Основи ветеринарної медицини Урок №7 19.03.2024

 Добрий день, учні групи № 14   

ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей". 

Продовжуємо навчання  з предмету: "Ветеринарна медицина"                                

  Зворотній зв`язок    зустріч в кабінеті очно         

19.03.2024

Тема програми:         Хірургічні хвороби

                                                          

Тема уроку №7 : Хвороби суглобів. Причини.

Лікування.   Хвороби копит. Причини виникнення. 

                                                                   

Домашнє завдання:

Опрацювати та записати конспект .

Дати відповідь на запитання

1. Що таке артрит ?

 2. Причини ушибів та ран суглобів. 

3. Що таке артроз ? 

4. Лікування тварин з хворобами суглобів.

5. Які хвороби копит найчастіше зустрічаються у тварин ?

6. Причини виникнення даних хвороб.

7.  Профілактика хвороб копит і копитець.

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами суглобів. Вивчити методи діагностики і лікування цих хвороб. 

 Удар (ушиб) суглобів : причини , ознаки, лікування.

Удар суглоба (contusio articuli). Етіологія. Удар суглоба виникає як наслідок травми, в тому числі й непрямої (внаслідок протиудару) під час стрибків, падінь. У цих випадках можливий крововилив у суглобову порожнину (гемартроз), що нерідко ускладнюється запаленням, зокрема хронічним.

Симптоми. Внаслідок гемартрозу виникає швидке наповнення виворотів капсули суглоба і флуктуація. З розвитком запалення і просочування ексудатом тканин ушкодженого суглоба рельєф кісток, сухожилків і зв'язок згладжується. Травмований суглоб перебуває у напівзігнутому положенні. Відзначається кульгавість опорної кінцівки.

Лікування. Тварині дають спокій, проводять артроцентез і евакуюють кров. У суглоб вводять суспензію гідрокортизону (для внутрішньосуглобових ін'єкцій), можна промити суглоб новокаїн-антибіотиковим розчином. Накладають стискальну пов'язку. Надалі проводять функціональну терапію (пасивні й активні рухи, масаж), парафінотерапію тощо.

2.    Розтяг, вивих суглобів.

Розтяг суглоба (distorsio articulorum). 

Етіологія. Розтяг суглоба спричинюють травми, що зумовлюють надмірні тракцію, поворот суглоба вздовж осі кінцівки, згинання й розгинання, а також поперечне зміщення суглобових кінців кістки. При цьому від кістки можуть відриватися ділянки капсули суглоба та його зв'язок; можливий крововилив у суглоб.

Симптоми. Набрякання, болючість, кульгавість, спостерігається швидке згинання в момент відриву кінцівки (початок флексії), і ми,ний біль під час поворотів.

Лікування. Тварині дають спокій, накладають іммобілізувальну повязку.

   

Рани суглобів (vulnera articulorum). Етіологія. Колоті рани, кусані, забиті та інші рани суглобів можуть бути сліпими, наскрізними.

Крім симптомів, характерних для ран взагалі, спостерігаєтьсяікання синовії. При суглобових рухах (активних чи пасивних) Нерідко спостерігається всмоктування повітря в суглобову порожнину і виштовхування його назовні з утворенням пухирців.

Діагноз установлюють на підставі симптомів і результатів артропункції. Голку вколюють з боку, протилежного рані, вводячи розчин фурациліну або етакридину лактату; виділення рідини з рани. У разі підозри щодо внутрішньо суглобового перелому проводять рентгенологічне дослідження.

Лікування свіжих ран полягає в запобіганні розвитку інфекції й проведенні хірургічної обробки рани. При гемартрозі із суглоба евакуюють кров за допомогою артроцентезу. Накладають стискальну ііиіі'язку. У разі забруднення рани суглобову порожнину промивають і. через голку, якою проколюють суглоб на відстані від рани (наприклад, а протилежного боку). Для промивання використовують антисептичні розчини, в порожнині суглоба залишають розчини антибіотиків широкого спектра дії. Застосовують дренажі. Накладають пов'язку.

    Асептичне і гнійне запалення суглобів.

Симптоми. Спостерігається кульгавість, у ділянці суглоба розвивається обмежена, болюча, гаряча припухлість, наповнення ексу­датом виворотів суглобової капсули. Нерідко тварина тримає кінцівку напівзігнутою. Пасивні рухи болючі. У разі хронізації хвороби симптоми запалення стають менш яскравими, але підсилюється наповнення його виворотів.

За хронічного синовіту в зв'язку з підвищенням гідродинамічного тиску сила м'язових скорочень стає недостатньою для того, щоб вивести кінцівку із напівзігнутого стану в бік як повної флексії, так і екстензії. Це призводить до швидкої стомлюваності тварини під час руху (І.О. Поваженко).

Діагноз установлюють на підставі анамнезу, характерних симптомів; іноді використовують артроцентез і рентгенографію.

Лікування. Якщо хвороба зумовлена механічним пошкодженням, то впродовж 24 - 48 год застосовують холод і стискувальну пов'язку. Цього не варто робити в разі підозри щодо токсико-алергічного або

Серозно-фібринозний синовіт (synovitis sero-fibrinosae). Етіологія. Удар, дисторзія, гемартроз, повторне травмування на фоні серозного синовіту. У великої рогатої худоби запалення нерідко має гіперергічппн характер унаслідок сенсибілізації.

Лікування переважно таке саме, як і при серозному синовіті. Щоб зменшити випадання фібрину в суглоб, вводять розчин гепа­рину; іноді проводять втирання гепаринової мазі з наступним укутуванням суглоба (у дрібних тварин); можна також використовувати димексид(30 %)-новокаїн(0,5 %)-гепаринові примочки (компреси). Б.С. Семенов (1980) рекомендує проводити десенсибілізацію піпо-льфеном або супрастином (внутрішньом'язово) і після антисептич­ного промивання суглоба вводити в його порожнину 10 - 20 мг хімотрипсину або 50 мг хімопсину (діють протеолітично) із добавлянням 0,1 г неоміцину і 0,1 г стрептоміцину, розчинених у 3- 5 мл 0,5 % новокаїну; обробку повторюють.

Септичне (гнійне) запалення суглобів (arthytis purulenta). Етіологія. Септичне запалення суглобів найчастіше виникає внаслідок інфікування ран суглобів (стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою, анаеробними мікроорганізмами та ін.), переходу нагноєння з прилеглих тканин, бурс, сухожилкових піхв, а також при інфекційних хворобах (мит, септичний омфалофлебіт у молодняку, стрептококоз, паратиф, мікоплазмоз, хламідіоз тощо.).

Лікування. Своєчасним і інтенсивним лікуванням запобігають розвитку глибоких змін у суглобі. Ефективним є лікування гнійного синовіту та емпієми суглоба. Застосовують циркулярну інфільтраційну анестезію; в порожнину суглоба вводять невелику кількість З — 5 % розчину новокаїну або тримекаїну. Голкою діаметром не менш як 1 мм (для взяття крові) проводять артроцентез, видаляють ексудат і ретельно промивають суглоб 0,5 % розчином новокаїну (тримекаїну) з антибіотиками або 0,5 % розчином тримекаїну із сульфаніламідами, намагаючись звільнити його від фібрину. В суглобі залишають 5—10 мл анестетика з добавлянням 20 — 50 мг хімотрипсину або 50 - 70 мг хімопсину (протеолітичні ферменти) і 1 г неоміцину сульфату або гентаміцину. Внутрішньом'язово вводять антибіотики пролонгованої дії (біцилін-3, біцилін-5) у дозі 10 тис. ОД/кг маси. Лікування повторюють наступного дня і далі кожні 3 — 4 доби до виліковування (1,5 — 2 тижні).

Крім місцевого лікування внутрішньовенно вводять розчини кальцієвих солей (хлориду, глюконату, борглюконату), 33 % розчин етилового спирту з глюкозою, препарати антисептичної дії. Показана реінфузія УФ-опроміненої крові в дозі Імл/кг маси (В.Б. Бори-севич, 1992).

    Хронічний деформуючий артрит.

Деформівний артрит (arthritis chronica deformans) спостерігається в лопатково-плечовому, зап'ястковому, колінному та інших суглобах і виникає, як правило, після ексудативного артриту, вивиху, суглобового перелому тощо. Очевидно, він є різновидом остеохондрозу.

Етіологія. Виникнення деформівного артриту зазвичай зумовлене мікротравмами, а також природженою недостатньою біомеханічною стійкістю опорних тканин суглоба.

Лікування. Коней звільняють від роботи на 1,5 міс з обов'язковим регулярним прогулюванням (2 — 3 рази на добу по 20 — ЗО хв) з метою запобігання атрофічним процесам в апаратах руху. Призначають мінеральну підгодівлю, вітаміни (A, U, С). Місцево призначають глибоке прогрівання (парафінові аплікації, діатермію, грязе­лікування тощо), Застосовують втирання йодних мазей. Щодня параартикулярно вводять хімотрипсин у дозі 5 — 10 мг на 0,25 % новокаїну

Артроз (arthrosis) — хронічне дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів, для якого характерні дегенерація хряща, зміна суглобових поверхонь і розвиток крайових остеофітів, деформація суглобів; можливе ускладнення реактивним синовітом.

Основні патологічні зміни при артрозі стосуються суглобового хряща, але оскільки одночасно розвиваються крайові остеофіти та інші кісткові зміни, то хворобу часто називають остеоартрозом.

Етіологія. Розвиток артрозу розглядають з двох позицій: як прояв старечих вікових змін і як самостійний патологічний процес (зміни хряща при артрозі та його пізні вікові зміни подібні).

Симптоми. Захворювання розвивається повільно. Уражуються будь-які суглоби, але найчастіше ті, що зазнають найбільшого навантаження: на грудній кінцівці — плечовий, зап'ястковий, путовий, на тазовій кінцівці — кульшовий, колінний, заплесновий. Спочатку відзначається хрускіт у суглобах, незначне кульгання (внаслідок болючості).

Лікування Застосовують медикаментозне, фізіотерапевтичне та тоді хірургічно-ортопедичне лікування. Передусім зменшують навантаження на суглоб (тривалі рухи, стояння, часті підйоми та спускання, особливо сходами). У разі тривалого руху показані короткочасні спинки та відпочинок упродовж 5-10 хв.

   Загальні дані про хвороби копит. Економічні збитки.

Захворювання копит трапляється часто — у середньому в 5 - 12 % тварин.

При прив'язному утриманні тварин у зв'язку з обмеженням активного моціону та інтенсивною годівлею копитця ненормально відростають. Навантаження на підошовну поверхню копитець розподіляється нерівномірно, порушується функція опори, що призводить до хронічного запалення основи шкіри копитець, суглобів, сухожил­ків та зв'язок пальців.

У тварин, яких утримують безприв'язно на цементній, ґратчастій та щілинній підлозі, копитця часто зазнають інтенсивного на­вантаження, що спричинює надмірне стирання рогу, появу тріщин, виразок тощо.

Нерідко захворювання копитець виникають унаслідок порушення постави кінцівок і ненормального розподілу в їхніх структурах опорно-силових навантажень (перенапруження м'якуша, вінчика тощо), особливо при остеодистрофії корів.

Економічні збитки при захворюваннях копит

Деформація копитець у корів супроводжується зниженням надоїв на 10 — 14 %, а гнійно-некротичні захворювання копитець — на 70 — 80 % (Л.Г. Санін). У деяких господарствах унаслідок ураження дистального відділу кінцівок (в основному копитець) вибраковується 40 - 60 % корів (А. С. Кашин). За лактацію від корів з хронічними запаленнями і гнійно-некротичними захворюваннями копитець отримують на 630 кг молока менше, ніж від здорових тварин; у хворих корів сервіс-період збільшується на 113 днів, серед них значно більше тварин з багаторазовими перегулами (П.Н. Никаноров). На 100 корів з хворими копитцями отримують на 12 — 17 телят менше, ніж від здорових (С.Г. Чабановський).

Систематичне розчищення копитець у корів сприяє підвищенню надоїв на 5 - 12 % (В.І. Захаров). У бугаїв завдяки ретельному догляду за копитцями значно підвищується кількість отримуваної сперми та її життєздатність.

  

Рани вінчика (vulnerae coronae) трапляються в усіх копитних тварин.

Етіологія. У разі поранень гострими предметами (шматками заліза, дроту, цвяхами, склом тощо), травмування об огорожу, непо лагоджену підлогу тощо виникають забиті, рвані, колоті, різані ра­ни вінчика. Часто поранення локалізуються в ділянці міжпальцевого склепіння.

Клінічні ознаки. Спостерігаються кровотеча, біль, зяяння. Припухлість, починаючи з ранових країв, поступово поширюється на значну частину вінчика. З розвитком запального процесу з'яв­ляється кульгавість.

Підвищення температури тіла, значна болючість та виражена кульгавість спостерігаються при глибоких інфікованих ранах вінчика, які можуть ускладнюватися флегмоною, некрозом сухожилків і зв'язок (нерідко хрестоподібних у зв'язку з проколом міжпальцевого склепіння), а у коней, крім того, некрозом м'якушевого хряща.

Прогноз при неушкоджених ранах — сприятливий, якщо ви­никають ускладнення, — обережний.

Лікування. У разі виявлення поранень вінчика проводять хі­рургічну обробку ран. Накладають пов'язку. Ефективна глуха гіп­сова пов'язка (Д. М. Бондарько). При ускладнених ранах показана новокаїнова блокада та внутрішньоартеріальне введення новокаїн-антибіотикових розчинів. У коней для зменшення тиску рогової стінки стоншують її вінцевий край, що прилягає до рани. Відшарований вінцевий ріг вирізують.

Флегмона вінчика (phlegmone coronae) — розлите гнійне запалення його підшкірної основи, яке нерідко поширюється на при­леглі ділянки. Спостерігається у всіх копитних тварин .

  Гнійне запалення копитцевого суглобу.

Гнійний подартрит (podartritis purlenta). Етіологія. За­хворювання найчастіше виникає внаслідок проникних у суглоб ран вінчика та м'якуша, переходу на суглоб септичного запалення при гнійних пододерматитах, човниковому бурситі, флегмоні вінчика, некробактеріозних ураженнях пальця тощо

Клінічні ознаки. За наявності гнійного синовіту та капсулярної флегмони (на початку захворювання) тварина пригнічена, температура тіла підвищена, у корів знижуються надої. У ділянці вінчика виявляється припухлість, спостерігається кульгавість опорного типу, часто тварина торкається поверхні опори лише зачіпною час­тиною копита. Якщо наявне поранення, то виділяється синовія- з домішками гнійного ексудату. Пасивні рухи суглоба (при дослідженні) супроводжуються значним болем.

При утворенні параартикулярної флегмони припухлість поши­рюється на весь палець. Внаслідок набряку міжпальцевої клітковини пальці широко розставлені. В ділянці вінчика спостерігаються абсцеси й нориці з виділенням гнійного ексудату. Може виникати некроз зв'язок, сухожилків, фасцій тощо. Тварина майже не спирається на кінцівку.

При остеоартриті палець потовщений, малоболючий, твердий. Шкіра склерозована, волосся на ній випадає, вона зрощена з прилеглою новоутвореною фіброзною тканиною і малорухома.

   Гнійний пододерматит.

Запалення основи шкіри копитець і копит називають пододерматитом. Розрізняють такі його види: а) власне пододерматит (запалення підошви та м'якуша); б) ламініт (запалення основи шкіри стінки, яке починається з листочків); в) короніт (запалення облямівки та вінчика).

Асептичний пододерматит (pododermatitis aseptiea) трапляється порівняно часто; хворіють усі копитні тварини.

Етіологія. Захворювання виникає під час тривалого переганяння тварин по твердому чи кам'янистому ґрунту, у разі утриман­ня на нерівній, надмірно жорсткій (часто перфорованій) підлозі, надмірного обрізування копит, неправильних конструкції та припасування підкови, защемлення камінців між підковою та підошвою тощо.

Найчастіше уражуються копита при неправильній поставі кінцівок, деформовані, а також копита з крихким, ламким та надмірно сухим або вологим рогом.

Гнійний пододерматит (pododermatitis purulenta). На гнійний пододерматит хворіють усі копитні тварини.

Етіологія. Ускладнення гнійними збудниками ран, тріщин, намулень тощо.

забарвлена в темний колір; значно посилена пульсація пальцевих артерій.

У разі глибокого пододерматиту гнійне запалення локалізується в глибині шкіри. Гній білий, густий. Спостерігаються значні кульгавість і болючість, виражене припухання вінчика, м'якуша і між-пальцевого склепіння. Яскраво виявляється пульсація пальцевих артерій. При ураженні медіальних копитець грудних кінцівок спостерігається перехрещування останніх.

Лікування. Через зроблений отвір забезпечують евакуацію гнійного ексудату, видаляють некротизовані тканини та весь відшарований ріг. Промивають і притрушують антисептичними препаратами (ефективно діє тонкотерта (нарізно) суміш калію перманганату і борної кислоти). Накладають пов'язку та захисний чохол. У худоби доцільно підкувати парне здорове копитце.

  Гнильний розпад рогової капсули.

Збудник хвороби — Fusiformis nodosis. Цей анаероб гине в ґрунті під дією високих і низьких температур, сонячного випромінювання впродовж 6-8 діб. Однак в уражених тканинах кінцівок овець, особливо в тріщинах рогу і під відшарованим рубцевим рогом, він може зберігатися понад рік як постійне джерело зараження зовнішнього середовища.

Захворювання починається почервонінням і опуханням шкіри міжпальцевого склепіння та аксіальної ділянки м'якуша або поверхневим некрозом найбільш м'якого м'якушевого рогу. Перебіг хвороби нагадує поверхневий гнійно-гнильний чи навіть некротичний пододерматит і супроводжується кульгавістю. Спостерігається відшарування рогу від основи шкіри. У тяжкохворих настає ексунгуляція. Ріг надмірно відростає, копитця деформуються. Уражені копитця набувають характерного для копитової гнилі запаху

У разі виявлення в отарі кульгаючих овець негайно проводять поголовний огляд. Хворих тварин ізолюють, іншим — розчищають з профілактичною метою копитця. Хворим вівцям копитця ретельно розчищають і дезінфікують (пальці обов'язково розводять). Не-кротизовані ділянки основи шкіри обробляють 20 — 25 % розчином міді сульфату. Хворих овець не виганяють па пасовище доти, доки на копитцях не нашарується новий ріг і не зникне кульгавість. По­вторне лікування проводять через 5-7 діб. Для обробки уражених ділянок використовують мазі та лініменти антисептичних речовин, сульфаніламідів чи антибіотиків, АСД-3, а також березовий дьоготь, до якого додають 5 % формаліну. У разі оголення основи шкіри піс­ля обробки накладають пов'язки.

Приміщення й загони очищають від гною та дезінфікують; їх, а також інфіковані пасовища й прогінні шляхи можна використовувати не раніш як через ЗО діб.

Для профілактики копитової гнилі та обробки умовно здорових тварин використовують копитні ванни з 10 - 20 % розчином мідного купоросу. Ванну обладнують перед входом у кошару (загін). Вона являє собою заглиблення в ґрунті з бетонованими стінками й дном. Ширина її 3 м, довжина — 2 м, глибина — 10 см. З боків ванну огороджують. Усі вівці повинні проходити через ванну двічі на день.

 Гнійне запалення між пальцевої залози.

Травмування шкіри устя міжпальцевого синуса стеблами сухих рослин, щебенем, сніговою кіркою, закупорювання вивідних проток міжпальцевих залоз брудом, шерстю сприяють гнійному запаленню міжпальцевої залози. Виникають болючість і кульгавість. Наступні травмування можуть супроводжуватись виливами салоподібного вмісту, змішаного з ексудатом. Іноді виникає змертвіння стінки залози.

Припухлість тканин у ділянці міжпальцевого синуса супроводжується розходженням пальців, кульгавістю. З отвору залози виділяється гнійний ексудат. Іноді утворюються нориці, флегмона вінчика, гнійний пододерматит з наступним відокремленням рогу.

У хворих тварин устя міжпальцевого синуса очищають і змазують спиртовим розчином йоду, потім розтинають невеликим розрізом, видаляють ексудат, мертві тканини, сторонні тіла. В порожнину мішечка вводять антисептичні препарати (найчастіше спиртовий розчин йоду), сульфаніламіди, антибіотики (у вигляді мазей та емульсій). Хворих тварин утримують у сухому чистому місці. Застосовують дезінфекційні ванни

   Профілактика хвороб копит і копитець.

З метою запобігання травмуванню копитець приміщення для тва­рин, загони, прогінні шляхи, пасовища звільняють від сторонніх предметів, що можуть поранити копитця; своєчасно проводять ремонт тваринницьких приміщень, особливо підлоги, огорожі, годівниць. Вирівнюють ґрунт у загонах, при утворенні грудок здійснюють коткування.

Прив'язне утримання худоби на похилій підлозі з кутом нахилу понад 6° супроводжується певним перевантаженням тазових кінцівок та збільшенням тиску на м'якуші й частковим виключенням з опори стінок копитець. У разі порівняно короткого стійла тварина підводить тазові кінцівки під тулуб, унаслідок чого посилюється навантаження на м'якуші, а це спричинює пододерматит, деформацію копитець. Опора на задній край стійла зумовлює травмування м'якушів, намулення, виразку, деформацію копитець

З метою профілактики потрібно настилати підлогу з кутом нахи­лу 4 — 5° у бік гнойового жолоба, який при коротких стійлах закри­вають дерев'яною чи металевою ґраткою.

Підвищена вологість рогу (в разі тривалої дії на копитця сечі, гною, наявності калюж у загонах тощо), так само, як і його надмірне висихання (в жарку погоду), супроводжуються посиленням локальної дії опорно-силових навантажень на основу шкіри, особливо при опорі на нерівну чи перфоровану підлогу. У першому випадку зменшується механічна стійкість рогу, в другому — він втрачає амортизаційні властивості, що призводить до утворення намулень, тріщин рогу, запалення.

З метою профілактики хвороб копитець слід обов'язково призначати тваринам регулярний активний моціон. Достатнім є прогін тварин по доріжках з твердим покриттям (асфальт, бетон) на відстань 1-2 км з наступним відпочинком у загоні з м'яким ґрунтом. При цьому стирається надмірно відрослий ріг й інтенсивно «масажується» основа шкіри.

Значну увагу слід приділяти профілактиці остеодистрофії (інсоляція, мінеральна підгодівля та ін.), оскільки порушення постави кінцівок у зв'язку з остеотендинітом (десмоїдитом) в умовах стійлового утримання — досить часта причина ураження копитець.