Добрий день, учні групи № 14
ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".
матеріал з предмету: "Ветеринарна медицина"
Зворотній зв`язок навчання очне в кабінеті.
Тема програми. Хвороба та основні патологічні процеси
Гіпобіологічні процеси –
зумовлюють зниження життєдіяльності тканин.
Розрізняють:
- атрофію;
- дистрофію;
- кахексію;
- некроз;
- гангрена
Атрофія (від. грец. а – заперечення, trophos – живлення)
– зменшення об'єму тканини чи органа та зниження їх функції внаслідок
послаблення або недостатнього їх живлення.
Гіпоплазія – природжене недорозвинення тканини, органа чи
частини тіла внаслідок порушення ембріогенезу.
Залежно
від походження розрізняють види атрофії:
Фізіологічна
атрофія – супроводжує
фізіологічні процеси (атрофія вим'я в сухостійний період, інволюція матки після
отелення);
Стареча
атрофія – настає з віком і стосується
всіх тканин і систем організму;
Атрофія від
бездіяльності – виникає, коли
функція того чи іншого органа знижена або тимчасово відсутня (атрофія м'язів
пошкодженої кінцівки);
Атрофія від
надмірного навантаження –
розвивається у разі непомірної експлуатації (атрофія сім'яників у виникненні
імпотенції);
Атрофія від
стискання окремих ділянок тіла чи органа – виникає внаслідок порушення там кровообігу, живлення
тканин. Такі стискання можуть спричинити: новоутворення, рубцеві стяжки, погано
підігнана збруя.
Нейрогенна
атрофія – виникає внаслідок
порушення іннервації органа : сім'яників, м'язів → дистрофічні процеси, атрофія
окремих органів і тканин (атрофія матки, молочних залоз після оваріоектотомії).
Дистрофія (від грец. dys – заперечення, trophos – живлення)
різновид викривлення обміну речовин у клітині, яке супроводжується посиленням
якогось одного виду обміну з одночасним депонуванням у клітинних відсіках
надлишку речовин.
Розрізняють
дистрофії:
- жирову;
- білкову;
- вуглеводну;
- мінеральну та
ін.
Кахексія ( грец. kachexia – виснаження) – стан цілісного
організму, який супроводжується втратою маси тіла та зниженням інтенсивності
всіх життєвих функцій.
Етіологія:
- голодування
внаслідок припинення надходження поживних речовин або нераціонального їх використання
(порушення обміну речовин);
- патологічні
процеси в органах травлення, гормональні порушення;
- виснажливі
тривалі хвороби, що супроводжуються інтенсивним катаболізмом;
- інфекційні
процеси, паразитарні хвороби, хронічні отруєння пестицидами, естетичні процеси,
злоякісні пухлини.
Некроз (грец. necros – мертвий) омертвіння тканини
внаслідок відмирання клітин, що входять до складу цих тканин.
Етіологія:
- є дія
надзвичайних подразників:
- фізичної
природи (травма, промениста енергія, висока та низька температура, електричний
струм);
- хімічної
природи (луги, кислоти, їх солі);
- біологічної
природи (туберкульоз, бешиха та ін.)
Види некрозу:
Сухий
(коагуляційний) некроз – виникає
коли у некротизуючій ділянці, на початку цього явища припиняється або зводиться
до мінімуму крово- та лімфопостачання, а в тканинах переважають процеси
коагуляції та ущільнення тканин. Ділянка омертвіння добре відмежована;
омертвіла тканина перетворюється поступово на суху сирнисту масу.
Вологий
(колікваційний) некроз – розвивається
коли на початковій стадії явища тканини інтенсивно постачаються кров'ю , мають
розгалужену мережу лімфатичної системи. При омертвінні тканини (орган)
перенасичені кров'ю і лімфою; в процесі розтягування стають гідрофільними.
Така ділянка
погано відмежована від нормальних тканин, об'єм її збільшений, консистенція
сирниста, волога.
Запалення є найбільш розповсюдженим типовим патологічним процесом. Немає
жодної галузі медицини, яка б не була пов’язана з профілактикою, діагностикою і
лікуванням запального процесу.
У зв’язку з цим знання загальних механізмів виникнення, розвитку і
результату запалення необхідні лікарю і провізору для розв’язання питань його
фармакологічної корекції. Протягом історії розвитку медицини було подано безліч
визначень запалення. Визначення, що відповідає сучасному етапу розвитку
медицини, було запропоновано видатним радянським патофізіологом О.М. Чернухом
(1979). Воно базується на аналізі великого фактичного матеріалу про
молекулярно-біологічні закономірності розвитку цього феномена.
Запалення – це реакція, яка виникла в ході еволюції живих тканин на місцеве ушкодження; вона складається зі складних змін мікроциркуляторного русла, системи крові та сполучної тканини, що спрямовані, врешті-решт, на ізоляцію й усунення ушкоджувального агента і відновлення (чи заміщення) ушкоджених тканин.
Серед причин запалення розрізняють екзогенні (зовнішні) фактори (мікроорганізми: бактерії, віруси, грибки; тваринні організми; найпростіші, черв’яки, комахи; хімічні речовини: кислотні луги; стороннє тіло, тиск, розриви; термічні впливи: холод, тепло; променева енергія: рентгенівські, ультрафіолетові, радіоактивні промені) і ендогенні (внутрішні) фактори, що виникають у самому організмі в результаті іншого захворювання (жовчні чи сечові камені, тромби, комплекси антиген – антитіло, осередки некрозу, гематома та ін.). Всі фактори, що викликають запальний процес називають флогогенними. Ці прояви запальної реакції тканин на ушкодження реалізуються на рівні клітин, мікроциркуляції та сполучної тканини.
Активна регуляція клітинних процесів (гомеокінез) здійснюється із
використанням енергії електронного транспорту, високої енергії фосфатів та
енергії, яка виникає у зв’язку з іонними градієнтами.
В патогенезі запалення умовно розрізняють три стадії: альтерацію (первинну
і вторинну), ексудацію з еміграцією та проліферацію.
Запалення починається з ушкодження клітини – альтерації. Альтерацію
може викликати будь-який ушкоджувальний агент, котрий за силою та
довготривалістю перевершує адаптаційні можливості тканини.
Альтерація є для клітин та тканин сигналом неблагополуччя, що наближається,
та одночасно з ушкодженням включає ряд механізмів, спрямованих на те, щоб
знизити інтенсивність ушкодження, локалізувати його та заповнити дефект, який виник.
Розрізняють первинну і вторинну альтерацію.
Первинна альтерація – результат ушкоджувальної
дії запального фактора й залежить в основному від його властивостей, отже,
первинна альтерація ще не компонент запалення, оскільки запалення – це реакція
на ушкодження, тобто на первинну альтерацію.
Вторинна альтерація є наслідком впливу на сполучну тканину, мікросудини та кров лізосомальних ферментів, які звільнились з клітин, та активних метаболітів кисню. Вона є невід’ємною частиною запального процесу, бо є реакцією організму на вже викликане причиною пошкодження.
Домашнє завдання:
Опрацювати та записати конспект
Комментариев нет:
Отправить комментарий