Добрий день, учні групи № 14
ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".
Ми продовжуємо очне навчання.
ТЕМА ПРОГРАМИ:Тема 5. Проведення зооветеринарних заходів на тваринницьких фермах
Інструктаж за змістом занять, безпеки праці, організації робочого місця.
Ознайомлення з прийомами обстеження за тваринами у навчальному господарстві.
Вправи.
Виконання робіт, що проводяться під час санітарного дня на фермі
Виконання робіт, що проводяться під час санітарного дня на фермі
ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ :
Завдання1. Розробити план заходів щодо профілактики незаразних хвороб тварин за наведеною схемою згідно із завданням.
ОСНОВНІ ВИДИ ПЛАНІВ ВЕТЕРИНАРНИХ ЗАХОДІВ
Залежно від терміну виконання у ветеринарній практиці плани поділяються на: перспективні, поточні та оперативні.
Перспективними є ті плани, які складають на тривалі терміни — від 2-х до 5-ти років, а саме:
— оздоровлення господарств або регіонів від хронічних інфекційних (туберкульозу, бруцельозу, лейкозу, лептоспірозу тощо) або паразитарних (фасціольозу, піроплазмідозів тощо) хвороб;
— підготовка кадрів та підвищення їх кваліфікації;
— розвиток мережі ветеринарних установ;
— матеріально-технічне забезпечення і фінансування ветеринарних заходів;
— розвиток ветеринарної науки, впровадження її досягнень та передового досвіду у виробництво.
Перспективні плани, що включають фінансування, будівництво, матеріально-технічне забезпечення, обов’язково мають бути узгоджені з відповідним бюджетом (державним, обласним або районним).
Поточні (річні) плани ветеринарних заходів розробляють на один рік, при цьому показують виконання роботи щоквартально, або помісячно. Складають такі плани керівники ветеринарної медицини державних установ і господарств різних форм власності. До поточних планів належать:
— план ветеринарно-профілактичних і протиепізоотичних заходів;
— план ветеринарно-санітарних заходів;
— план профілактики незаразних хвороб тварин;
— план пропаганди ветеринарних знань;
— план ліквідації хронічних заразних хвороб тварин (у разі виникнення захворювання вперше);
— план будівництва і ремонту ветеринарних об’єктів;
— план підвищення кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;
Додатково до цих планів щорічно складають плани матеріально-технічного забезпечення.
Оперативні плани ветеринарних заходів розробляють спеціалісти ветеринарної медицини на певний календарний термін (1 або 2— 3 міс.). Такими планами є:
— план ліквідації гострих інфекційних захворювань;
— календарний план роботи лікаря (установи) на квартал або місяць.
Планування лікувально-профілактичних обробок
У третьому розділі плану передбачають лікувально-профілактичні обробки проти різних паразитарних захворювань, які реєструються в даній місцевості.
Специфічна профілактика гельмінтозів грунтується на застосуванні хіміотерапевтичних та біологічних препаратів, які забезпечують попередження захворювання тварин і розповсюдження у довкіллі інвазійного початку.
Профілактичні дегельмінтизації проводять в усіх господарствах, де є випадки захворювання тварин гельмінтозами, перед постановкою їх на стійлове утримання і перед вигоном на пасовище.
Лікувальні дегельмінтизації проводять у будь-яку пору року, якщо у тварин є клінічні ознаки захворювання.
Дегельмінтизацію проти більшості гельмінтозів планують здебільшого на зимовий період, коли значна частина гельмінтів завершує цикл розвитку, досягає статевої зрілості, а для яєць та личинок у довкіллі відсутні необхідні умови для розвитку доінвазійної стадії.
Найдоцільніші терміни дегельмінтизації, наприклад у зоні Лісостепу та Полісся, такі:
— проти фасціольозу великої рогатої худоби і овець — перша дегельмінтизація у IV кварталі (грудень), а друга — у І кварталі (лютий — березень) наступного року;
— проти диктіокаульозу великої рогатої худоби і овець — перший раз у березні, другий — у IV кварталі (жовтень—листопад);
— проти монієзіозу овець — преімагінальна дегельмінтизація проводиться через 25—30 днів після виведення тварин на пасовища, повторна — через 15 днів після першої і третя — через 25—30 днів після другої, тобто в першій половині травня, у першій половині червня і в липні, а через 30 днів після постановки овець у стійло проводять профілактичну дегельмінтизацію всього поголів’я;
— проти аскарозу все поголів’я свиней — перший раз у квітні, другий — у липні і третій — у жовтні.
Поросят піддають дегельмінтизації перший раз у віці 35—40 днів, другий — через два тижні після першої, третій — через місяць після другої (у 3-місячному віці);
— проти метастронгільозу свиней — перший раз у березні, другий — у жовтні;
— проти параскаріозу коней — перший раз у березні, другий — у жовтні;
— проти стронгілятозів коней — перший раз у травні, другий — у жовтні;
— овець проти корости і ектопаразитів — після стрижки: у травні-червні та вересні;
— свиней проти ектопаразитів — щоквартально;
— проти піроплазмідозів обробки планують періодично протягом усього часу можливого паразитування кліщів на тваринах;
— обробки великої рогатої худоби проти підшкірного овода планують у місцевостях, де реєструється уражуваність тварин його личинками.
Планування інших обробок визначається конкретною епізоотичною ситуацією, діючими інструкціями і настановами.
Річний і квартальний обсяги робіт у плані подаються у вигляді цифрових показників. Цифри повторних обробок тварин беруться в дужки. Громадське поголів’я показується в чисельнику, а тварини приватної власності — у знаменнику.
Протягом року в план можуть вноситись зміни і доповнення, зумовлені зміною епізоотичної ситуації в господарстві, районі та області.
Завдання 2. Розробити план ветеринарно-профілактичних і протиепізоотичних заходів за наведеною схемо згідно із завданням.
Для складання плану необхідно:
— добре вивчити епізоотичну обстановку в господарстві, населених пунктах району по епізоотичному журналу та карті, журналу реєстрації протиепізоотичних заходів, по формах звітності 1-вет, 1-вет А і експертизах лабораторій державної ветмедицини;
ТЕМАТИЧНА АТЕСТАЦІЯ
дати відповідь на проблемне запитання При видаленні гною зупинився транспортер причини та усунення не справностей. Техніка безпеки Що було порушено?
ПЕРЕЛІК
кваліфікаційних пробних робіт
№ з/п | Назва робіт | Розряд | Кількість робіт | Норма часу |
1. | Підготовка кормів до згодовування. | 4 | 1 | 3 |
2. | Годівля ВРХ. | 4 | 20голів | 2 |
3. | Видалення рідкого гною. | 4 | 1 | 3 |
4. | Видалення та утилізація підстилкового гною | 4 | 1 | 3 |
5. | Складання кормового раціону. | 4 | 1 | 2 |
6. | Зважування та вимірювання ВРХ. | 4 | 40голів | 4 |
7. | Годівля свиней на відгодівлі. | 4 | 50голів | 2 |
8. | Годівля птиці батьківського стада. | 4 | 100голів | 2 |
9 | Годівля та догляд свиноматок з поросятами. | 4 | 5 | 2 |
10 | Годівля молодняка ВРХ. | 4 | 20голів | 3 |
11 | Годівля дійних корів | 4 | 10голів | 3 |
. План та основні загальні методи клінічного дослідження тварин
Розділ І. ВЕТЕРИНАРНА ДЕЗІНФЕКЦІЯ
1. Загальні положення
1.1. Дана інструкція визначає порядок проведення дезінфекції на об'єктах державного ветеринарного нагляду, тобто на тваринницьких фермах, комплексах, що утримують тварин (птицю), незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, а також в особистих підсобних господарствах громадян.
1.2. У системі ветеринарно-санітарних заходів, що забезпечують благополуччя тваринництва щодо заразних хвороб, підвищення продуктивності тварин (птиці) і санітарної якості продуктів, сировини і кормів тваринного походження, дезінфекція займає одне з важливих місць. Основне призначення цих заходів – розірвати епізоотичний ланцюг шляхом впливу на його найважливішу ланку – фактори передачі збудника хвороби від джерел інфекції до сприйнятливого організму.
1.3. Дезінфекцію включають у план протиепізоотичних заходів, який створюють на кожній фермі, комплексі, районі, області, країні.
1.4. План передбачає терміни проведення, методи і режими дезінфекції виробничих і допоміжних приміщень, спецодягу і взуття, транспортних засобів, території та інших об'єктів обробки, розрахунок кількості дезінфікуючих засобів, мийно-дезінфекційної техніки і людських ресурсів з урахуванням обсягу робіт, розташування об'єктів обробки, технології виробництва, епізоотичної ситуації й інших особливостей господарства.
1.5. Відповідальним за матеріальне забезпечення проведення дезінфекції є керівник суб’єкта господарювання, а за терміни і якість проведення – головний лікар ветеринарної медицини. В межах району (області, країни) за забезпечення і проведення названих робіт відповідальність несе головний лікар ветеринарної медицини району, області, Державний департамент ветеринарної медицини.
1.6. Для дезінфекції використовують дезінфікуючі засоби із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, препаратів на основі глутарового альдегіду, чверть амонійних сполук, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов.
1.7. Застосування дезінфікуючих засобів здійснюють відповідно до затвердженої Державним департаментом ветеринарної медицини настанови.
1.8. При проведенні робіт з дезінфекції необхідно дотримуватись правил особистої і протипожежної безпеки, вимог безпеки при роботі з дезінфекційною технікою та безпеки довкілля передбачених чинними нормативно-правовими актами.
1.9. Про здійснену дезінфекцію складають акт у двох примірниках (додаток 2).
2. Призначення дезінфекції та підготовка до її проведення
2.1. Поняття дезінфекції включає знищення на об'єктах середовища чи видалення з них патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів та їх продуктів життєдіяльності.
2.2. Об'єкти дезінфекції у тваринництві – територія ферм, усі тваринницькі допоміжні і побутові приміщення, які знаходяться на її території, інші споруди і наявне в них устаткування, транспортні засоби, які використовують для перевезення тварин, кормів, сировини і продуктів тваринного походження, інвентар і предмети догляду за тваринами, одяг і взуття обслуговуючого персоналу, гній та інші об'єкти, з якими так чи інакше можуть контактувати тварини або обслуговуючий персонал і які можуть бути фактором передачі збудників хвороб від хворих тварин чи бактеріоносіїв до здорових, а в деяких випадках становити безпеку для людини.
2.3. За призначенням дезінфекцію поділяють на профілактичну і вимушену.
2.3.1. Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних щодо інфекційних хвороб тварин (птиці) суб’єктах господарювання з метою запобігання занесенню і поширенню патогенних мікроорганізмів, а також нагромадженню у тваринницьких приміщеннях і на інших об'єктах умовно-патогенної мікрофлори.
2.3.2. Вимушену дезінфекцію (поточну і заключну) проводять у господарствах, неблагополучних щодо інфекційних хвороб тварин (птиці) з метою локалізації первинного вогнища інфекції, запобігання нагромадженню патогенних мікроорганізмів у довкіллі та їх поширення у господарстві й за його межами.
2.3.3. Поточну дезінфекцію проводять періодично впродовж усього часу оздоровлення суб’єкта господарювання з метою зниження рівня контамінації об'єктів довкілля патогенними мікроорганізмами і зменшення небезпеки перезараження тварин та поширення хвороби за його межами. Періодичність проведення поточної дезінфекції і перелік об'єктів, що підлягають знезараженню, встановлюють з урахуванням характеру збудника хвороби, епізоотичної ситуації щодо даної хвороби, специфіки технології виробництва, природно-кліматичних умов та інших особливостей неблагополучного пункту чи зони його розташування, а також вимог чинних інструкцій щодо профілактики або ліквідації тієї чи іншої хвороби.
2.3.4. Заключну дезінфекцію проводять в оздоровленому комплексі чи фермі після припинення виділення хворих тварин і здійснення заходів, які гарантують ліквідацію джерела збудника інфекційної хвороби. Мета заключної дезінфекції – повне знищення збудників інфекційних хвороб на об'єктах довкілля.
2.4. Дезінфекція складається з двох послідовних операцій: ретельного механічного очищення і власне дезінфекції.
2.4.1. Ретельне механічне очищення – це такий ступінь очищення, при якому чітко видно характер поверхні і колір її матеріалу та візуально не виявляються великі грудочки гною, корму чи інших механічних забруднень навіть у важкодоступних місцях.
2.4.2. У залежності від характеру, ступеня, виду забруднення і мети дезінфекції механічне очищення проводять без попереднього зволоження поверхонь забруднених ділянок розчинами миючих чи дезінфікуючих засобів (сухе очищення) чи після нього (вологе очищення).
2.4.3. При підготовці до дезінфекції сухому очищенню піддають незначно забруднені поверхні, а також ті, що не підлягають зволоженню об'єкти (електроустановки, освітлювальні прилади, деякі види устаткування і т.п.). В обґрунтованих випадках поверхні, що очищаються, протирають водою чи розчином дезінфікуючих засобів.
2.4.4. Очищення з попереднім зволоженням проводять при підготовці до дезінфекції значно забруднених поверхонь, якщо за допомогою сухого очищення не вдається досягти потрібного ступеня їхньої чистоти, а також у всіх випадках вимушеної дезінфекції для запобігання розсіювання патогенних мікроорганізмів з пилом і зниження небезпеки зараження людей, що виконують дану роботу.
2.4.5. Заключний етап вологого очищення – санітарне миття, воно сприяє повному видаленню всіх забруднень з поверхонь, що підлягають дезінфекції. При локальній дезінфекції окремих станків, де знаходилися хворі тварини, місць абортів чи падежів тварин і в інших обґрунтованих необхідністю випадках, щоб уникнути розсіювання збудника хвороби санітарне миття не проводять. Гній, виділення від тварин, залишки корму, сміття, верхній шар ґрунту (при необхідності) після їхнього зволоження дезінфікуючим розчином збирають в окрему водонепроникну тару і відправляють на знищення чи знезараження в залежності від характеру хвороби.
2.4.6. Перед початком робіт з очищення і дезінфекції у більшості випадків звільняють приміщення чи його частину від тварин (птиці), виносять з нього чи закривають поліетиленовою плівкою обладнання, що псується під дією води і дезінфікуючих розчинів (ультрафіолетові випромінювачі, датчики, пускачі і т.п.), зволожують (за необхідності) поверхні дезінфікуючим розчином, після чого за допомогою шкребка і струменя води забирають основну масу гною, залишки корму й інші забруднення (попереднє очищення).
2.4.7. Після попереднього очищення і стікання води найбільш забруднені місця (підлога, щілинні ґрати, годівниці, нижня частина стін, що обгороджують конструкції станків, міжстанкові перегородки) зрошують одноразово гарячим (не нижче 70°С) 2 %-ним розчином натрію гідроксиду (натру їдкого) чи дворазово з інтервалом 30 хв. гарячим 5 %-ним розчином кальцинованої соди та іншими дезінфікуючими засобами, зареєстрованими в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їхнього використання. Витрата розчинів на кожне зрошення складає 0,2-0,3 л на 1 м2 сумарної площі зрошуваних поверхонь. Через 25 - 30 хв., не допускаючи висихання, остаточно очищають і миють приміщення струменем теплої (30 - 35ºС) води під тиском. Якщо неможливо провести таку обробку всіх приміщень не є можливим (щитові, ветеринарно-діагностична лабораторія, лабораторія пункту штучного осіменіння, ветеринарно-санітарний пропускник тощо), то розчинами миючо-дезінфікуючих засобів зрошують тільки підлогу, а забруднені ділянки стін та інші поверхні протирають щітками чи ганчірками, змоченими в цих розчинах.
2.4.8. Після остаточного очищення за необхідності ремонтують приміщення й устаткування, що знаходиться в ньому. При цьому вибоїни, тріщини й інші пошкодження в стінах, підлогах і перегородках зашпаровують відповідними матеріалами. Пошкоджену дерев'яну підлогу замінюють на нову. Верхній шар землі (піску, глини) під знятою дерев'яною підлогою видаляють, а замість нього насипають свіжий на глибину проникнення сечі.
2.4.9. Після завершення механічного очищення, ремонту приміщень і технологічного устаткування, підлогу повторно миють водою, звільняють від води годівниці, поїлки, канали гноєвидалення, споруди провітрюють і просушують для видалення з поверхонь надлишкової вологи.
2.5. Приміщення, устаткування, інвентар та інші об'єкти обробляють розчинами хімічних дезінфікуючих засобів шляхом рівномірного зрошування поверхонь до повного їх змочування. Для дезінфекції закритих приміщень застосовують також аерозолі, одержані з розчинів дезінфікуючих засобів. Окремі об'єкти знезаражують за допомогою інших фізичних та хімічних методів дезінфекції.
2.6. У залежності від характеру об'єкта, ступеня його очищення і мети дезінфекції для одноразового зрошування розчини дезінфікуючих засобів готують з розрахунку 0,3-0,5 л/м2 сумарної площі об'єкта.
2.7. При визначенні сумарної площі враховують площу підлоги, стін, стелі, перегородок, зовнішньої і внутрішньої поверхонь всіх частин устаткування тваринницьких приміщень чи інших об'єктів, що підлягають зволоженню дезінфікуючими розчинами.
2.8. Поверхні приміщень зрошують дезінфікуючими розчинами у наступному порядку: спочатку, починаючи з ближнього від входу кінця приміщення, рівномірно зволожують підлогу у станках, міжстанкові перегородки, устаткування, стіни, а потім стелю і підлогу в проході. Одночасно дезінфікують предмети догляду за тваринами та інвентар, який знаходиться у даному приміщенні. При застосуванні для дезінфекції суспензії свіжегашеного вапна (методом біління) спочатку обробляють стіни, міжстанкові перегородки, стелю та інші об'єкти, а потім зрошують іншим дезінфікуючим розчином решту ділянок (підлогу, годівниці тощо) приміщення й устаткування.
2.9. Після нанесення дезінфікуючих розчинів приміщення закривають на 3 год. Якщо є можливість, то експозицію збільшують до 6 - 12 год. При виборі експозиції необхідно враховувати також корозійну дію дезінфектанту на об’єкти довкілля.
2.10. Після закінчення дезінфекції приміщення провітрюють, звільняють від залишків препарату поїлки, годівниці, канали гноєвидалення. Доступні для тварин ділянки приміщення і устаткування змивають водою. Приміщення провітрюють до повного видалення запаху препарату. Винесене перед дезінфекцією обладнання протирають розчином дезінфікуючого засобу, а через 1 год. повторно протирають водою. Після цього його встановлюють у приміщенні.
2.11. Концентрацію робочих розчинів дезінфікуючих засобів визначають, враховуючи мету дезінфекції (профілактична чи вимушена) і тип збудника хвороби і беруть до уваги дані настанов та рекомендацій щодо застосування дезінфікуючих засобів.
2.12. За стійкістю до хімічних дезінфікуючих засобів збудників основних інфекційних хвороб тварин і птиці поділяють на чотири групи: чутливі, нечутливі, чутливі в певній мірі, взагалі нечутливі.
2.12.1. До групи чутливих (перша група) відносять збудників лейкозу, бруцельозу, колібактеріозу, лептоспірозу, лістеріозу, хвороби Ауєски, пастерельозу, сальмонельозу, трихомонозу, кампілобактеріозу, трипаносомозу, токсоплазмозу, інфекційного ринотрахеїту, парагрипу і вірусної діареї великої рогатої худоби, контагіозної ектими, інфекційної агалактії і контагіозної плевропневмонії овець і кіз, набрякової хвороби, інфекційного атрофічного риніту, дизентерії, трансмісивного гастроентериту, балантидіозу, гемофільозної плевропневмонії і бешихи свиней, ринопневмонії коней, пуллорозу-тифу, мікоплазмозу птиці, міксоматозу кролів, діарейних захворювань молодняка, викликаних умовно-патогенною мікрофлорою (протей, клебсієли, морганели тощо).
2.12.2. До нечутливих (друга група) відносять збудників аденовірусних інфекцій, ящуру, віспи, туляремії, хламідіозу птиці, диплококозу, стафілококозу, стрептококозу, сказу, чуми, некробактеріозу, аспергілльозу, кандидомікозу, трихофітії, мікроспорії, інших мікозів тварин і птиці, рикетсіозів, ентеровірусних інфекцій, грипу сільськогосподарських тварин і птиці, злоякісної катаральної лихоманки, перипневмонії, актиномікозу великої рогатої худоби, інфекційної катаральної лихоманки, копитної гнилі й інфекційного маститу овець, везикулярної хвороби свиней, інфекційної анемії, інфекційного енцефаломієліту, епізоотичного лімфангоїту, сапу і миту коней, гепатиту каченят, вірусного ентериту гусенят, інфекційного бронхіту, ларинготрахеїту, хвороби Марека, хвороби Гамборо, інфекційного енцефаломієліту і ньюкаслської хвороби птахів, вірусного ентериту, алеутської хвороби, псевдомонозу й інфекційного гепатиту м'ясоїдних, вірусної геморагічної хвороби кролів.
За режимами другої групи збудників дезінфекцію проводять також при хворобах, викликаних некласифікованими вірусами.
2.12.3. Чутливі в певній мірі до дії хімічних дезінфікуючих засобів (третя група) – збудники туберкульозу тварин і птиці та паратуберкульозного ентериту великої рогатої худоби.
2.12.4. До взагалі нечутливих (четверта група) відносять збудників сибірки, анаеробної дизентерії ягнят, анаеробної ентеротоксемії поросят, брадзоту, злоякісного набряку, інфекційної ентеротоксемії овець, емкару, інших спорових інфекцій, кокцидіозу. За режимами четвертої групи збудників дезінфекцію проводять при гострих інфекційних хворобах тварин (птиці) нез'ясованої етіології.
2.12.5. При інфекційних хворобах, які рідко трапляються дезінфекцію проводять відповідно до чинних інструкцій щодо боротьби з цими хворобами.
3. Профілактична дезінфекція
3.1. Профілактичну дезінфекцію приміщень для тварин (птиці) здійснюють за планом, складеним з урахуванням особливостей технології виробництва і епізоотичного стану зони розташування господарства. Окрім приміщення знезаражують все обладнання та інвентар, що знаходяться в ньому.
3.2. На фермах і комплексах, благополучних щодо інфекційних хвороб профілактичну дезінфекцію приміщень для утримання дорослих тварин проводять двічі на рік (весною і восени) перед переведенням худоби на зимове стійлове утримання.
3.3. Родильні відділення, телятники, профілакторії, приміщення для відгодівлі великої і дрібної рогатої худоби, тепляки, лікувально-санітарні пункти чи окремі станки в цих приміщеннях знезаражують щоразу після звільнення чи перед постановкою в них інших тварин.
3.4. Зимові приміщення для свиней при літньо-табірному утриманні дезінфікують перед постановкою в них тварин після закінчення табірного періоду, а в наступному – щоразу перед розміщенням у них нового поголів'я (після кожного туру опоросів, кожного циклу дорощування поросят чи відгодівлі свиней).
3.5. При постійній експлуатації приміщень для свиней їх дезінфекцію проводять щоразу під час технологічної перерви. У постійно зайнятих тваринами приміщеннях дезінфікують по черзі усі вільні станки.
3.6. Приміщення для утримання тварин на карантині знезаражують щоразу після закінчення терміну карантинування чергової партії тварин. Під партією варто розуміти групу тварин, які надійшли від одного постачальника і супроводжуються одним ветеринарним свідоцтвом (довідкою).
3.7. У птахівничих господарствах при клітковому і підлоговому утриманні птиці дезінфекцію приміщень здійснюють щоразу перед посадкою нової партії птиці: у пташниках з вигульним утриманням – два рази на рік (навесні і восени), а при утриманні на глибокій підстилці – один раз на рік при її повній зміні. Інкубатор знезаражують перед початком і після закінчення інкубації яєць.
3.8. Приміщення для утримання кролів і хутрових звірів дезінфікують в залежності від їх звільнення в період технологічних перерв.
3.9. Літні будиночки для тварин (птиці) після закінчення періоду їх використання (восени) очищають від забруднення, а дезінфікують навесні перед розміщенням у них тварин (птиці), а також кожного разу при зміні поголів'я.
3.10. Профілактичну дезінфекцію приміщень у місцях періодично діючих тваринницьких виставок проводять перед постановкою в них тварин і після їх звільнення, а в інших пунктах тимчасового скупчення худоби – за вказівкою працівників відповідних служб ветеринарної медицини.
3.11. У благополучних щодо інфекційних хвороб господарствах, розташованих в загрозливій зоні зимові приміщення для розміщення худоби при пасовищному і стійлово-вигульному утриманні дезінфікують два рази на рік (навесні і восени), а інші будівлі і приміщення для тварин – у терміни, зазначені в пп. 3.1-3.10.
3.12. Приміщення кормоцехів дезінфікують не рідше одного разу на місяць (в санітарний день), бункери-змішувачі кормопроводів, інше обладнання для приготування і роздачі корму та їдальні (при годівлі в окремому приміщенні) – один раз на тиждень, а після кожного приготування (роздачі) кормів чи годівлі промивають водою.
3.13. Періодичність дезінфекції приміщень санітарно-забійного пункту (забійних майданчиків) установлюють з урахуванням особливостей їх використання.
3.13.1. У забійній залі дезінфекцію проводять щодня наприкінці зміни і щоразу після забою тварин, при обробленні туш яких виникла підозра на захворювання інфекційними хворобами. Одночасно дезінфікують все обладнання забійної зали (візки, столи для розбирання внутрішніх органів, вішала та ін.).
3.13.2. Приміщення для розтину та утилізації трупів знезаражують щоразу після розтину трупів чи завантаження трупоспалювальної печі (автоклава). Інструмент, використаний для обробітку і ветеринарно-санітарної експертизи туш та патолого-анатомічного розтину, дезінфікують після обробітку (огляду, розтину) кожної туші (трупа) з підозрою на інфекційну хворобу.
3.13.3. Холодильні камери дезінфікують одночасно з розморожуванням і очищенням від снігу холодильних батарей і стін. Крім цього, холодильні камери незалежно від часу попередньої дезінфекції знезаражують щоразу після видалення з них продуктів забою від тварин, хворих на інфекційні хвороби чи бактеріоносіїв. Особливо ретельно при цьому очищають і дезінфікують ті ділянки поверхні, які стикалися з продуктами забою хворих тварин.
3.14. Для дезінфекції взуття перед входом у виробничі приміщення на всю ширину проходу обладнують дезванночки, довжиною 1,5 м, що на глибину 10 см заповнюють дезінфікуючим розчином. В середині приміщення біля входу в кожну ізольовану секцію (бокс) обладнують дезкилимки, заповнені поролоном, тирсою чи іншим пористим еластичним матеріалом, який рясно просочують дезінфікуючим розчином.
3.15. Не рідше одного разу на місяць на фермі встановлюють санітарний день, впродовж якого ретельно очищають територію виробничої зони, звільняють від пилу вікна, стіни і стелі в побутових і допоміжних приміщеннях, коридорах. Забруднені місця миють гарячою водою чи 1,5 - 2 %-ним розчином кальцинованої соди. При необхідності здійснюють біління стін, стелі і дезінфекцію підлоги.
3.16. Після закінчення будівництва, капітального ремонту чи реконструкції тваринницьких приміщень або інших об'єктів на території виробничої зони ферми безпосередньо перед введенням в експлуатацію проводять їх передпускове очищення і дезінфекцію. Передпускову дезінфекцію закритих приміщень здійснюють (по можливості) аерозолями дезінфікуючих засобів чи вологим методом за режимами профілактичної дезінфекції в порядку, передбаченому у відповідних розділах даної інструкції.
3.17. Для профілактичної дезінфекції застосовують засоби, зазначені в додатку 1 для збудників першої групи стійкості. У благополучних щодо інфекційних хвороб тваринницьких фермах, розташованих в загрозливій зоні, для профілактичної дезінфекції використовують засоби, рекомендовані при захворюванні, загроза поширення якого існує в даному регіоні.
3.18. На об’єктах господарювання, розташованих у благополучній зоні, у постійно зайнятих тваринами приміщеннях для утримання дорослої худоби (корів, холостих і супоросних свиноматок, кнурів, ремонтного молодняку) профілактичну дезінфекцію окремих станків при їх звільненні проводять шляхом ретельного механічного очищення і миття.
3.19. Для профілактичної дезінфекції кормокухонь у звірогосподарствах застосовують дезінфікуючі засоби із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, сполук на основі глутарового альдегіду, чверть амонійних сполук, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їх використання. Для профілактичної дезінфекції можна використовувати порошкоподібне вапно палене негашене і хлорвмісні препарати (хлорне вапно, кальцію гіпохлорит нейтральний з розрахунку 60-150 см3/м2. Перед використанням цих засобів поверхні приміщень попередньо зволожують обприскувачами.
4. Поточна дезінфекція
4.1. Поточну дезінфекцію проводять відразу після виявлення в господарстві інфекційної хвороби тварин (птиці). В залежності від характеру хвороби, ступеня її контагіозності і небезпеки, епізоотичної ситуації, системи утримання тварин (птиці), технології виробництва та інших конкретних умов і з урахуванням вимог чинних інструкцій щодо боротьби з тією чи іншою хворобою фахівець ветеринарної медицини, відповідальний за проведення протиепізоотичних заходів, визначає перелік об'єктів, періодичність проведення дезінфекції кожного з них, порядок проведення робіт з механічного очищення і дезінфекції.
4.2. Після виявлення та ізоляції тварин, хворих чи підозрілих в захворюванні на сибірку, чуму великої рогатої худоби, верблюдів, однокопитих і свиней (класична й африканська чума), сказом, туляремію, Ку-лихоманку, злоякісний набряк, енфізематозний карбункул, контагіозну плевропневмонію (ПВЛ), ринотрахеїт і катаральну лихоманку великої рогатої худоби, везикулярну хворобу свиней, катаральну лихоманку, брадзот і ентеротоксемію овець, віспу овець і кіз, орнітоз (пситтакоз), грип, віспу-дифтерит, інфекційний ларинготрахеїт і інфекційний бронхіт птиці, ньюкаслську хворобу і холеру птиці, грип птиці, міксоматоз та вірусну геморагічну хворобу кролів та при перших випадках виділення в благополучних суб’єктах господарювання тварин, хворих на ящур, бруцельоз чи туберкульоз, стійла, у яких знаходилися ці тварини (а при безприв’язному чи груповому утриманні – усе приміщення, внутрішнє обладнання, інвентар), виділення, гній та залишки корму від хворої худоби чи підозрювані в контамінації збудником інші об'єкти, предмети і матеріали, що були прямо чи опосередковано в контакті з хворими чи підозрілими в захворюванні тваринами, відразу ж після ізоляції джерела збудника необхідно зволожити дезінфікуючим розчином, рекомендованим при даній хворобі. Після зволоження дезінфікуючим розчином проводять механічне очищення в порядку, зазначеному в пп. 2.4.4-2.4.10, і дезінфекцію.
4.2.1. При неможливості проведення очищення і дезінфекції всіх об'єктів у день виявлення хвороби, після їх зволоження дезінфікуючим розчином необхідно прийняти додаткові заходи щодо запобігання поширення збудника хвороби (обмежити доступ до об'єкта, встановити дезванночки для знезараження взуття, застосувати засоби, які відлякують комах, і т.п.) на період до проведення очищення і дезінфекції.
.2.2. При наступних випадках виділення й ізоляції хворих тварин у тому ж приміщенні знезаражують стійла, гній, підстилку, виділення і залишки корму, які контаміновані та підозрілі в контамінації збудником хвороби.
4.2.3. У приміщеннях для утримання тварин, хворих і підозрілих в зараженні особливо небезпечними хворобами, перерахованими в п. 4.2, не рідше двох разів на день проводять вологе прибирання стійл, годівниць і один раз на день (після ранкового прибирання) – дезінфекцію проходів, коридорів, тамбурів. Підстилку, гній і залишки корму, зібрані під час прибирання цих приміщень, відправляють на утилізацію в порядку, передбаченому чинною інструкцією по профілактиці та ліквідації тієї чи інші хвороби. За необхідністю (але не рідше одного разу на день) дозаправляють чи змінюють розчин у дезванночках. Підлоги в проходах періодично посипають негашеним вапном. Не рідше одного разу на місяць дезінфікують чи білять 20 %-вою суспензією свіжегашеного вапна стіни в приміщенні (до висоти 1,5-2 м), перетинки.
4.2.4. При поточно-цеховій системі утримання індивідуальні стійла, в яких знаходилися хворі тварини, знезаражують після кожного випадку виявлення й ізоляції хворої тварини (загибелі, аборту), а приміщення чи ізольовану його частину – після звільнення від тварин (у технологічні розриви).
4.2.5. Індивідуальні стійла чи ізольовані секції в родильних відділеннях, профілакторії і телятники дезінфікують в залежності від їх звільнення від тварин, а також негайно після кожного отелення (аборту), вибракування чи загибелі тварини. При наявності післяпологових захворювань очищення і дезінфекцію забруднених тваринними виділеннями ділянок приміщень проводять не рідше двох-трьох разів на день. Місце, забруднене виділеннями тварин, посипають тирсою (торфом, сінною потертю і т.п.), змішаними з гашеним чи хлорним вапном, чи зрошують дезінфікуючим розчином, після чого забруднення збирають у водонепроникну тару і відправляють на знезаражування чи знищення, а місце повторно зрошують дезінфікуючим розчином.
4.2.6. У кожному ізольованому приміщенні (секції) встановлюють посуд з дезінфікуючим розчином для знезараження дрібного інвентарю, та посуд з кришками для збору і тимчасового зберігання послідів, мертвонароджених плодів і трупів дрібних тварин, а також вологонепроникну тару для збору і відправки для знезараження спецодягу, рушників, мішкотари тощо.
4.2.7. При значному поширенні хвороби здійснюють щоденне очищення чи вологе прибирання приміщень (у залежності від характеру хвороби і технології виробництва) і інші заходи, спрямовані на попередження нагромадження збудника в об'єктах довкілля і його розповсюдження за межі вогнища інфекційної хвороби, а дезінфікують приміщення залежно від їх звільнення від тварин чи після ліквідації хвороби.
4.2.8. Одночасно з дезінфекцією приміщень проводять очищення і дезінфекцію вигульних майданчиків із твердим покриттям. На вигульних майданчиках без твердого покриття знімають верхній шар ґрунту на глибину 10-15 см і насипають новий. Зібраний при цьому ґрунт знезаражують методом тривалого зберігання чи іншим шляхом в залежності від особливостей збудника хвороби.
4.2.9. При сибірці й інших особливо небезпечних хворобах верхній шар ґрунту на вигульних майданчиках замінюють тільки після попереднього його знезараження.
4.3. На об’єктах господарювання, тобто на фермах, неблагополучних щодо туберкульозу і бруцельозу, які оздоровлюють шляхом систематичних досліджень, окремі стійла, в яких знаходилися хворі тварини, знезаражують у порядку, передбаченому в пп. 4.1- 4.2.8, а приміщення повністю – після вигону тварин на пасовища (навесні), перед переходом на стійлове утримання (восени) і при постановці на контроль.
4.4. На об’єктах державного ветеринарного нагляду, тобто на фермах, неблагополучних щодо бруцельозу овець, приміщення (майданчики) для стрижки дезінфікують перед початком сезону стрижки і після закінчення стрижки кожної отари, а в інші дні проводять їх очищення і вологе прибирання. При цьому особливо ретельно очищають і миють (при необхідності з використанням мийних засобів) столи для стрижки, розбирання й пакування вовни. Стригальний інструмент знезаражують щодня, а спецодяг стригалів і підсобних робітників – у міру забруднення і після закінчення стрижки кожної отари.
4.5. При виявленні в тваринницькому комплексі чи на фермі окремих випадків захворювання худоби хворобами, не зазначеними в п. 4.2, індивідуальні стійла, в яких знаходилися хворі тварини, знезаражують відразу після виявлення захворювання і видалення хворого поголів'я. При наступному виявленні хворих тварин у цьому приміщенні чи при захворюванні одночасно значної кількості худоби в одному чи декількох відособлених приміщеннях поточну дезінфекцію проводять, як зазначено в пп. 4.2.3 - 4.2.8.
4.6. Для зволоження поверхонь перед механічним очищенням приміщень і для вологої дезінфекції застосовують дезінфікуючі засоби, зазначені в додатку 1 з урахуванням обсягу робіт, наявності чи відсутності в приміщеннях тварин, інтенсивності вентиляції й інших особливостей об'єкта обробки, а також властивостей наявних дезінфікуючих засобів, викладених у настановах щодо їх застосування.
4.7. При виборі дезінфікуючих засобів варто мати на увазі, що луги (натрій гідроксид, кальцинована сода) ефективні тільки при використанні гарячих (80-90°С) розчинів. Температура розчину безпосередньо на поверхні об'єкта повинна бути не нижче 40 - 45°С. Розчини лугів не проявляють корозійну активність до оцинкованих металів і активно вступають у реакцію з алюмінієм і його сплавами. При контакті їдких лугів із гноєм і сечею можливе утворення значної кількості аміаку. У зв'язку з цим при використанні лужних препаратів для дезінфекції окремих стійл у зайнятих тваринами приміщеннях підсилюють вентиляцію. Активність хлорвмісних дезінфікуючих засобів збільшується з підвищенням температури їх розчинів. Однак при температурі вище 60°С відбувається інтенсивний розклад препарату і вміст активного хлору в розчині зменшується.
4.8. У холодну пору року для дезінфекції неопалюваних приміщень застосовують дезінфікуючі засоби згідно інструкцій і настанов щодо їхнього використання, які зареєстровані в Україні, до. Із загальновідомих можна застосовувати розчини хлорного вапна, нейтрального кальцію гіпохлориту з вмістом активного хлору: при хворобах, перерахованих у п.2.12.1 - 2 %; зазначених у п. 2.12.2 – 3 %; при туберкульозі і паратуберкульозному ентериті великої рогатої худоби – 5 %; а при сибірці, інших спорових інфекціях і інфекційних хворобах, що мають гострий перебіг, нез'ясовану етіологію – 8 %; у розчині нейтрального кальцію гіпохлориту. Зазначені розчини готують безпосередньо перед використанням на теплому (40-50°С) 15 %-вому (при температурі до мінус 10°С) чи 20 %-вому (при температурі до мінус 20°С) розчині кухонної солі. При бактеріальних, вірусних, хламідійних й інших інфекціях (крім спорових) розчини наносять у два-три прийоми з інтервалом 0,5 год., по 0,3-0,4 л/м2 при кожному зрошенні, а при спорових інфекціях – триразово з інтервалом 1 год. при нормі витрати 0,5 - 1,0 л/м2 (у пристосованих приміщеннях – до 2 л/м2) при кожному зрошенні. Експозиція при бактеріальних і вірусних інфекціях 6 год., при спорових – 12 год. після останнього застосування розчину. Для знезараження поверхонь з дерева при сибірці застосовують також 10 %-вий розчин йоду однохлористого триразово з інтервалом 15 - 25 хв. по 0,3 - 0,4 л/м2. Перед кожним нанесенням розчину поверхні зрошують гарячим (70-80°С) 15 - 20 %-ним розчином кухонної солі по 0,5 л/м2.
4.9. При ящурі для дезінфекції неопалюваних приміщень у зимовий час застосовують різні дезінфектанти, зареєстровані в Україні. Із загальновідомих, наприклад, 2 %-вий гарячий розчин натрію гідроксиду (натру їдкого) з додаванням 15 %-вої кухонної солі. Розчин наносять дворазово з інтервалом 1 год. Експозиція після другого зрошення – 5 год.
4.10. На фермах і комплексах, неблагополучних щодо чуми м'ясоїдних, приміщення і клітки для утримання хутрових звірів при надвірній температурі повітря до мінус 16°С дезінфікують одним із дезінфікуючих засобів із класу лугів, наприклад, гарячим 4 %-ним розчином натрію гідроксиду при його одноразовому нанесенні й експозиції 3 год. чи гарячим 3 %-ним розчином натрію гідроксиду при дворазовому нанесенні з інтервалом 30 хв. і загальній експозиції 3 год. Можна застосовувати палене негашене вапно і хлорвмісні препарати в кількості 60 - 150 мл/м2.
5. Заключна дезінфекція
5.1. Заключну дезінфекцію здійснюють після ліквідації інфекційної хвороби безпосередньо перед відміною в об’єкті господарювання карантину чи обмежень. На об’єктах господарювання промислового типу і комплексах з поточною технологією виробництва продуктів тваринництва (птахівництва) заключну дезінфекцію окремих ізольованих приміщень чи секцій здійснюють також кожного разу при їх звільненні від тварин у періоди технологічних розривів, незалежно від наявності хворих чи підозрілих щодо захворювання тварин в інших приміщеннях чи секціях.
5.2. Заключну дезінфекцію проводять після ліквідації інфекційної хвороби перед відміною карантину чи обмежень відповідно окремому для кожного неблагополучного пункту плану. План проведення заключної дезінфекції повинен бути затверджений головним лікарем ветеринарної медицини району, а при особливо небезпечних зооантропонозних захворюваннях – погоджений також з органами охорони здоров'я.
5.3. У залежності від особливостей збудника, його витривалості в довкіллі, міри небезпеки хвороби для тварин і людини, системи утримання худоби (птиці) і з урахуванням вимог інструкції про заходи щодо профілактики і ліквідації тієї чи іншої конкретної хвороби в плані проведення заключної дезінфекції вказують перелік об'єктів, порядок і терміни проведення їх очищення і дезінфекції, способи, засоби і режими знезараження, методи контролю ефективності робіт, технічне і матеріальне забезпечення, відповідальних виконавців щодо кожного пункту плану.
5.4. Перед заключною дезінфекцією знищують гризунів і комах, що мешкають у тваринницьких приміщеннях, обробляють інсектицидами місця розведення комах на території ферм і гноєсховищах, звільняють тваринницькі приміщення від диких птахів, видаляють з території ферм бродячих собак, котів. Виконання цих робіт особливо важливе при проведенні заключних заходів стосовно ліквідації вогнищ інфекційних хвороб, фактором поширення чи носіями збудника котрих можуть бути собаки, коти, дикі птахи, мишоподібні гризуни чи комахи.
5.5. У плані заключної дезінфекції передбачають знезараження усіх тваринницьких, побутових і допоміжних приміщень (всередині і ззовні), що знаходяться на території епізоотичного вогнища; прилягаючої до них території (вигульні майданчики, проїзні шляхи); транспортних засобів, використаних для перевезення кормів, гною, тварин, продуктів забою і сировини тваринного походження; інвентарю, спецодягу й інших об'єктів, з якими прямо чи опосередковано контактували хворі тварини чи обслуговуючий персонал.
5.6. Території ферми і вигульні майданчики перед проведенням заключної дезінфекції повинні бути очищені від гною, гноївки, сміття, сторонніх предметів і матеріалів. У залежності від особливостей збудника хвороби і міри його небезпеки зібраний гній, сміття і ґрунт із дотриманням відповідних запобіжних заходів вивозять на майданчики для знезараження гною чи спалюють. При сибірці й інших особливо небезпечних хворобах очищення території проводять, як зазначено в пп. 4.2.8 і 4.2.9. Закопування на території ферм гною, сміття й інших матеріалів, забруднених збудником хвороби, не допускається.
5.7. Перед дезінфекцією тваринницькі й інші приміщення очищають, як зазначено в пп. 2.4.4 - 2.4.10.
5.8. Приміщення, у яких утримували тварин, хворих чи підозрілих на небезпечні інфекційні хвороби (п. 4.2) чи зооантропонози, ремонтують після дезінфекції, а потім повторно дезінфікують доступні для худоби ділянки поверхні.
5.9. Зібраний під час ремонту ґрунт, сміття, непридатні для використання будівельні матеріали спалюють чи знезаражують будь-яким доступним методом (у залежності від виду збудника). Придатні для повторного використання дошки знезаражують шляхом занурення в дезінфікуючий розчин на 24 - 48 год. з наступним їх очищенням і висушуванням на сонці чи методом тривалого витримування в період, який перевищує терміни виживання збудника в довкіллі.
5.10. Для зволоження поверхонь перед їх очищенням, а також для дезінфекції застосовують дезінфікуючі засоби із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, препаратів на основі глутарового альдегіду, четвертинних амонієвих солей, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їх використання. Норма витрати розчинів для зволоження поверхонь перед очищенням складає 0,2 - 0,5 л/м2, а для дезінфекції – 0,5 - 1,0 л/м2 на кожне зрошення залежно від особливостей об'єкта дезінфекції та виду збудника хвороби.
5.10.1. При спорових інфекціях та інфекційних хворобах нез'ясованої етіології дезінфікуючий розчин наносять тричі, при особливо небезпечних інфекційних хворобах бактеріальної, вірусної й іншої етіології – двічі з інтервалом 1 год., рахуючи з моменту закінчення попередньої обробки. Експозиція після останнього нанесення розчину – 12 - 24 год. При інших хворобах розчин наносять одноразово. Експозиція – не менше 6 год.
5.10.2. На об’єктах господарювання промислового типу і комплексах з поточно-цеховою системою утримання тварин заключну дезінфекцію окремих приміщень тваринницьких чи ізольованих секцій при наявності хворих чи підозрілих щодо захворювання тварин в інших приміщеннях (секціях) проводять одноразово, використовуючи ті ж дезінфікуючі розчини (додаток 1) у терміни відповідно до технології виробництва (у технологічні розриви). Одночасно очищають і дезінфікують вигульні майданчики з твердим покриттям. Вигульні майданчики без твердого покриття на час хвороби повинні бути закриті для тварин. Їх чистять і дезінфікують перед відміною карантину (обмежень) разом з іншою територією в порядку, зазначеному в п.п. 2.4.6-2.4.9.
5.11. Заглибини в підпідлогових прошарках тваринницьких приміщень, на вигульних майданчиках без твердого покриття чи на території ферми, що утворилися після видалення гною і забрудненого шару ґрунту, дезінфікують (розділ 8), потім засипають шаром свіжої землі й ущільнюють.
5.12. Після проведення заключної дезінфекції складають акт встановленого зразка (додаток 2).
6. Дезінфекція автомобільного транспорту та інших транспортних засобів
6.1. Автомобільний транспорт й інші транспортні засоби, які використовуються для перевезення тварин, кормів, продуктів і сировини тваринного походження, знезаражують у спеціально обладнаних приміщеннях чи на майданчиках із твердим покриттям, які забезпечують відведення стічних вод в автономний нагромаджувач чи каналізацію.
6.2. Приміщення і майданчики для миття і дезінфекції транспортних засобів загальногосподарського призначення обладнують за межами території ферм, а майданчики для санітарної обробки транспорту – на території виробничої зони з таким розрахунком, щоб забезпечити відведення брудної води і дезінфікуючого розчину в систему каналізації.
6.3. Автомобільний транспорт, який використовується для доставки тварин із прилеглої залізничної станції чи з ферм, які постачають тварин, дезінфікують після закінчення перевезення чергової партії тварин.
6.4. Автомобільний транспорт, який використовують для доставки худоби чи продуктів від вимушено забитих тварин на м'ясокомбінат, дезінфікують у господарстві після кожного рейсу незалежно від того, проводилося його знезараження на м'ясокомбінаті чи ні.
6.5. Періодично, по мірі забруднення, але не рідше одного разу на місяць, а також після кожного перевезення кормів, уражених токсинпродукуючими грибами чи контамінованих патогенною мікрофлорою, і визнаних непридатними для згодовування тваринами в незнезараженому вигляді, ретельно очищають, миють і дезінфікують бункери кормовозів.
6.6. Внутрішньогосподарський транспорт, призначений для доставки на санітарно-забійний пункт хворих тварин і трупів, перевезення продуктів забою від вимушено забитих тварин, підлягає дезінфекції після кожного рейсу.
6.7. Транспортні засоби, які використовують для перевезення здорових тварин усередині виробничої зони комплексу чи ферми, дезінфікують після закінчення перевезення чергової партії тварин.
6.8. Вантажно-розвантажувальні майданчики (естакади) і вагарні дезінфікують після закінчення завантаження (розвантаження, зважування) чергової партії тварин (п.п. 6.3 і 6.7), а також щоразу після їх використання для завантаження (розвантаження, зважування) тварин, хворих чи підозрілих щодо захворювань на інфекційні хвороби чи призначених для відправлення на вимушений забій.
6.9. Для знезараження вантажно-розвантажувальних майданчиків, внутрішньогосподарських транспортних засобів і автомобільного транспорту, що використовують для перевезень здорових тварин і кормів, застосовують дезінфікуючі засоби, зареєстровані в Україні. Наприклад, 1 %-вий розчин глутарового альдегіду, 2 %-вий гарячий розчин натрію гідроксиду, 2 %-ні розчини хлорного вапна чи нейтрального кальцію гіпохлориту тощо. Витрата їх складає 1 л/м2 сумарної площі оброблювальних поверхонь при експозиції 3 год. Розчини натру їдкого і хлорвмісних препаратів не рекомендується застосовувати для дезінфекції поверхонь транспортних засобів, пофарбованих олійною фарбою.
6.10. З метою дезінфекції коліс автомобільного транспорту при в'їзді на територію ферм обладнують дезбар’єри, довжиною за дзеркалом дезінфікуючого розчину не менше 9 м, за днищем 6 м, які на глибину 20 - 30 см заповнюють одним з розчинів, зазначених у п. 6.9. Дезбар’єри обладнують в опалювальному приміщенні ветсанпропускника чи під навісом (від дощу і снігу). В останньому випадку під днищем прокладають труби центрального опалення для підігріву розчину в зимовий період. У не опалювальних дезбар’єрах (у зимовий період) для запобігання замерзанню до розчинів додають 10-15 % кухонної солі.
6.11. При проведенні поточної дезінфекції транспорту у вогнищах інфекційних хвороб тварин, а також у всіх випадках знезараження транспортних засобів, які використовуються для перевезення хворих тварин чи продуктів забою і сировини тваринного походження, отриманих від хворих чи підозрілих у захворюванні на інфекційні хвороби тварин, застосовують дезінфікуючі засоби із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, препаратів на основі глутарового альдегіду, четвертинних амонієвих солей, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їх застосування, з урахуванням їх корозійної активності.
7. Знезараження спецодягу, взуття, предметів догляду за тваринами
7.1. Прання та профілактичну дезінфекцію спецодягу працівників, які зайняті в обслуговуванні тварин і приготуванні кормів, проводять згідно встановленого графіку, але не рідше одного разу на тиждень, а також щоразу при переході працівника на обслуговування до нової групи тварин навіть у межах одного цеху (ділянки, бригади). Спецодяг працівників санітарно-забійного пункту і підмінних працівників перуть і дезінфікують щодня чи в дні, згідно з графіком підміни.
7.2. Спецодяг працівників, зайнятих при догляді за тваринами, хворими чи підозрілими в зараженні інфекційними хворобами, які не є небезпечними для людини, підлягає пранню і дезінфекції залежно від ступеню забруднення, але не рідше двох разів на тиждень, а при зооантропонозах чи проведенні діагностичних досліджень хворих тварин – щодня.
7.3. Перед підготовкою спецодягу для знезараження поліетиленові мішки чи бачки, у які він складений, зрошують ззовні дезінфікуючим розчином, рекомендованим при даній хворобі.
7.4. У приміщеннях для утримання тварин, хворих чи підозрілих щодо захворювань на небезпечні інфекційні хвороби, повинні постійно бути запасні комплекти спецодягу для обслуговуючого персоналу і фахівців ветеринарної медицини.
7.5. У кожному приміщенні, де утримуються хворі чи на небезпечні інфекційні хвороби тварини, повинні бути бачки, ванночки чи інший посуд з дезінфікуючим розчином і щітки (йоржі) для очищення й обробки рукавичок, фартухів, взуття і спецодягу обслуговуючого персоналу. Вихід за межі епізоотичного вогнища в брудному спецодязі, взутті, а також винесення їх за межі приміщень без захисного упакування не допускається.
7.6. Взуття дезінфікують щоразу при вході у виробничі приміщення і виході з них. Для дезінфекції взуття біля входу в приміщення для тварин і в кожну ізольовану їх частину, в склади для кормів, в санітарно-забійний пункт і в інші споруди, розташовані на території виробничої зони, встановлюють дезкилимки, заповнені стружкою, поролоном чи іншим пористим еластичним матеріалом, чи дезванночки. Дезкилимки періодично добре просочують дезінфікуючим розчином, що відповідає за активністю виду збудника, а в дезванночки наливають розчин на глибину 10 см.
7.7. Спецодяг дезінфікують парами чи аерозолями дезінфікуючих засобів, методом замочування в дезінфікуючих розчинах, чи кип'ятінням.
7.7.1. Методом замочування в дезінфікуючих розчинах знезаражують речі і вироби з гуми, бавовняних тканин, брезенту, металів, дерева, а також ті, що не псуються під дією дезінфікуючих розчинів полімерних матеріалів і тканин із синтетичного волокна.
7.7.2. Для знезараження спецодягу й інших виробів методом замочування застосовують дезінфікуючі засоби із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, препаратів – похідних глутарового альдегіду, чверть амонійних сполук, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їх використання. Частіше вживані з них зазначені в таблиці 1.
Таблиця 1. Режими дезінфекції спецодягу, м’якої тари і предметів догляду за тваринами
Мікроорганізми | Матеріали, які знезаражуються | Дезінфікуючі засоби | Концентрація розчину, % | Експозиція знезараження, год. |
Неспороутворюючі мікроорганізми і віруси | Вироби із бавовняних і прогумованих тканин, повсті, брезенту, гуми, металів, синтетичних волокон, полімерних матеріалів | Хлорамін | 1 | 5 |
Хлорамін | 3 | 2 | ||
Лізол | 3 | 2 | ||
Шкіряні вироби | Хлорамін | 5 | 2 | |
Мікобактерії | Вироби із бавовняних і прогумованих тканин, повсті, брезенту, гуми, металів, синтетичних волокон, полімерних матеріалів | Хлорамін | 5 | 4 |
Шкіряні вироби | ||||
Спороутво-рюючі мікро-організми | Вироби із бавовняних і прогумованих тканин, повсті, брезенту, гуми, металів, синтетичних волокон, полімерних матеріалів | Активований розчин хлораміну | 1% хлораміну + 1% сірчано-кислого чи хлористого амонію | 2 |
Шкіряні вироби | Хлорамін | 5 | 4 |
7.7.3. Вироби з бавовняних тканин, повсті, брезенту, дерева і металів дезінфікують також шляхом кип'ятіння в 1 %-вому розчині кальцинованої соди впродовж 30 хв. при забрудненні їх неспороутворюючими мікроорганізмами і вірусами та 90 хв. – для знищення спорової мікрофлори.
7.7.4. Термостійкі вироби знезаражують плинною парою в автоклаві при тиску 1 кгс/см2 (120±2°С) впродовж 30 хв. для знищення неспороутворюючих мікроорганізмів і вірусів і при тиску 2 атм/см2 (132±2°С) впродовж 90 хв. при забрудненні їх споровою мікрофлорою.
7.7.5. Спецодяг та інші вироби з тканин і волокон, які забруднені кров'ю чи виділеннями тварин, перед кип'ятінням чи автоклавуванням замочують у холодній воді з додаванням 2 % кальцинованої соди з експозицією 2 год.
7.8. Вироби з металів (інвентар для прибирання, предмети догляду за тваринами, клітки для дрібних тварин тощо) знезаражують шляхом занурення їх на 30 - 60 хв. в один із дезінфікуючих розчинів, рекомендованих для дезінфекції приміщень, чи випалюванням вогнем паяльної лампи.
7.9. Вологу дезінфекцію яєчної, пташиної (дерев'яної, металевої і пластикової) та м'ясної тари проводять одним із дезінфікуючих засобів із класу лугів, окислювачів, кислот, хлорвмісних препаратів, похідних глутарового альдегіду, чверть амонійних сполук, зареєстрованих в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їхнього використання. Наприклад, 5 %-ним гарячим розчином кальцинованої соди, 2 %-ним гарячим розчином натрію гідроксиду з розрахунку 1 л/м2 оброблюваної поверхні при експозиції 3 год.
7.10. Тару для пакування міжнародних поштових відправлень, що надходять із країн, які неблагополучні щодо особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, дезінфікують на пунктах міжнародного поштового обміну в спеціально обладнаних приміщеннях. Для дезінфекції застосовують спрямовані аерозолі препаратів дезінфікуючих засобів із класу кислот: надоцтової (0,25 % за діючою речовиною) чи мурашиної (0,3 % за діючою речовиною) по 150 мл/м2 при експозиції 15 хв. Розчини надоцтової і мурашиної кислот готують на місці їх застосування за методом, викладеним в чинній інструкції з дезінфекції тари, яку використовують для пакування міжнародних поштових відправлень.
8. Знезараження ґрунту
8.1. Засоби, методи і терміни знезараження ґрунту визначають з урахуванням небезпечності хвороби, особливостей її збудника, місця і часу обробки, обсягу робіт, прогнозованої глибини контамінації й інших конкретних особливостей відповідно до вимог інструкцій щодо ліквідації тієї чи іншої хвороби.
8.2. При сибірці, емкарі й інших інфекційних хворобах, викликаних особливо стійкими в довкіллі спороутворюючими мікроорганізмами, ґрунт на місці загибелі (чи забою) тварини негайно після видалення трупа (туші) ретельно обпалюють вогнем для видалення рослинності, зрошують (з розрахунку 10 л/м2) суспензією хлорного вапна чи розчином нейтрального кальцію гіпохлориту з вмістом 5 % активного хлору. Для запобігання розтікання рідини на ґрунтах, які погано вбирають вологу місце обробки оточують невисоким (5-10 см) насипом, землю для якого беруть за межами ділянки, яка знезаражується, наважку чи розчин препарату наносять поступово в залежності від всмоктування в ґрунт. Після повного всмоктування вологи ґрунт перекопують на глибину не менше 25 см, ретельно перемішуючи її (1:1) із сухим хлорним вапном, що містить не менше 25 % активного хлору, чи нейтральним кальцію гіпохлоритом . Потім ґрунт зволожують водою з розрахунку 5 л/м2.
8.2.1. Для знезараження поверхневого шару ґрунту (на глибину 3 - 4 см) застосовують 10 %-вий гарячий розчин натрію гідроксиду, 5 %-вий освітлений розчин хлорного вапна чи нейтрального кальцію гіпохлориту. Витрата препаратів – 10 л/м2.
8.2.2. Ґрунт старих сибіркових скотомогильників чи окремих поховань знезаражують бромистим метилом або сумішшю оксиду етилену і бромистого метилу відповідно до чинної інструкції з їх застосування, а також іншими дезінфікуючими засобами, які зареєстровані в Україні і призначені для цього.
8.2.3. Ґрунт і будівельне сміття після ремонту приміщень, у яких утримувалися тварини, хворі сибіркою, емкаром чи іншими інфекційними хворобами, викликаними спороутворюючою мікрофлорою, зволожують одним із дезінфікуючих розчинів, зазначених у п. 8.2.1. Будівельне сміття спалюють з дотриманням заходів протипожежної безпеки, а зібраний у посуд ґрунт ретельно перемішують у співвідношенні (3:1) із сухим хлорним вапном, що містить не менше 25 % активного хлору, зволожують водою і залишають на 72 год.
8.2.4. Заглиблення в підлогах, що утворилися після видалення забрудненого ґрунту, зрошують одним із дезінфікуючих розчинів, зазначених у п. 8.2.1, з розрахунку 2 л/м2, засипають свіжим ґрунтом й ущільнюють, після чого кладуть нову підлогу.
8.2.5. Цеглу, бетон, штукатурку та інші тверді відходи (крім дерев’яних матеріалів), які залишились внаслідок ремонту приміщень, зволожують дезінфікуючим розчином (п. 8.1.1), збирають у водонепроникну тару, заливають цим же розчином (4 частини розчину на 1 частину матеріалів), витримують 72 год, а дошки й інші матеріали з деревини, незалежно від їх господарської цінності, спалюють.
8.3. Для дезінфекції ґрунту на території ферми при туберкульозі тварин (птиці) застосовують дезінфікуючі засоби зареєстровані в Україні, згідно інструкцій і настанов щодо їх використання.
8.3.1. На вигульних майданчиках без твердого покриття ґрунт зволожують одним із дезінфікуючих розчинів з розрахунку 1-2 л/м2 (в залежності від його вологості), знімають верхній шар на глибину 15-20 см (до повного видалення забрудненого шару) і вивозять на спеціальні майданчики для знезараження методом тривалого зберігання.
8.3.2. Ґрунт і будівельне сміття, які зібрані при ремонті тваринницьких приміщень, зволожують дезінфікуючим розчином (п. 8.) і вивозять на спеціальні майданчики для знезараження методом тривалого зберігання.
Таким же способом знезаражують ґрунт на місці колишніх скупчень гною, гноївки (після їх видалення) й інших ділянок на території ферм, забруднених виділеннями від тварин чи гнійними стоками.
8.3.3. Місця видалення шару ґрунту (під підлогами, на вигульних майданчиках і на території ферм) зрошують одним із рекомендованих у п. 8. розчинів з розрахунку 2 л/м2, після чого засипають шаром свіжого ґрунту й ущільнюють.
8.4. При встановленні нових вірусних хвороб тварин і птахів ґрунт на місці загибелі чи вимушеного забою (розтин трупа) засипають хлорним вапном (2 кг/м2), яке містить не менше 25 % активного хлору, після чого зволожують водою (10 л/м2). Через 24 год верхній шар ґрунту (10-15 см) знімають і закопують на глибину, не менше 2 м. Дно заглиблення, що утворилося, повторно рівномірно посипають хлорним вапном, засипають свіжим ґрунтом з наступним зволоженням водою.
Місце захоронення ґрунту, контамінованого збудником хвороби, а також інші ділянки території, підозрювані в забрудненні виділеннями від хворих тварин, посипають хлорним вапном з розрахунку 2 кг/м2 з наступним зрошенням водою (10 л/м2) без перекопування.
8.5. При бруцельозі, лістеріозі, ящурі, бешисі і чумі свиней, а також інших бактеріальних і вірусних хворобах поверхневий шар ґрунту дезінфікують на глибину до 3 см препаратами, виготовленими на основі альдегідвмісних органічних сполук.
8.6. Якщо заключні заходи щодо оздоровлення господарства (ферми) збігаються з періодом дощів, снігопаду чи морозу, ґрунт знезаражують із встановленням сприятливої погоди, а в інших випадках (поточна дезінфекція, знезараження ґрунту на місці загибелі (забою) чи розтину трупів) – за будь-яких погодних умов або вживають додаткових заходів щодо попередження поширення збудника хвороби.
8.7. Пасовища при бруцельозі і туберкульозі знезаражують у порядку, передбаченому чинними ветеринарними правилами щодо попередження зараження пасовищ, джерел водопостачання і трас перегону (перевезення) худоби збудниками бруцельозу і туберкульозу, а також їх знезараження.
9. Знезараження гною і посліду
9.1. Загальні вимоги
9.1.1. У залежності від технології утримання тварин одержують гній підстилковий (вологість 68 - 85 %), напіврідкий (вологість 86 - 92 %), рідкий (вологість до 97 %) і гнійні стоки (вологість понад 97 %).
9.1.2. Видалення, обробку, зберігання, транспортування і використання гною і посліду здійснюють з урахуванням вимог охорони довкілля від забруднень, що виключає зараження людей і тварин.
9.1.3. Гній і послід транспортують, обробляють і використовують окремо від побутових стоків населених пунктів.
9.1.4. При відповідному техніко-економічному обґрунтуванні й узгодженні з Державними управліннями ВР областей, м. Києва і Севастополя допускається спільне відведення (по закритих каналах і трубопроводах) гнійних і виробничо-побутових стоків із приміщень, що знаходяться на території ферми чи комплексу, з наступним очищенням на спорудах біологічної обробки. При відсутності таких споруд допускається видалення побутових стоків окремих санвузлів, розташованих у тваринницьких приміщеннях, у закриті канали гноєвидалення.
9.1.5. Стічні води птахофабрик обробляють на очисних спорудах разом з побутовими стоками підприємств і населеного пункту.
9.1.6. Споруди і будівельні елементи системи видалення, знезараження, зберігання і підготовки до використання гною і посліду (споруди) будують з гідроізоляцією, що виключає проникання в ґрунт інфікованих стоків, потрапляння їх у підземні і поверхневі води і розсіювання збудників інфекційних хвороб у довкіллі.
9.1.7. Споруди системи гноєвидалення розміщують стосовно тваринницького об'єкта і житлової забудови з вітряної сторони пануючих напрямків вітру в теплий період року та нижче водозабірних споруд і виробничої території. Їх розташовують за межами огорож ферм і птахофабрик на відстані, понад 60 м від тваринницьких і 200 м від птахівничих приміщень. Відстані від майданчику для карантинування підстилкового гною, компосту і твердої фракції до тваринницького приміщення повинні бути не менше, ніж 15 м, до молочного блоку – не менше 60 м.
9.1.8. Територію споруд огороджують парканом висотою 1,5 м, захищають багаторічними лісонасадженнями (ширина лісозахисної смуги – не менше 10 м), упорядковують, озеленюють, влаштовують у ній проїзди і під'їзну дорогу з твердим покриттям шириною 3,5 м.
9.1.9. Будівництво споруд повинне закінчуватися до введення в експлуатацію тваринницьких і птахівничих підприємств.
9.2. Видалення, зберігання, обробка гною і посліду.
9.2.1. Системи видалення гною і посліду повинні забезпечувати максимальну чистоту приміщень і рекомендований мікроклімат.
9.2.2. Гній із приміщень видаляють механічними (скребкові транспортери, скреперні і гідроустановки, а також бульдозери різних типів) чи гідравлічними (самоплинні системи беззупинної і періодичної дії, гідрозмив) способами.
9.2.3. При гідравлічних способах видалення гною необхідна технічна вода. Для системи періодичного функціонування на підприємствах з відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, старших тримісячного віку, допускають використання неінфікованої рідкої фракції, що пройшла карантинування (рециркуляцію). Рідку фракцію при рециркуляції варто подавати в поздовжні канали під шар гною ("затоплений струмінь") з метою виключення розбризкування її і попадання бризків на підлогу. При епізоотії застосування незнезараженої рідкої фракції не допускається. Гній з каналів змивають технічною водою.
9.2.4. При гідравлічній системі видалення гною кількість повітря, що видаляється з каналів, повинна складати для підприємств по утриманню великої рогатої худоби не менше 30 %, для утримання свиней – не менше 50 % мінімального повітрообміну.
9.2.5. Для з'ясування епізоотичної ситуації на тваринницьких і птахівничих підприємствах передбачають карантинування усіх видів гною і посліду, не менше шести діб. Тривалість періоду епізоотії – до 45 діб з початку її виникнення.
9.2.6. Для карантинування підстилкового гною, твердої фракції і посліду споруджують сховища секційного типу з твердим покриттям, для карантинування інших видів гною і його рідкої фракції – сховища секційного типу. Якщо впродовж шести діб не зареєстровані небезпечні захворювання у тварин, то гній не знезаражують, а транспортують для подальшої обробки і використання.
9.2.7. При біологічній обробці рідкої фракції свинячого гною в аеротанках і наступній передачі її на міські очисні споруди, а також при біологічному очищенні стоків птахофабрик, карантинування здійснюють з урахуванням часу перебування рідкої фракції і стоків на очисних спорудах підприємства.
9.2.8. Сховища обладнують пристроями для перемішування рідкого гною. Скоси і днища гноєсховищ повинні мати тверде покриття. Закриті сховища необхідно оснастити люками, а також приточно-витяжною вентиляцією.
9.2.9. Рідкий гній і продукти його переробки транспортують за допомогою пересувних чи стаціонарних пристроїв (гідромеханічний транспорт).
9.3. Способи знезараження гною і посліду
9.3.1. На всіх тваринницьких комплексах, фермах і птахофабриках повинні бути передбачені способи і обладнані технічні засоби для знезараження гною і посліду.
9.3.2. При виникненні інфекційних хвороб гній і послід знезаражують одним з наступних способів: біологічним (тривале зберігання), хімічним (аміаком тощо), фізичним (термічна обробка чи спалювання).
9.3.3. Для тривалого витримування гною обладнують секційне гноєсховище, секції якого заповнюють по черзі.
9.3.4. Заповнені інфікованим підстилковим гноєм секції гноєсховища вкривають ґрунтом, торфом чи знезараженим шаром гною, не менше 10 см.
9.3.5. Гній і послід, інфіковані неспороутворюючими збудниками хвороб (крім туберкульозу), знезаражують шляхом зберігання в заповненій секції гноєсховища 12 міс.
9.3.6. Гній, що містить мікобактерії туберкульозу, знезаражують шляхом зберігання в буртах впродовж двох років.
9.4. Знезараження гною хімічними засобами
9.4.1. Рідкий (до поділу на фракції), напіврідкий гній, гнойові стоки чи осад, які контаміновані неспороутворюючими збудниками, дезінфікують рідким аміаком. Це – гостротоксична сильнодіюча отруйна речовина третьої групи, підгрупи А, четвертого класу небезпеки. Температура кипіння аміаку 33,4°С. Він добре розчиняється у воді з виділенням тепла. Суміш з повітрям при концентрації аміаку (приведеної до нормальних умов) за обсягом 15 - 28 % вибухонебезпечна. Рідкий аміак зберігають в автоцистернах. Після перемішування гною аміак у сховище подають безпосередньо з цистерни по шлангу, що закінчується спеціальною голкою, опущеною на дно ємності. Голку переміщають у гноєсховище через кожні 1-2 м для того, щоб усю масу обробити аміаком. Потім ємність укривають поліетиленовою плівкою чи на поверхню гною наносять масляний альдегід шаром 1-2 мм. Знезараження досягається при витраті 30 кг аміаку на 1 м3 маси гною й експозиції п'ять діб. Після цього гній рекомендується вносити внутрішньоґрунтовим методом чи під плуг.
9.4.2. Роботу по знезараженню гною здійснюють підготовлені фахівці в протигазах, комбінезонах, гумових рукавичках і прогумованому фартуху, дотримуючись правил особистої безпеки
9.4.3. Рідкий гній, контамінований неспороутворюючими патогенними мікроорганізмами (крім мікобактерій туберкульозу), можна знезаражувати формальдегідом. На кожен 1 м3 рідкого гною беруть 7,5 л формаліну з вмістом 37 % формальдегіду і застосовують його таким чином, щоб при перемішуванні впродовж 6 год. препарат рівномірно розподілився в рідкій масі. Експозиція – 72 год.
9.5. Фізичний спосіб знезараження гною
9.5.1. Рідкий гній, гнойові стоки, рідку фракцію й осад з відстійників знезаражують термічним способом при температурі 130°С, при тиску 0,2 МПа й експозиції 10 хв. за допомогою мобільної установки для термічного знезараження гною.
9.5.2. Послід термічно сушать в послідосушильних установках барабанного типу впродовж 45 - 60 хв. при температурі на виході з апарату 100 - 140°С.
9.5.3. Підстилку, виділення і гній від тварин, хворих і підозрілих на захворювання сибіркою, емфізематозним карбункулом, сапом, інфекційною анемією, сказом, інфекційною ентеротоксимією, енцефалітом, епізоотичним лімфангоїтом, брадзотом, чумою великої рогатої худоби, африканською чумою коней, паратуберкульозним ентеритом, а також гній, що знаходиться разом із фекаліями, підстилкою і виділеннями від зазначених тварин, спалюють.
Підстилковий гній, сміття, що не мають цінності добрива для сільськогосподарських угідь суб’єктів господарювання, неблагополучних щодо туберкульозу, бруцельозу й інших інфекційних хвороб, також спалюють.
9.6. Контроль якості знезараження
9.6.1. Контроль ефективності знезараження гною здійснюють шляхом санітарно-мікробіологічних досліджень (при споровій патогенній мікрофлорі – за наявністю мікроорганізмів роду Bacіllus, неспороутворюючій – за наявністю бактерій групи кишкової палички, туберкульозу – за стафілококом) відповідно до чинної інструкції з лабораторного контролю очисних споруд на тваринницьких комплексах.
лаПлан та основні загальні методи клінічного дослідження тварин
Уветеринарній практиці досліджують тварин за певним планом:
І. Попереднє ознайомлення з твариною: а) реєстрація; б) анамнез. ІІ. Власне дослідження (стан хворої тварини в момент початку спо-
стереження за нею — status praesens).
А. Загальне дослідження: виявлення габітусу, дослідження видимих слизових оболонок, шерстного (волосяного) покриву, шкіри і підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів, вимірювання температури тіла.
Б. Спеціальні дослідження: дослідження серцевосудинної, дихальної, травної, сечостатевої і нервової систем, системи крові.
В. Додаткові дослідження: лабораторне дослідження крові, сечі й калу, рентгенологічне, бактеріологічне, вірусологічне, серологічне, алергічне та інші дослідження.
Починають дослідження з попереднього ознайомлення з твариною, проводячи при цьому реєстрацію і збираючи анамнез. Під час реєстрації записують в амбулаторному журналі, диспансерній картці, історії хвороби дату надходження в лікувальний заклад, кому належить тварина, адресу власника (господарства), вид, стать, породу, кличку або інвентарний номер, вік, зріст, масу тіла, масть, окрас, прикмети. Вид тварини важливо відмічати, бо ветеринарному спеціалістові доводиться мати справу з різними видами тварин. При цьому необхідно враховува- ти не тільки анатомо-фізіологічні особливості тварин, а й своєрідність різних захворювань, властивих тому або іншому виду тварин. Напри- клад, сап і мит бувають у коней та інших однокопитних тварин; емфі- зематозний карбункул, злоякісна катаральна гарячка, травматичний ретикулоперитоніт і перикардит — у великої рогатої худоби; бешиха, атрофічний риніт — у свиней.
Слід пам’ятати, що є захворювання, загальні для всіх видів сіль-ськогосподарських тварин. Ці хвороби (зооантропонози), наприклад сибірка, сказ, лептоспіроз, бруцельоз, туберкульоз, можуть передаватися і людині.
Врахування статі тварини також має діагностичне значення. Наприклад, у вагітних тварин змінюються деякі фізіологічні показники Крім того, тварини різної статі мають неоднакову схильність до захво- рювань. Так, порівняно з бугаями корови, особливо молочні, частіше хворіють і важче переносять кетоз і остеодистрофію. У тварин-самок часто виявляються гінекологічні захворювання (ендометрит тощо).
Сприйнятливість тварин до різних захворювань, особливо інфекцій них, значною мірою зумовлюється породою, конституцією і віком. На-приклад, велика рогата худоба чорно-рябої, червоної степової і бурої латвійської порід найбільш сприйнятлива до лейкозу (гемобластозу). Дорослі тварини з міцною будовою тіла більше резистентні до захворювань порівняно з тваринами, які ще ростуть і мають слабку будову тіла.
Врахування масті і прикмет має значення при ізоляції хворих тварин і проведенні карантинних заходів. Крім того, масть деяких видів тварин зумовлює схильність їх до певних захворювань (гречаний висип, конюшинна хвороба, меланосаркома).
Зріст і масу тварин треба враховувати, бо від цього залежить дозування біопрепаратів і лікарських засобів.
Анамнез (гр. anamnesis — пригадування) — відомості про хвору тва- рину за спогадами власника або особи, яка доглядає тварину. Складаєть- ся анамнез з двох частин: 1) anamnesis vitae (гр. vita — життя) — відомо- сті про тварину до початку захворювання (відомості про здорову тварину) і 2) anamnesis morbi (гр. morbus — хвороба) — відомості про хвору твари- ну. У першій частині анамнезу з’ясовують походження тварини, умови годівлі, утримання та експлуатації, у другій виявляють хвороби, на які хворіла тварина раніше; які гадані причини захворювання, які ознаки спостерігалися, чи досліджували й лікували коли-небудь тварину (хто, коли і як досліджував і лікував), чи є в господарстві інші тварини, кіль- кість їх і на які хвороби вони хворіли останнім часом.
Анамнез має велике діагностичне значення, а тому його треба збирати ретельно і якнайповніше. В умовах спеціалізованих господарств відомості про умови утримання, повноцінність раціонів, продуктивність і захворювання тварин можна брати із зооветеринарної документації.
Питання обслуговуючому персоналу слід задавати у зрозумілій для них формі. У ряді випадків ветеринарному спеціалістові можуть дати незрозумілі або свідомо неправильні відомості, особливо якщо доглядач винний у виникненні захворювання тварин У цьому можна впевнитися при порівнянні даних анамнезу з результатами застосованих об’єктивних методів клінічного дослідження хворих тварин.
Під час реєстрації і збирання анамнезу ветеринарний спеціаліст по- біжно оглядає тварин.
Після попереднього ознайомлення з твариною розпочинають дослі- дження в даний момент, яке називається status praesens. Сюди входить насамперед загальне дослідження, яке включає визначення габітусу, дослідження видимих слизових оболонок, шерстного й волосяного покриву, оперення у птиці, шкіри й підшкірної клітковини, поверхневих лімфатичних вузлів, проводять термометрію.
Після загального дослідження проводять спеціальне дослідження (дослідження систем і органів), а саме досліджують системи: серцево- судинну, дихання, травлення, сечостатеву, нервову й крові.
Якщо даних загального і спеціального досліджень недостатньо для постановки діагнозу, вдаються до допоміжного дослідження, яке складається з лабораторного дослідження крові, сечі, молока, шлункового вмісту й соку, фекалій, транссудатів і ексудатів, а також з рентгенологічного, електрокардіографічного, артеріо і флеботонометричного, спектрографічного, полярографічного, ендоскопічного, бактеріологічного, вірусологічного, серологічного, мікологічного, токсикологічного, гістологічного, гістохімічного, електронномікроскопічного та інших спеціаль-них досліджень.
До основних загальних клінічних методів дослідження тварин належать огляд, пальпація, перкусія, аускультація і термометрія.
Огляд (inspectio) має найбільше значення у визначенні габітусу, частоти дихання і типу задишки, змін у поведінці тварини при різних захворюваннях, особливо з ураженням центральної нервової системи, у діагностиці захворювань травного каналу з явищами кольок, а також захворювань,які супроводяться анемічністю, гіперемією, синюшністю, жовтяничністю видимих слизових оболонок і шкіри. Щоб навчитися отримувати найточніші дані, ветеринарний спеціаліст мусить розвивати і постійно удосконалювати свою спостережливість.
Пальпація (palpatio — мацання) має найбільше значення при дослі- дженні шерстного (волосяного) покриву, шкіри й підшкірної кліткови- ни, пульсу, серцевого поштовху, передшлунків жуйних, вóла птиці, ор- ганів черевної порожнини у дрібних тварин. Пальпацію застосовують також під час встановлення діагнозу при захворюваннях органів тазової і черевної порожнин великих тварин — ректальне дослідження (пальпація через пряму кишку).
Перкусія (percussio — вистукування) дає змогу визначити фізичний стан органів і тканин.
Для виявлення меж органів перкусію проводять способом легато — ударами слабкої або середньої сили з затримкою молоточка на плесиметрі (або пальця на пальці) після кожного удару, що забезпечує різке зменшення резонансу повітряного стовпа в прилеглих органах і тканинах і дає змогу добувати звуки в основному з поверхні органів і тканин.
Для виявлення патології органів і тканин, розміщених глибше, перкусію проводять способом стакато (сильна, уривчаста перкусія, без затримання перкусійного молоточка на плесиметрі або пальця на пальці після кожного удару).
При слабкій перкусії звуки передаються з глибини до 3 см, при се- редній — до 5 і сильній — до 8 см. Приблизно так само звуки передаються і в ширину.
Основні правила перкусії такі: плесиметр беруть у ліву руку і щільно прикладають його робочу частину до шкіри тварини; молоточок беруть великим і вказівним пальцями правої руки так, щоб він міг вільно рухатися (як на шарнірах). При перкусії має працювати в основному кисть руки, а рухи в ліктьовому суглобі повинні бути обмеженими. Тільки в такому разі можна завдавати однакових за силою і характером ударів, спрямованих перпендикулярно до поверхні робочої частини плесиметра; у кожній точці завдають по два удари; вуха дослідника мають бути (по можливості) на рівні плесиметра.
Перкусією виявляють такі основні перкусійні звуки: ясний легене- вий (при перкусії грудної клітки в ділянці легень у здорових тварин); тимпанічний (при перкусії ділянки лівої голодної ямки у здорової ве- ликої рогатої худоби і правої голодної ямки у здорових коней); тупий (при перкусії ділянки крупа, стегна — «звук стегна»).
Перкусія має велике значення в діагностиці таких захворювань, як перикардит, пневмонія, альвеолярна емфізема легень, ексудативний плеврит, гепатоз, тимпанія рубця, метеоризм кишок та ін.
Аускультація (auscultatio) — вислуховування звуків, які виникають у функціонуючих органах — серці, легенях, шлунку, кишках. Вона може бути безпосередньою (вислуховування безпосередньо вухом через полотнину, якою покривають місце дослідження) і посередньою (ін- струментальною) — за допомогою стетоскопа або фонендоскопа (рис. 1). Як відомо, людина відчуває частоту звукових коливань в межах від 16 до 20 000 періодів за секунду.
Коливні рухи характеризуються амплітудою і частотою. Від значення амплітуди залежить сила (енергія) звуку, а від частоти — висота його. Під аускультацією розуміють вислуховування тих звуків, які не поширюються або майже не поширюються за межі поверхні тіла твари- ни, тобто в навколишнє середовище, і можуть сприйматися тільки за допомогою інструментів або при безпосередньому стиканні вушної раковини дослідника з поверхнею тіла в ділянці коливного органа. Ступінь передачі на цю поверхню звукових коливань, які утворюються у внутрішніх органах, залежить від пружності середовища, яке охоплює досліджуваний коливний орган. Чим більша пружність середовища, тим краще передаються звукові коливання. У твердому середовищі зву- ки коливання поширюються за допомогою поперечних і поздовжніх хвиль, а в рідкому і газоподібному середовищах — тільки за допомогою поздовжніх хвиль. Отже, при вислуховуванні безпосередньо вухом або за допомогою інструментів передача звукових явищ відбувається в основному по твердому середовищу — по вушній раковині, стінках слухового проходу або твердих частинах інструмента. У зв’язку з цим важливо, з якого матеріалу зроблено інструмент (стетоскоп, фонендоскоп).
Стетоскопи порівняно з фонендоскопами менше спотворюють звуки. Проте фонендоскопи значно підсилюють звукові коливання, що дає змогу краще вислуховувати звуки внутрішніх органів у великих сільськогосподарських тварин.
У ветеринарній практиці широко користуються як безпосередньою, так і інструментальною аускультаціями, але частіше — останньою.
За допомогою стетоскопів уточнюють деякі дані безпосередньої аус- культації, а також досліджують дрібних тварин.
Аускультація — це один з найефективніших загальних клінічних методів дослідження тварин, який застосовують під час діагностування багатьох захворюваньсерцево-судинної системи (перикардит, міокар дит, міокардоз ендокардит і вади серця), системи дихання (плеврит, бронхіт, пневмонія, альвеолярна емфізема легень) і системи травлення (гіпотонія та атонія передшлунків, закупорка книжки, захворювання травного каналу з явищами кольок) тощо.
Термометрія (гр. therme — тепло та metreo — вимірюю) — вимірю- вання температури тіла — має важливе діагностичне значення і широко застосовується при діагностиці найрізноманітніших захворювань,
ПЛАН ЗАХОДІВ З ПРОФІЛАКТИКИ НЕЗАРАЗНИХ ХВОРОБ
Захворюваність і падіж сільськогосподарських тварин від незаразних хвороб завдають значних економічних збитків тваринницьким господарствам. Матеріали ветеринарної статистики свідчать про те, що найчастіше реєструються захворювання органів травлення, дихання та відтворення.
Як відомо, втрати у тваринництві від незаразних хвороб у декілька разів перевищують втрати від заразних. У зв’язку з цим попередження захворювань незаразної етіології і втрат від них ветеринарні спеціалісти зобов’язані проводити планово.
Планування заходів з профілактики незаразних хвороб тварин введене Державним комітетом ветеринарної медицини України за спеціальною формою (яка наведена нижче) згідно із методичними вказівками.
План з профілактики незаразних хвороб — це система заходів, спрямованих на попередження або усунення причин захворювання і загибелі тварин.
Планування ветеринарних заходів проти незаразних хвороб повинно ґрунтуватися на біологічному законі відповідності факторів зовнішнього середовища особливостям обміну речовин і рівню продуктивності тварин. Рівень перетравного протеїну повинен складати не менше 100—110 г в 1 к. од. за цукрово-протеїнового співвідношення 0,8 : 1,2.
В основу боротьби із незаразними хворобами тварин повинні бути покладені заходи щодо забезпечення повноцінної годівлі і оптимальних зоогігієнічних умов утримання поголів’я в господарствах.
Починаючи розробку плану профілактики незаразних хвороб тварин, ветеринарним спеціалістам необхідно:
— вивчити стан тваринництва (кормову базу, умови утримання тварин і догляд за ними; плинність кадрів, що доглядають за тваринами);
— провести аналіз захворюваності і загибелі тварин від незаразних хвороб на підставі первинної ветеринарної документації;
— з’ясувати причини захворюваності тварин за результатами аналізу раціонів годівлі, експертиз лабораторних досліджень сироватки крові, кормів, води, ґрунту;
— проаналізувати повноцінність годівлі і утримання корів у сухостійний період, гігієну випоювання та утримання новонароджених телят;
— з’ясувати наявність рекомендованих засобів для профілактики незаразних хвороб і можливості їх придбання;
План профілактики незаразних хвороб складається за спеціальною схемою (яка наведена нижче), з урахуванням методичних вказівок і включає дві частини: текстову та власне план.
У текстовій частині плану необхідно вказати: назву господарства, його розташування та спеціалізацію; види тварин і їх технологічні групи; потребу та забезпечення тварин кормами; дотримання технології утримання тварин, особливо вагітних; проведення своєчасного ремонту приміщень; спосіб утримання тварин (маточного поголів’я і молодняку); забезпечення охорони тварин від стресових впливів; наявність та будівництво родильних відділень і профілакторіїв, літніх таборів, ветеринарно-санітарних об’єктів (якщо це передбачено промфінпланом); забезпечення тваринництва постійними кадрами; дотримання розпорядку робочого дня на фермі.
Власне план ветеринарних заходів складається за спеціальною схемою, де передбачені такі графи: назва заходів, обсяг робіт на рік, у т. ч. по кварталах та і'х виконання. Розробляючи власне план, необхідно керуватися наступними рекомендаціями.
Одним із основних методів групової профілактики незаразних хвороб є диспансеризація маточного поголів’я і молодняку. Диспансеризація являє собою клінічне дослідження тварин, вивчення умов їх утримання, годівлі, лабораторне дослідження крові, сечі, молока (від 10—15 % клінічно здорових корів і нетелей).
Сироватку крові досліджують на вміст каротину, кальцію, неорганічного фосфору, кетонових тіл, цукру і на кислотну ємність; сечу — на наявність кетонових тіл, уробіліну, білка, визначають її питому вагу і концентрацію водневих іонів (рН); молоко перевіряють на кислотність, вміст кетонових тіл. Одночасно його досліджують на субклінічну форму маститу.
Якщо за лабораторних досліджень встановлено відхилення фізіологічних показників від норми, тоді тваринам вводять у раціон кормові добавки, вітаміни, макро- і мікроелементи, необхідні для нормальної життєдіяльності.
В основу профілактики незаразних хвороб і забезпечення високої продуктивності тварин покладена біологічно повноцінна та нормована годівля доброякісними кормами. Тому ветеринарні працівники повинні постійно контролювати якість кормів і підготовку їх до згодовування.
За проведення аналізу утримання тварин різних вікових груп потрібно звертати увагу на дотримання параметрів мікроклімату у приміщеннях.
Успіх профілактики значною мірою визначається наявністю постійних кадрів, що працюють із тваринами, їх професійною майстерністю. Особливу увагу необхідно звертати на отримання здорового приплоду. Основними причинами народження нежиттєздатного приплоду, підвищення його сприйнятливості до різних хвороб є порушення правил відтворення поголів’я, неповноцінна та одноманітна годівля вагітних самок, неправильна підготовка їх до родів.
Проведення заходів щодо профілактики травматизму, отруєнь токсичними грибами чи їх токсинами, отрутохімікатами, пестицидами є обов’язковим і також передбачається планом.
У профілактиці незаразних хвороб дуже важливе значення має проведення ветеринарно-просвітньої роботи серед працівників тваринництва і населення, яке є власниками тварин.
Для проведення запланованих заходів потрібно мати необхідну кількість медикаментів, вітамінів, мікроелементів та інших засобів. Тому після складання плану визначають потребу у препаратах на рік та квартали, визначають вартість препаратів і включають її в план фінансування ветеринарних заходів на наступний рік.
Головні лікарі ветеринарної медицини господарств різних форм власності розробляють план профілактики незаразних хвороб тварин у межах господарства, завідувачі лікарень, дільниць ветеринарної медицини — для зони обслуговування. Начальники районних державних лікарень ветеринарної медицини на підставі планів, які подаються господарствами, лікарнями і дільницями, розробляють план по району.
Підготовлений план обговорюють з керівником господарства або на засіданні правління господарства, а плани, розроблені установами ветеринарної медицини, — у районному управлінні державної ветеринарної медицини.
План профілактики незаразних хвороб після погодження з керівником державної установи ветеринарної медицини затверджується керівником господарства, а план по району затверджується начальником районного управління державної ветеринарної медицини. Після затвердження план є обов’язковим для виконання всіма спеціалістами і працівниками тваринництва.
Завідувач відділу з незаразних хвороб та неплідності маточного поголів’я несе відповідальність за виконання цього плану в районі, він надає практичну допомогу спеціалістам господарств різних форм власності, дільниць і дільничних лікарень, контролює їх роботу. Підсумки виконання плану по господарству слід проводити щоквартально, а по району — за півріччя.
Завдання2. Розробити план заходів щодо профілактики незаразних хвороб тварин за наведеною схемою згідно із завданням.
ПЛАН ВЕТЕРИНАРНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ТА ПРОТИЕПІЗООТИЧНИХ ЗАХОДІВ
Заходи щодо профілактики, локалізації, за необхідності — ліквідації інфекційних та інвазійних захворювань тварин, лабораторно-діагностичні та регулярні радіологічні дослідження матеріалів, матеріально-технічне забезпечення спеціалізованим обладнанням і транспортом, створення необхідного резерву біологічних, лікувальних та дезінфекційних препаратів і засобів, відшкодування витрат на транспортування й зберігання ветеринарних препаратів та інші ветеринарно-санітарні заходи, визначені Кабінетом Міністрів України (згідно з Переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1998 р. № 1836), та забезпечення виконання загальнодержавних довгострокових програм з питань ветеринарної медицини, у тому числі Загальнодержавної програми контролю залишкової кількості ветеринарних препаратів, токсикантів та забруднювальних речовин у організмі тварин, продукції тваринного походження і кормах, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законом, що передбачено статтею 98 «Закону України про ветеринарну медицину» (2006). Отже, заходи з профілактики заразних хвороб тварин у нашій країні є плановими, на їх здійснення щорічно витрачається значна сума протиепізоотичних коштів з державного бюджету, а також частково власні кошти фізичних і юридичних осіб — власників тварин.
Плановий підхід до проведення протиепізоотичних заходів зумовлений раціональним вибором термінів їх виконання, визначенням необхідної кількості матеріально-технічних засобів, розрахунків затрат праці. Ці плани не повинні бути самоціллю, а виступати в ролі конкретного механізму профілактики різних хвороб сільськогосподарських тварин і попередження економічних збитків (Урбан В. П., Калишин Н. М., 1993; Коломыщев А. А. и соавт., 1997).
Щоб досягти благополуччя у тваринництві, потрібно організувати та провести в певні терміни ветеринарно-профілактичні та протиепізоотичні заходи. Для цього необхідно врахувати всі можливі джерела і шляхи поширення окремих інфекцій. Цим завданням і відповідає план ветеринарно-профілактичних та протиепізоотичних заходів, у складанні якого беруть участь всі ланки служби ветеринарної медицини.
ПЛАН ЗАХОДІВ З ПРОФІЛАКТИКИ НЕЗАРАЗНИХ ХВОРОБ
Захворюваність і падіж сільськогосподарських тварин від незаразних хвороб завдають значних економічних збитків тваринницьким господарствам. Матеріали ветеринарної статистики свідчать про те, що найчастіше реєструються захворювання органів травлення, дихання та відтворення.
Як відомо, втрати у тваринництві від незаразних хвороб у декілька разів перевищують втрати від заразних. У зв’язку з цим попередження захворювань незаразної етіології і втрат від них ветеринарні спеціалісти зобов’язані проводити планово.
Планування заходів з профілактики незаразних хвороб тварин введене Державним комітетом ветеринарної медицини України за спеціальною формою (яка наведена нижче) згідно із методичними вказівками.
План з профілактики незаразних хвороб — це система заходів, спрямованих на попередження або усунення причин захворювання і загибелі тварин.
Планування ветеринарних заходів проти незаразних хвороб повинно ґрунтуватися на біологічному законі відповідності факторів зовнішнього середовища особливостям обміну речовин і рівню продуктивності тварин. Рівень перетравного протеїну повинен складати не менше 100—110 г в 1 к. од. за цукрово-протеїнового співвідношення 0,8 : 1,2.
В основу боротьби із незаразними хворобами тварин повинні бути покладені заходи щодо забезпечення повноцінної годівлі і оптимальних зоогігієнічних умов утримання поголів’я в господарствах.
Починаючи розробку плану профілактики незаразних хвороб тварин, ветеринарним спеціалістам необхідно:
— вивчити стан тваринництва (кормову базу, умови утримання тварин і догляд за ними; плинність кадрів, що доглядають за тваринами);
— провести аналіз захворюваності і загибелі тварин від незаразних хвороб на підставі первинної ветеринарної документації;
— з’ясувати причини захворюваності тварин за результатами аналізу раціонів годівлі, експертиз лабораторних досліджень сироватки крові, кормів, води, ґрунту;
— проаналізувати повноцінність годівлі і утримання корів у сухостійний період, гігієну випоювання та утримання новонароджених телят;
— з’ясувати наявність рекомендованих засобів для профілактики незаразних хвороб і можливості їх придбання;
План профілактики незаразних хвороб складається за спеціальною схемою (яка наведена нижче), з урахуванням методичних вказівок і включає дві частини: текстову та власне план.
У текстовій частині плану необхідно вказати: назву господарства, його розташування та спеціалізацію; види тварин і їх технологічні групи; потребу та забезпечення тварин кормами; дотримання технології утримання тварин, особливо вагітних; проведення своєчасного ремонту приміщень; спосіб утримання тварин (маточного поголів’я і молодняку); забезпечення охорони тварин від стресових впливів; наявність та будівництво родильних відділень і профілакторіїв, літніх таборів, ветеринарно-санітарних об’єктів (якщо це передбачено промфінпланом); забезпечення тваринництва постійними кадрами; дотримання розпорядку робочого дня на фермі.
Власне план ветеринарних заходів складається за спеціальною схемою, де передбачені такі графи: назва заходів, обсяг робіт на рік, у т. ч. по кварталах та і'х виконання. Розробляючи власне план, необхідно керуватися наступними рекомендаціями.
Одним із основних методів групової профілактики незаразних хвороб є диспансеризація маточного поголів’я і молодняку. Диспансеризація являє собою клінічне дослідження тварин, вивчення умов їх утримання, годівлі, лабораторне дослідження крові, сечі, молока (від 10—15 % клінічно здорових корів і нетелей).
Сироватку крові досліджують на вміст каротину, кальцію, неорганічного фосфору, кетонових тіл, цукру і на кислотну ємність; сечу — на наявність кетонових тіл, уробіліну, білка, визначають її питому вагу і концентрацію водневих іонів (рН); молоко перевіряють на кислотність, вміст кетонових тіл. Одночасно його досліджують на субклінічну форму маститу.
Якщо за лабораторних досліджень встановлено відхилення фізіологічних показників від норми, тоді тваринам вводять у раціон кормові добавки, вітаміни, макро- і мікроелементи, необхідні для нормальної життєдіяльності.
В основу профілактики незаразних хвороб і забезпечення високої продуктивності тварин покладена біологічно повноцінна та нормована годівля доброякісними кормами. Тому ветеринарні працівники повинні постійно контролювати якість кормів і підготовку їх до згодовування.
За проведення аналізу утримання тварин різних вікових груп потрібно звертати увагу на дотримання параметрів мікроклімату у приміщеннях.
Успіх профілактики значною мірою визначається наявністю постійних кадрів, що працюють із тваринами, їх професійною майстерністю. Особливу увагу необхідно звертати на отримання здорового приплоду. Основними причинами народження нежиттєздатного приплоду, підвищення його сприйнятливості до різних хвороб є порушення правил відтворення поголів’я, неповноцінна та одноманітна годівля вагітних самок, неправильна підготовка їх до родів.
Проведення заходів щодо профілактики травматизму, отруєнь токсичними грибами чи їх токсинами, отрутохімікатами, пестицидами є обов’язковим і також передбачається планом.
У профілактиці незаразних хвороб дуже важливе значення має проведення ветеринарно-просвітньої роботи серед працівників тваринництва і населення, яке є власниками тварин.
Для проведення запланованих заходів потрібно мати необхідну кількість медикаментів, вітамінів, мікроелементів та інших засобів. Тому після складання плану визначають потребу у препаратах на рік та квартали, визначають вартість препаратів і включають її в план фінансування ветеринарних заходів на наступний
рік.
Головні лікарі ветеринарної медицини господарств різних форм власності розробляють план профілактики незаразних хвороб тварин у межах господарства, завідувачі лікарень, дільниць ветеринарної медицини — для зони обслуговування. Начальники районних державних лікарень ветеринарної медицини на підставі планів, які подаються господарствами, лікарнями і дільницями, розробляють план по району.
Підготовлений план обговорюють з керівником господарства або на засіданні правління господарства, а плани, розроблені установами ветеринарної медицини, — у районному управлінні державної ветеринарної медицини.
План профілактики незаразних хвороб після погодження з керівником державної установи ветеринарної медицини затверджується керівником господарства, а план по району затверджується начальником районного управління державної ветеринарної медицини. Після затвердження план є обов’язковим для виконання всіма спеціалістами і працівниками тваринництва.
Завідувач відділу з незаразних хвороб та неплідності маточного поголів’я несе відповідальність за виконання цього плану в районі, він надає практичну допомогу спеціалістам господарств різних форм власності, дільниць і дільничних лікарень, контролює їх роботу. Підсумки виконання плану по господарству слід проводити щоквартально, а по району — за півріччя.
— знати план розвитку громадського тваринництва на майбутній рік із урахуванням обігу стада й кількості поголів'я в особистій власності громадян;
— володіти методикою планування діагностичних досліджень, профілактичних щеплень і лікувально-профілактичних обробок, а для цього необхідно вивчити діючі інструкції по боротьбі із заразними хворобами та настанови щодо застосування біопрепаратів, антгельмінтиків, інсектицидів, акарицидів та інших препаратів;
— визначити хвороби, для профілактики яких необхідно передбачати діагностичні дослідження, профілактичні щеплення, лікувально-профілактичні обробки;
— з'ясувати неблагополучні пункти по заразних хворобах.
Діагностичні дослідження
Згідно з діючими інструкціями щодо профілактики та боротьби із заразними хворобами залежно від епізоотичної обстановки передбачається проведення масових профілактичних діагностичних досліджень на туберкульоз і бруцельоз тварин; сап і парувальну неміч коней; лейкоз, трихомоноз і кампілобактеріоз великої рогатої худоби, туберкульоз і пулороз-тиф птиці, гельмінтози тварин, хвороби бджіл та деякі інші хвороби.
Профілактичним алергічним дослідженням на туберкульоз підлягають тварини в благополучних по цій хворобі господарствах у такому порядку.
Один раз на рік (І—II кв.) досліджують: велику рогату худобу старше двох місяців у товарних господарствах, яка знаходиться на відгодівлі і в особистій власності громадян; свиней у племінних господарствах, а також, які направляються для комплектування комплексів (основних свиноматок, кнурів і молодняк старше двох місяців).
Два рази на рік (І—IV кв.) досліджують велику рогату худобу (корів, телиць та телят старше 2-місячного віку, бугаїв-плідників) племінних господарств, які поставляють молоко безпосередньо в дитячі лікувальні заклади, санаторії, будинки відпочинку і в торгівлю по прямих зв'язках, а також господарств, які межують із неблагополучними щодо туберкульозу пунктами або в минулому неблагополучних (протягом 4-х років після їх оздоровлення) .
Свиней товарних господарств, а також коней, кіз, овець і собак досліджують на туберкульоз залежно від епізоотичної ситуації.
Дорослу птицю (старше двох років) на племзаводах і селекційно-племінних птахівничих станціях досліджують алергічно туберкуліном для птиці перед отриманням яєць для інкубації — 20% поголів'я, у промислових птахооб'єднаннях — не менше 10% поголів'я дорослої птиці і весь ремонтний молодняк старше шестимісячного віку.
Велика рогата худоба (старше 1 року) досліджується на бруцельоз серологічно один раз на рік у І—II кварталах, згідно з графіком доставки крові в лабораторію ветеринарної медицини. Обов'язково досліджуються на бруцельоз корови, телиці, вівцематки (які залишились без ягнят), основні свиноматки, а також бугаї, кнурі й барани-виробники (останніх і баранів-пробників досліджують також на інфекційний епідидиміт).
Корів племінних господарств, а також господарств, які поставляють молоко в дитячі й лікувальні медичні заклади, санаторії, будинки відпочинку та торгову мережу по прямих зв'язках рекомендується два рази в рік (I і IV кв.) перевіряти по кільцевій реакції з молоком.
Два рази на рік необхідно серологічно досліджувати на бруцельоз велику рогату худобу в господарствах, які розташовані в неблагополучних зонах і відгінному тваринництві.На сап досліджують коней і лошат старше 6 місяців алергічно раз на рік у II кварталі.
Налейкоз велику рогату худобу досліджують серологічно (РІД) старше 4‑6-місячного віку один раз на рік; бугаїв, а також корів-продуцентів крові біофабрик та біоцехів — через кожні шість місяців.
У господарствах неблагополучних по лейкозу, поголів'я великої рогатої худоби з 4‑6-місячного віку підлягає серологічному (РІД) дослідженню через кожні 30-45 днів. Тварин із позитивною РІД досліджують гематологічно один раз на рік
На трихомоноз досліджують бугаїв, корів, телиць парувального віку, які надходять у господарство (племстанцію), не менше трьох разів з інтервалом 10 днів, а бугаїв — щоквартально.
Дослідженню на кампілобактеріоз підлягають бугаї на станціях штучного осіменіння, у племінних господарствах один раз на 6 місяців триразово з інтервалом у 10 днів (I і IV кв.).
Наалеутську хворобу м'ясоїдних досліджують тварин при підозрі на хворобу.
Гельмінтологічні дослідження на фасціольоз, аскароз, моніезіоз та інші хвороби проводять у І кварталі шляхом відбирання й відправки в лабораторію ветеринарної медицини проб фекалій від 20% поголів'я тварин господарства і 5—10% тварин комплексів.
На пулороз-тифпроводять дослідження всієї птиці маточного поголів'я шляхом постановки кров'яно-крапельної реакції аглютинації за схемою: при комплектуванні стада, за місяць до збирання яєць для інкубації і надалі не рідше одного разу на квартал.
Діагностичні дослідження на хвороби бджіл (гнильцеві, акарапідоз, варрооз, браульоз тощо) планують у кінці І та на початку II кварталу.
Тварин, що прибувають у господарство (велика рогата худоба, свині, вівці та ін.), в період профілактичного карантинування обов'язково досліджують на туберкульоз і бруцельоз, а корів і телиць — на лейкоз, трихомоноз та інші хвороби, залежно від епізоотичної ситуації.
Профілактичні щеплення
Профілактичні щеплення плануються лише в неблагополучних та загрозливих щодо заразних хвороб пунктах.
Неблагополучними пунктами щодо заразних хвороб вважають:
— по сибірці, емкару, бешисі свиней (ґрунтові інфекції) незалежно від терміну давності реєстрації хвороби;
— по чумі свиней — протягом трьох років після останнього вогнища;
— по ящуру й сальмонельозу — протягом останніх двох років після реєстрації хвороби;
— по брадзоту овець, лептоспірозу тварин, хворобі Ауєскі і гельмінтозах — якщо хвороби тварин реєстрували в минулому році;
— по бабезіозах — усі пункти й території пасовищ, де відзначались випадки захворювання тварин і є кліщі-переносники;
— по інших інфекційних та інвазійних хворобах тварин — ті пункти, де ці хвороби реєструються в період складання плану.
До загрозливих щодо заразних хвороб належать пункти, які територіально прилягають до неблагополучних або мають ізними зв'язки, а також ті, де є постійна загроза занесення збудника (ферми, які використовують для годівлі харчові відходи їдалень, м'ясокомбінатів, молокозаводів).
Профілактичні щеплення планують проти:
— сибірки в стаціонарно неблагополучних і загрозливих пунктах усе сприйнятливе поголів'я великої рогатої худоби, коней, свиней, овець один раз на рік (IV кв.). Молодняк великої рогатої худоби по досягненню 3-місячного віку; повторне щеплення здійснюється через 6 місяців. Ягнят — первинно у 3‑місячному віці, та ревакцинацію — через 3 місяці. Щепленню підлягають всі тварини, які прибувають для комплектування ферм;
— емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби в стаціонарно неблагополучних пунктах у віці від 3-х місяців до 4-х років, а овець — старше 6 місяців у першому кварталі (не пізніше як за два тижні до вигону на пасовище). Якщо пасовищний період продовжується більше 6 місяців, передбачається повторне щеплення сприйнятливих тварин (у кінці III або на початку IV кварталів);
— лептоспірозу великої рогатої худоби й свиней у стаціонарно неблагополучних, загрозливих і племінних господарствах. Тварин щеплюють із двохмісячного віку двічі в II кварталі, велику рогату худобу повторно щеплюють через 12 місяців; свиней — у віці старше 4 місяців, повторно — через 6 місяців, а поросят щеплюють у місячному віці і повторно через 3 місяці;
— сальмонельозу та колібактеріозу телят і поросят у неблагополучних пунктах: тільних корів і супоросних свиноматок щеплюють за 1,5—2 місяці до отелу чи опоросу 3 рази з інтервалом між щепленнями 10 днів: телят — на 2‑8‑й день, поросят на 7-15-й день після народження;
Комментариев нет:
Отправить комментарий