Добрий день, учні групи № 14

ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".

Продовжуємо навчання очно в ліцеї в кабінеті.

з предмету: "Ветеринарна медицина"

23.04.2026

Тема програми. Заразні хвороби Тема уроку №11

Інфекційні хвороби спільні для багатьох видів тварин . Ознаки хвороб.

Інфекційні хвороби тварин– це захворюваність хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами, грибками) та виробленими ними токсинами і яка передається від хворої тварини здоровій тварині. Інфекційні хвороби проявляються в виді епідемічних осередків. Характерними інфекційними захворюваннями є: чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера, ботулізм,лейкоз, туберкульоз

Факторами передачі і поширення інфекційних захворювань с забруднені, виділеннями хворих тварин, грунти, вода, корми, повітря, приміщення, предмети догляду тощо. Сукупність різних представників тваринного світу, які є природними хазяїнами тих чи інших патогенних мікроорганізмів і, які забезпечують розмноження та існування їх у природі, називають резервуаром збудника інфекції (дикі тварини, гризуни комахи тощо).

Механізм передачі збудника інфекції мас три етапи: виділення патогенного мікроба з організму хворої тварини; перебування збудника в зовнішньому середовищі; проникнення мікроба в організм нової тварини.Хворі тварини, мікробо- та вірусоносії виділяють збудника хвороби в навколишнє середовище різними шляхами : з молоком, слиною, виділеннями з носа, фекаліями, сечею, кров'ю під час кровотеч тощо.Під час кожного інфекційного захворювання механізми передачі і шляхи поіїшрення збудників різні: прямий контакт із хворою твариною, непрямий контакт з нею через посередники - корм і воду (аліментарні інфекції), грунт (грунтові інфекції), повітря (аерогенні інфекції), живих переносників і через заражені предмети.

Велику небезпеку під час інфекційних хвороб становлять групи тварин, не знезаражена тваринна сировина і продукти тваринництва, гній та гноївка, живі переносники (комахи, кліщі, гризуни, птахи тощо)

Основні заходи в боротьби з виниклою епізоотією: епізоотичне обстеження неблагополучного господарства; діагностика захворювання; встановлення в неблагополучному господарстві карантину чи ветеринарного нагляду; ізоляція хворих і підозрілих на захворювання тварин; підвищення стійкості організму проти інфекції за допомогою вимушених щеплень; поліпшення умов годівлі, утримання і догляду; лікування хворих; дезінфекція, дезінсекція, дезакаризація і дератизація; роз'яснювальна робота серед населення.

Сказ: що варто знати і як уберегтися

Сказ — це гостре особливо небезпечне вірусне захворювання усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується смертю.

У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей).

Причини сказу і шляхи передавання інфекції

Джерелом та резервуаром збудника сказу є усі теплокровні тварини, з яких найбільш небезпечні для інфікування людини м,ясоїдні (дикі та домашні). Людина може інфікуватися збудником сказу від хворої на сказ тварини через:

укус;
подряпину та мікроушкодження шкіри;
потрапляння контамінованої збудником сказу слини на слизові оболонки.

У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки — з-поміж свійської фауни, а в дикій природі — лисиці та вовки. В Україні головним джерелом збудника сказу у дикій природі є червоні лиси, збудник сказу виявлявся також у кажанів.

Серед свійських тварин особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі; в останні роки збільшилась роль котів, які нерідко мають спільні з лисицями території лову мишей, досить часто хворіють на сказ також сільськогосподарські тварини.

Доведена можливість аерогенно-контактного зараження (у лабораторних умовах, під час відвідування печер, населених кажанами), коли вірус пасивно потрапляє через кон’юнктиву, слизову ротоглотки,а також при трансплантації органів від померлих від сказу людей. За даними ВООЗ, у 99% випадків захворювання та смерті людини від сказу джерелом збудника є собаки та кішки. В Україні – в 50 % кішки. Близько 40% жертв укусів імовірно хворих на сказ собак — діти віком до 15 років.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Симптоми сказу

У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває від 7 днів до 3 місяців, але може збільшуватися до 1-го чи 3-х років, залежно від низки факторів:

місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті зупинки роботи серця, дихання.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії захворювання.

Початкова стадія (триває до п’яти днів):

наявні сліди від укусів;
гризуть місце укусу;
ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;
слабкий апетит;
їдять неїстівне;
слинотеча;
блювота.

Збуджена стадія (2–3 дні):

агресивні;
збуджені;
нападають;
намагаються утекти;
гризуть землю;
їдять неїстівне;
конвульсії;
блювота;
параліч;
косоокість.

Паралітична стадія (2–4 дні):

виснаження;
повний параліч;
смерть.

Лікування сказу

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Таких щеплень має бути шість за призначення вакцини Індіраб: у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й, 30-й і 90-й дні,або по іншій схемі при застосуванні іншої вакцини.

Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків

Сибірка (Anthrax, сибірська виразка, телій) — гостре інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, що характеризується гарячкою, септицемією, інтоксикацією організму, серозно-геморагічним запаленням підшкірної та субсеро- зної сполучної тканин і внутрішніх органів, утворенням набряків та карбункулів. На сибірку хворіє людина.

Емфізематозний карбункул (Gangraena emphysematosa, емкар — гостра неконтагіозна інфекційна хвороба великої і малої рогатої худоби, що характеризується розвитком у м’язах тіла крепітувальних запальних набряків. Людина на емкар не хворіє.

Правець (Tetanus, стовбняк) — гостра неконтагіозна ранова токсикоінфекція різних видів тварин, що характеризується підвище- ною рефлекторною збудливістю і тривалим судомним скороченням скелетних м’язів. На правець смертельно хворіє людина.

Ботулізм (Botulismus) — гостре кормове отруєння тварин, що спричинюється токсином бацили ботулінусу і проявляється паралі- чем глотки, язика та нижньої щелепи й ослабленням тонусу скелет- них м’язів. До токсину ботулінусу надзвичайно чутлива людина.

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

Бруцельоз (Brucelosis) — хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артри- тами. На бруцельоз хворіє людина.

Бешиха свиней

Бешиха свиней (Erysipelas suum) — інфекційна хвороба свиней 3– 12-місячного віку, що характеризується за гострого перебігу септицемією і запальною еритемою шкіри, за хронічного — ендокарди- том, поліартритами та некротичним ураженням шкіри. На бешиху хворіє людина.