологічні ставки, ставки-накопичувачі стічних вод, поля фільтрації, поля зрошення. У зоні тваринницьких комплексів та птахофабрик атмосферне повітря забруднене мікроорганізмами, пилом, аміаком та іншими продуктами життєдіяльності тварин, часто володіють неприємними запахами (понад 45 різних речовин). Ці запахи можуть поширюватися на значній відстані (до 10 км), особливо від свинокомплексів.

Значне місце в забрудненні навколишнього середовища в сільському господарстві в даний час належить хімічних сполук і препаратів, які використовуються для боротьби з різними шкідниками, хворобами і бур'янами в сільському господарстві. Застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур загострили екологічну проблему. Агрохімізації, на відміну від забруднення природи відходами промислового виробництва, є цілеспрямованою діяльністю.

Добрива та пестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається на здоров'я людини. Це в кінцевому підсумку позначається на стані навколишнього середовища в цілому і становить потенційну небезпеку для здоров'я людей. Скорочення поставок і обсягів застосування пестицидів в останні роки призвело до істотного зниження забруднення ними вододжерел, грунтів та рослинницької продукції. Однак потенційну загрозу для навколишнього середовища представляють заборонені, непридатні для подальшого використання пестициди, об'єкти зберігання та застосування отрутохімікатів. Складські приміщення, що використовуються для зберігання отрутохімікатів, в тому числі і заборонених до застосування, часто знаходяться в аварійному стані або не пристосовані для цих цілей. Понад 30% господарств у Російській Федерації не мають у своєму розпорядженні спеціалізованими майданчиками для заправки техніки, протруювання насіння та миття транспортних засобів. Особливу небезпеку представляє забруднення навколишнього середовища в результаті порушення правил зберігання, транспортування й застосування мінеральних добрив і пестицидів.

Актуальність проблеми охорони навколишнього середовища в сільському господарстві посилюється в сучасних умовах у зв'язку з процесами забруднення природних ресурсів, що використовуються в аграрному виробництві, промисловими, будівельними та іншими несільськогосподарськими підприємствами Ці забруднення ведуть до зниження родючості грунтів і їх продуктивності, погіршення якості вод, атмосфери, завдають шкоди рослинництву і тваринництву, що тягне недоотримання сільськогосподарської продукції та погіршення її якості.

Таким чином, подальший розвиток аграрного виробництва, його механізація і хімізація земель значно підвищують роль охорони навколишнього середовища в сільському господарстві. І тим не менше на практиці вирішення цього кардинального питання відсувається на другий план. Екологічні вимоги настільки істотні і принципово важливі, що. не дотримуючись їх, не можна говорити про економічну ефективність аграрного виробництва. Для сільського господарства це має особливо важливе значення, оскільки дана галузь суспільного виробництва, як ніяка інша, тісно пов'язана з живими і неживими об'єктами природи. Тому меліорація, хімізація, механізація та інші напрями розвитку сільського господарства можуть примножити силу землі, підвищити її продуктивність, якщо проводити їх з урахуванням екологічних вимог.

В даний час відбувається різке загострення екологічної ситуації, яке має місце, незважаючи на триваючий спад аграрного виробництва, що можна пояснити тим, що в сільському господарстві ігноруються екологічні вимоги на догоду економічним інтересам, а також ослабленням державного управління і зниженням ефективності роботи державних природоохоронних і правоохоронних органів, що веде до непоправних втрат генофонду.

Важлива роль у вирішенні проблем природокористування та охорони навколишнього середовища в аграрному секторі економіки належить правовому регулюванню і науково обгрунтованого державного управління. Завдання раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища в процесі сучасного сільськогосподарського виробництва повинні об'єктивується в праві в чітких і конкретних екологічних заходи і вимогах. Ігнорування вимог екологічного законодавства при організації та веденні сучасного сільськогосподарського виробництва як може призвести до величезних втрат для самого сільського господарства, так і заподіяти шкоди навколишньому середовищу.

Значне місце у вирішенні зазначених екологічних проблем у сільському господарстві належить чинному законодавству. В даний час екологічні відносини в сільському господарстві регулюються багатьма нормативними актами, інструкціями, положеннями, виданими в різний час, в яких регламентуються окремі їх сторони або містяться лише загальні зобов'язують вимоги щодо використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Єдиного нормативного акту в цій галузі екологічних відносин поки немає. У зв'язку з цим мета правового регулювання полягає в забезпеченні всіх учасників аграрного виробництва комплексом спеціальних еколого-правових вимог, що відбивають специфіку всіх факторів, що впливають на навколишнє середовище сучасної сільськогосподарської діяльності з урахуванням рівня розвитку її механізації, меліорації і хімізації. Проте в даний час необхідно не стільки подальше вдосконалення екологічного законодавства, скільки організація його Тому одним з головних завдань усіх господарюючих суб'єктів є раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища, реалізація якої служить необхідною умовою, складовою частиною виробничо-господарської діяльності. Будь-яка сільськогосподарська організація може нормально функціонувати лише за умови дотримання передбачених законом екологічних вимог. Цьому підпорядкований і правовий режим користування сільськогосподарськими організаціями землею, її надрами, водами, лісами та іншими природними ресурсами.

Основна особливість сільського господарства, на відміну від інших галузей матеріального виробництва, полягає в безпосередньому зв'язку його виробничо-господарської діяльності з використанням землі як основного і нічим не замінне засоби виробництва. У сільському господарстві рівень суспільного виробництва залежить головним чином від форми з'єднання робочої сили з основним, причому вельми специфічним засобом виробництва - землею. Ця особливість сільського господарства - залежність від природно-кліматичних факторів - носить постійний і стійкий характер. Крім землі, в процесі сільськогосподарської діяльності використовується і підлягає охороні цілий комплекс різних природних об'єктів, що становлять об'єктивні умови аграрного виробництва надра, води, рослинність, тваринний світ Тому як об'єкт охорони навколишнього середовища в сільському господарстві необхідно розглядати цілісні природно-територіальні комплекси, які з різних природних об'єктів, тісно пов'язаних один з одним і утворюють єдине ціле.

Тваринницькі ферми і комплекси є в даний час серйозними джерелами забруднення, особливо водних об'єктів та атмосферного повітря.

В умовах сучасної системи сільського господарства можна виділити два напрямки природоохоронної діяльності: охорону навколишнього середовища і всіх її елементів від шкідливого впливу сільськогосподарського виробництва та охорону сільського господарства від шкідливого впливу антропогенної навколишнього середовища.

Перший напрямок передбачає виконання обов'язків, покладених на сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, організації та об'єднання, фермерські господарства з охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, в тому числі здійснення всіх необхідних для цього заходів. Їх виконання проводиться в рамках основних напрямків розвитку сільськогосподарського виробництва з індустріалізацією сільського господарства, меліорацією земель, хімізацією.

Застосування системи машин, інтенсивних технологій у рослинництві з метою отримання високих стійких урожаїв покладає на агротехнічну службу сільськогосподарських підприємств і об'єднань обов'язки з проведення обов'язкових заходів щодо збереження грунтових угідь і підвищення родючості земель. Спорудження тваринницьких комплексів і агропромислових підприємств вимагає дотримання встановлених правил щодо забезпечення об'єктів, що вводяться очисними пристроями, знешкоджувальними стічні води та Інші відходи, а також проведення заходів з утилізації відходів шляхом їх ефективного використання в сільському Для об'єктів сільського господарства, які є джерелами впливу на довкілля й здоров'я людини, залежно від потужності, умов експлуатації, характеру і кількості виділюваних у навколишнє середовище забруднюючих речовин, створюваного шуму, вібрації та інших шкідливих фізичних факторів, а також з урахуванням передбачених заходів щодо зменшення несприятливого впливу їх на довкілля і здоров'я людини, відповідно до санітарної класифікацією встановлюються такі розміри санітарно-захисних зон:

Клас I - санітарно-захисна зона 1000 м встановлена для свинарських комплексів, комплексів великої рогатої худоби.

Клас II - санітарно-захисна зона 500 м - для ферм звірівницьких (норки, лисиці та ін), складів для зберігання отрутохімікатів понад 500 т., виробництва з обробки та протравлення насіння.

Клас III - санітарно-захисна зона 300 м - для ферм вівчарських, складів для зберігання отрутохімікатів і мінеральних добрив більше 50 т., обробки сільськогосподарських угідь пестицидами з застосуванням тракторів (від меж поля до населеного пункту), кролиководчих ферм.

Клас IV - санітарно-захисна зона 100 м - для тепличних і парникових господарств, складів сухих мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин (зона встановлюється і для підприємств з переробки і зберігання харчової продукції), меліоративних об'єктів з використанням тваринницьких стоків.

Клас V - санітарно-захисна зона 50 м - для сховищ фруктів, овочів, картоплі, зерна, матеріальних складів, господарств з утриманням тварин (свинарники, корівники, розплідники, стайні, звіроферми) до 50 голів.

У ст. 46 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплені екологічні вимоги в сільському господарстві. Так, підприємства, об'єднання, організації та громадяни, які ведуть сільське господарство, зобов'язані виконувати комплекс заходів з охорони грунтів, водойм, лісів та іншої рослинності, тваринного світу від шкідливого впливу стихійних сил природи, побічних наслідків застосування складної сільськогосподарської техніки, хімічних речовин, меліоративних робіт та інших факторів, що погіршують стан навколишнього природного середовища, що заподіюють шкоду здоров'ю людини.

Тваринницькі ферми і комплекси, підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію, повинні мати необхідні санітарно-захисні зони і очисні споруди, що виключають забруднення грунтів, поверхневих і підземних вод, поверхні водозборів водойм і атмосферного повітря. Порушення зазначених вимог витече за собою обмеження, призупинення або припинення екологічно шкідливої діяльності сільськогосподарських та інших об'єктів за розпорядженням спеціально уповноважених на те державних органів  у сфері охорони навколишнього природного середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду.

 

Висновок

Екологічна безпека, так само як і продовольча безпека, найважливіша складова агропродовольчої політики сучасної російської держави, бо вони напряму відбиваються на якості життя і здоров'я населення.

Екологічні вимоги настільки істотні і принципово важливі, що, не дотримуючись їх, не можна говорити про економічну ефективність аграрного виробництва. Ефективність сільськогосподарського виробництва, темпи його росту залежать від стану грунтів, а також від правильної організації заходів щодо їх охорони. Проте в даний час стан земель Російської Федерації, що знаходяться у сфері сільськогосподарської діяльності, залишається незадовільним. Здійснювані перетворення, зміна форм власності та господарювання в агропромисловому комплексі не супроводжувалися в останні роки розширенням застосування природоохоронних і ресурсозберігаючих технологій. У результаті основні показники, що характеризують вплив галузі на навколишнє середовище, за останні роки суттєво не покращилися, екологічна обстановка в ряді регіонів залишається неблагополучною, а забруднення навколишнього середовища - високим.

На жаль, екологічний світогляд у багатьох керівників і фахівців аграрної сфери поки не сформувалося, і з цієї причини триває ведення сільськогосподарського виробництва з грубими порушеннями норм екологічного законодавства. Екологічний правопорядок, екологічна культура, етика природокористування та інші категорії повинні отримати прописку у вітчизняному аграрному секторі економіки.