Добрий день, учні групи № 14
ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".
На час карантину, за допомогою цього блогу, ми будемо з вами здійснювати дистанційне навчання.
ВЕТЕРИНА́РНА МЕДИЦИ́НА – галузь наукових знань і практичної діяльності людини, спрямована на попередження та боротьбу з хворобами тварин для забезпечення ефективності тваринництва, охорону людей від зооантропонозів (захворювань, спільних для тварин і людей), вирішення ветеринарно-санітарних та екологічних проблем утримання тварин і захисту довкілля від забруднень. Ін. назва – ветеринарія. Окрім того, В. м. контролює випуск доброякісних із сан. погляду продуктів тваринництва і кормів, а також недопущення занесення інфекц. хвороб з-за кордону. В. м. охоплює також комплекс наук про будову організму тварин, закономірності життєдіяльності здорового і хворого організмів, особливості будови, функції і патогенні властивості збудників захворювань, механізми їх поширення та взаємодії з організмом тварин, методи молекулярно-генет., біохім., біофіз. і імунол. визначення патоген. чинників та вивчення патогенезу хвороб, про заходи захисту тварин і оптимізацію умов їх вирощування та відтворення. В. м., зокрема народна (скотолікування), виникла на ранніх стадіях розвитку людини, коли вона почала приручати і одомашнювати диких тварин окремих видів. Стародавні дослов’ян. племена трипільської матеріал. культури,
Ветеринарія (від лат. veterinarius — той, що лікує худобу) — комплекс наук, що вивчають хвороби тварин, методи запобігання хворобам і лікування їх, питання підвищення продуктивності тварин, методи захисту людей від зоонозів. Завданням ветеринарії є також вдосконалення понять про анатомію тварин. Найменування галузі знань
Під поняттям «Ветеринарія» також часто називається засоби держави, спрямовані на збереження здоров'я тварин.
Ветеринарія займається лікуванням переважно свійських, рідше диких тварин. Вчених та практиків, що працюють у галузі ветеринарії, називають ветеринарами.
Цими словами відомий ветеринарний лікар і публіцист Євсеєнко Сергій Степанович характеризував значення галузі знань «Ветеринарія».
Слово "Ветеринарія" походить від латинського Veterinarius - який доглядає за худобою, лікуючий худобу. Вперше воно зустрічається в трактаті римського письменника - агронома Колумелли "Про сільське господарство" (1 ст. н. е.). У російських джерелах поява терміна "ветеринарія" відносяться до початку 19 ст.
Народна ветеринарія виникло на ранніх стадіях розвитку людини, коли
вона стала приручати і одомашнювати диких тварин окремих видів.
Виникнення гончарного виробництва та поява глиняного посуду сприяло
розвитку народної медицини і ветеринарії, дало можливість не тільки варити і
зберігати їжу, але й готувати ліки ("зілля") для лікування хворих людей
і домашніх тварин.
Зрозуміло, це була примітивна народна ветеринарія -
надання першої допомоги хворій домашній тварині при травмах, пологах і т.п. В
якості ліків використовували ті ж засоби, що і для людей, - лікувальні трави,
золу і ін.
Ветеринарний
лікар виконує головне завдання — недопущення захворювання тварин і
людей. Ветеринарна служба займається не тільки лікувальною роботою, але й
профілактикою, інспектуванням всіх переробних підприємств, ринків, великих і
малих свиноферм, птахоферм, молокопереробних підприємств
Ветеринарія (від лат. veterinarius - який доглядає за худобою, лікуючий худоба) – ветеринарна медицина, яка являє собою комплекс наукових знань, що розкривають закономірності життєдіяльності здорового і хворого організму тварини, причини і сутність захворювань, методи виявлення, профілактики і лікування хворих тварин з урахуванням умов утримання, годування, догляду та експлуатації тварин, а також заходи попередження захворювань, спільних для людини і тварин.
В комплекс ветеринарії входять такі дисципліни як:
- анатомія;
- фізіологія;
- гістологія;
- патанатомія та патфізіологія;
- клінічна діагностика, що дозволяє розпізнавати хвороби, вивчаючи симптоми
і ознаки хвороби, прийоми і методи постановки діагнозу;
- внутрішні незаразні хвороби - розділ ветеринарії, що
розглядає хвороби окремих систем і органів незаразного походження і методи їх
лікування;
- фармакологія вивчає лікарські речовини, їх вплив на організм, види і
форми лікарських речовин, шляхи їх уведення та дозування;
- хірургія, що дозволяє здійснювати оперативне втручання в організм тварини
з дотриманням правил асептики і антисептики;
- епізоотологія, що вивчає причини, умови виникнення і поширення
інфекційних хвороб тварин, розробляє методи профілактики та ліквідації цих
хвороб;
- паразитологія, що розглядає хвороби, викликувані паразитами, взаємини між
паразитом і господарем, вплив паразита на організм хазяїна, методи профілактики
та девастації;
- ветеринарне законодавство, що дозволяє орієнтуватися в нормативних
документах, знати права і обов'язки при веденні ветеринарної діяльності.
Техніка
безпеки та особиста гігієна під час роботи з хворими тваринами
Досліджуючи
хворих тварин треба дотримуватись правил техніки безпеки та особистої
гігієни. Для дослідження тварини або для надання їй допомоги
необхідно підготуватися, зокрема, одягнути зручний чистий одяг і взуття,
захистити голову, оглянути руки (вони мають бути чистими й без травм шкіри).
Погрібно створити такі умови, щоб виключити можливість травмування тварин і
людей під час дослідження, поряд не повинно бути сторонніх. Але, бажано, щоб
біля тварини був її власник, чи той, хто її доглядає і знає норов, умови утримання
та догляду.
Слід
пам'ятати, що від однієї хворої тварини людина через одяг, інструменти, руки
може перенести збудника хвороби на іншу тварину або заразитися сама. Тому, руки
перед і після дослідження миють із милом чи в дезінфікуючому розчині, шапочки,
косинки, інструменти стерилізують кип'ятінням. Розрізняють прийоми поводження з
тваринами: підхід, фіксація, приборкування і повалення. Кожен вид тварин
потребує особливого, індивідуального підходу та поведінки з ними.
Підходити до тварини треба сміливо, спокійно,
впевнено, голосом привернути її увагу до себе, заспокоїти: велику рогату худобу
чухають під нижньою щелепою, коней - під гривою, у ділянці лопатки чи крупа,
свиней - під черево, собак і кішок погладжують між вухами та по спині.
Поводитися із твариною необхідно лагідно, недопустимі грубі окрики, різкі рухи,
побої, бо це викликає захисну реакцію в неї. Не рекомендується присідати й
опускатись на коліно біля хворої великої тварини, оскільки вона може раптово
кинутися на землю (при болях у животі чи при втраті рівноваги тощо). Необхідно
досліджувати так, щоб тварина бачила або відчувала рухи рук, особливо в ділянці
задньої частини тіла.
Найзручніше
досліджувати тварин, зафіксованих у спеціальних станках, а під час проведення
складних операцій застосовують їх повалення,
знеболювання загальне (наркоз) чи місцеве, інколи викликають нерухомість
(параліч поперечносмугастих м'язів).
Велика
рогата худоба під час дослідження може вдарити головою, рогами, тазовими
кінцівками вперед, убік і на коротку відстань назад. Необхідно остерігатися
того, щоб тварина не притиснула до станка, стінки, годівниці, стовпа і не
наступила на ногу.
Корів можна фіксувати за
роги, пальцями руки за носову перетинку, за голову з одночасною фіксацією за
роги, носову перетинку або морду, повертаючи голову вліво чи вправо; піднімають
передню кінцівку, але не допускають, щоб тварина опиралася на фіксуючого,
утримують за колінну складку або хвіст. Застосовують також допоміжні засоби:
вірьовки, недоуздки, щипці носові, фіксатор колінної складки.
Вірьовкою
утримують тварину за роги, роги і ніс, прив'язують лобом до стовпа чи дерева,
спутують кінцівки, підв'язують передню кінцівку до тулуба тощо, носовими
щипцями утримують за носову перетинку, недоуздком за голову, фіксатором Г.К.
Корчака за колінну складку, підтягуючи її вверх. Під час розчищення й
обрізування копит задню кінцівку утримують на палиці, відтягуючи її назад,
накладають закрутку на гомілку.
Бугаїв фіксують за допомогою носового кільця,
міцного ременя-нашийника з ланцюгом. Незалежно від норову їх на обстеження
приводять на недоуздку з палицею-водилом завдовжки 2 м, яку прикріплюють за
носове кільце, що запобігає раптовому нападу бугая на людину. Слід відзначити,
що цих тварин не можна утримувати на прив'язі за носове кільце, оскільки
притупляється больове відчуття, бугай не реагує на легкі посмикування і часто
розриває кільцем носову перетинку.
Телят утримують руками за шию, за допомогою
вірьовок, недоуздків тощо.
Овець
і кіз фіксують за
шию, роги, зв'язують кінцівки й кладуть на стіл, використовують спеціальні
станки, розколи.
Обстежуючи коней враховують,
що тварина може укусити, вдарити передніми чи задніми кінцівками, придавити
обстежуючого тулубом. Підходити до коня слід спереду і збоку, сміливо брати за
гриву, чубок, недоуздок; якщо він у станку або на конов'язі, підходять не
ззаду, а дещо збоку, звідти, куди тварина дивиться. Коня повинен утримувати
помічник, якщо тварина повертається до обстежуючого задньою частиною тулуба,
помічник повертає голову і шию коня в той же бік. Щоб кінь не вдарив, помічник
піднімає й тримає висячою
грудну чи
тазову кінцівку з того боку, з якого проводять обстеження, інколи на верхню
губу накладають закрутку і тримають її не довше 15 хв, після зняття закрутки
губу або вухо розтирають.
Рис.5. Закрутки для приборкання
тварин: а - російського зразка; б - типу
лещаток; в і г — металеві.
Свиней фіксують у станках або вірьовками та
щипцями. Вірьовкою чи металевим тросиком захоплюють верхню щелепу і так
утримують або прив'язують до стовпа, при цьому, свиня завжди тягнеться назад.
Малих
поросят піднімають
над землею за тазові кінцівки, під час кастрації кладуть на спину або в корито
чи спеціальну розщілину з дощок, закріплених на столику. Під час термометрії їх
утримують за вуха, чухають за вухом, погладжують черево або дають смачний корм.
На собаку одягають
намордник чи зав'язують йому ротову порожнину міцною мотузкою, яку фіксують на
шиї, тримати його повинен власник. При підозрі на сказ собак фіксують у
металевих клітках, під час хірургічних оиераціяй - на спеціальних столах.
Кішку найкраще фіксувати в шкіряному мішку,
чоботі, її молена також обгорнути рушником, хусткою, на рот накладають бинтову
пов'язку.
Хутрових
звірів утримують у
клітках, фіксують спеціальними щипцями, шкіряними рукавицями, застосовують наркоз
або викликають лише нерухомість.
Кролів фіксують за вуха і тазові кінцівки, в
рукаві чи засовують у чобіт, залишаючи передню і задню частину назовні.
Птицю фіксують за ноги й крила, за голову,
маніпуляції проводять на відстані витягнутих рук, остерігаючись удару в око
дзьобом.
Для повалення
великої рогатої худоби користуються способом Гесса. Треба мати міцну
мотузку завдовжки до 10 м і другу для спутування кінцівок. Один кінець вірьовки
прив'язують до рогів, потім обводять нею тварину позаду лопаток і цим же кінцем
роблять друге кільце навкруг живота в ділянці здухвин, після кожної петлі
вірьовки перехрещують. Тварину утримують за роги й недоуздок, а вільний кінець
вірьовки тягнуть назад, здавлюють тварині тулуб і цим змушують її поступово
лягати. Щоб лежача тварина не встала, їй спутують передні кінцівки.
Домашнє завдання:
Опрацювати та записати конспект дати відповідь на запитання:
1. Що вивчає ветеринарна медицини.
2.Яка особиста гігієна під час роботи з тваринами?
Комментариев нет:
Отправить комментарий