Анатомія урок №15

  Доброго дня учні 14 групи

ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".                           

Ми  продовжуємо навчання    дистанційно 

Домашнє завдання - Опрацювати матеріал, скласти опорний конспект

Тема програми :Система органів  внутрішньої секреції

Тема уроку: №15Функціональне  значення залоз, їх зв’язок із нервовою та іншими системами.

Ендокринна система — сукупність ендокринних залоз (залоз внутрішньої секреції), ендокринних тканин органів та ендокринних клітин, дифузно розсіяних в органах, що секретують у кров і лімфу гормони та разом з нервовою системою регулюють і координують важливі функції організму людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.

Гормони (від грец. hormao — надаю руху, спонукаю) — це біологічно активні речовини, що впливають на функції органів і тканин у дуже малих концентраціях, мають специфічну дію: кожен гормон діє на конкретні фізіологічні системи, органи чи тканини, тобто на ті структури, що містять специфічні рецептори до нього; багато гормонів діють дистанційно — через внутрішнє середовище на органи, які розташовані далеко від місця їх утворення. Більшість гормонів синтезується ендокринними залозами — анатомічними утвореннями, які, на відміну від залоз зовнішньої секреції, позбавлені вивідних проток та виділяють свої секрети у кров, лімфу, тканинну рідину.

Гіпоталамус є відділом проміжного мозку. Разом з гіпофізом гіпоталамус утворює гіпоталамо-гіпофізарну систему, в якій гіпоталамус управляє виділенням гормонів гіпофіза і є центральною сполучною ланкою між нервовою системою та Е.с. До складу гіпоталамо-гіпофізарної системи входять нейросекреторні клітини, що мають здатність до нейросекреторності, тобто виробляють нейрогормони. Ці гормони транспортуються від тіл нейросекреторних клітин, розташованих у гіпоталамусі, по аксонах, що становлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). Звідси ці гормони потрапляють у кров. Крім великих нейросекреторних клітин, у гіпоталамусі є дрібні нервові клітини. Нервові та нейросекреторні клітини гіпоталамуса розташовуються у вигляді ядер, кількість яких перевищує 30 пар. У гіпоталамусі розрізняють передній, середній і задній відділи. Передній відділ гіпоталамуса містить ядра, нейросекреторні клітини яких виробляють нейрогормони — вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин. Антидіуретичний гормон сприяє підсиленому зворотному всмоктуванню води в дистальних канальцях нирок, у зв’язку з чим зменшується виділення сечі, і вона стає більш концентрованою. При підвищенні концентрації в крові антидіуретичний гормон звужує артеріоли, що призводить до підвищення АТ. Окситоцин вибірково діє на гладкі м’язи матки, посилюючи її скорочення. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи їх нормальний перебіг. Він може стимулювати виділення молока з альвеол молочної залози після пологів. Середній відділ гіпоталамуса містить низку ядер, що складаються з дрібних нейросекреторних клітин, які виробляють рилізинг-гормони, що або стимулюють, або пригнічують синтез і секрецію гормонів аденогіпофіза. Нейрогормони, що стимулюють вивільнення тропних гормонів гіпофіза, називаються ліберинами. Для нейрогормонів — інгібіторів вивільнення гіпофізарних гормонів запропоновано термін «статини». Крім рилізинг-гормонів, у гіпоталамусі синтезуються пептиди, яким властива морфіноподібна дія. Це енкефаліни й ендорфіни (ендогенні опіати). Вони відіграють важливу роль у механізмах болю та знеболення, регуляції поведінки й вегетативних інтегративних процесів.

Гіпофіз — найважливіша залоза внутрішньої секреції, тому що вона регулює діяльність цілої низки інших ендокринних залоз. Гормоноутворювальна функція гіпофіза знаходиться під контролем гіпоталамуса. Передня частка гіпофіза виробляє такі гормони: соматотропний, тиреотропний, адренокортикотропний, фолікулостимулювальний, лютеїнізуючий, лютеотропний та ліпопротеїни. Соматотропний гормон, або гормон росту, у нормі підвищує синтез білка в кістах, хрящах, м’язах і печінці; у статевонезрілих організмах він стимулює утворення хряща і тим самим активізує ріст тіла в довжину. Одночасно він стимулює в них ріст серця, легень, печінки, нирок, кишечнику, підшлункової залози, надниркової залози; у дорослих він контролює ріст органів і тканин. Крім того, соматотропний гормон знижує ефекти інсуліну. Тиреотропний гормон, або тиреотропін, активізує функцію щитоподібної залози, викликає гіперплазію її залозистої тканини, стимулює вироблення тироксину і трийодтироніну. Адренокортикотропний гормон, або кортикотропін, чинить стимулювальний ефект на кору надниркової залози. Більшою мірою його вплив виражений на пучкову зону, що призводить до збільшення продукції глюкокортикоїдів. Адренокортикотропний гормон стимулює ліполіз (мобілізує жири із жирових депо і сприяє їх окисненню), збільшує секрецію інсуліну, накопичення глікогену в клітинах м’язової тканини, посилює гіпоглікемію та пігментацію. Фолікулостимулювальний гормон, або фолітропін, викликає зростання й дозрівання фолікулів яєчників та їх підготовку до овуляції. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин — сперматозоїдів. Лютеїнізуючий гормон, або лютропін, необхідний для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, тобто для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення на місці фолікула жовтого тіла. Лютеїнізуючий гормон стимулює утворення жіночих статевих гормонів — естрогенів, а у чоловіків — чоловічих статевих гормонів — андрогенів. Лютеотропний гормон, або пролактин, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів, естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон — розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація — утворення й виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла й утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім’яних міхурців. Ліпотропний гормон мобілізує жир із жирових депо, зумовлює ліполіз зі збільшенням вільних жирних кислот у крові. Він є попередником ендорфінів. Проміжна частка гіпофіза виділяє меланотропін, що регулює забарвлення шкірного покриву. Під його впливом із тирозину за наявності тирозинази утворюється меланін. Ця речовина під впливом сонячного світла переходить із дисперсійного стану в агрегатний, що дає ефект засмаги.

Епіфіз (шишкоподібне тіло, або пінеальна залоза) синтезує серотонін, який діє на гладкі м’язи судин, підвищуючи АТ, є медіатором у ЦНС; мелатонін, що впливає на пігменти клітин шкіри (шкіра при цьому світлішає, тобто діє як антагоніст меланотропіну), і поряд із серотоніном бере участь у механізмах регуляції циркадних ритмів і пристосування організму до мінливих умов освітленості.

Щитоподібна залоза складається з фолікулів, заповнених колоїдом, в якому є йодовмісні гормони тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін у зв’язаному стані з білком тиреоглобуліном. У міжфолікулярному просторі розташовані парафолікулярні клітини, які виробляють гормон тиреокальцитонін. Тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін виконують в організмі такі функції: посилення всіх видів обміну (білкового, ліпідного, вуглеводного), підвищення основного обміну та посилення енергоутворення в організмі; вплив на процеси росту, фізичний і розумовий розвиток; підвищення ЧСС; стимуляція діяльності травного тракту: підвищення апетиту, посилення перистальтики кишечнику, збільшення секреції травних соків; підвищення температури тіла за рахунок посилення теплопродукції; підвищення збудливості симпатичної нервової системи. Кальцитонін, або тиреокальцитонін, разом з паратгормоном паращитоподібних залоз бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Під його впливом знижується рівень кальцію в крові. Це відбувається внаслідок дії гормону на кісткову тканину, де він активує функцію остеобластів і підсилює процеси мінералізації. Функція остеокластів, що руйнують кісткову тканину, навпаки, пригнічується. У нирках і кишечнику кальцитонін пригнічує реабсорбцію кальцію й посилює зворотне всмоктування фосфатів.