Добрий день, учні групи № 34
ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей".
ЗА ДОПОМОГОЮ ЦЬОГО БЛОГУ продовжуємо ВИВЧАТИ ПРЕДМЕТ АГРОТЕХНОЛОГІЇ.
02.11.2023
ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДРУЧНИК "АГРОТЕХНОЛОГІЇ" http://www.e-litera.com.ua/upload/pto/pto-agrotech.pdf
Тема програми: Вступ. Основи агрономії
Тема уроку №9 Добрива як засіб підвищення родючості грунтів. Види органічних добрив. Мінеральні добрива.
Для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур необхідно протягом усього періоду росту і розвитку рослин задовольняти їх потреби в елементах живлення.
Добрива - це речовини, які вносять у ґрунт для поліпшення умов живлення з метою підвищення врожаю сільськогосподарських культур та його якості. Правильне застосування добрив підвищує стійкість рослин проти несприятливих погодних умов, шкідників і хвороб. Поліпшення умов живлення рослин застосовуючи добрива відбувається завдяки збагаченню ґрунту рухомими формами поживних речовин та більш повного використання елементів живлення самого ґрунту, що зумовлюється позитивним впливом добрив на розвиток кореневої системи вирощуваних рослин та поліпшенням його фізико-хімічних властивостей.
Застосування добрив дає можливість збільшити врожайність культурних рослин і поліпшити якість продукції рослинництва (табл. 1 і 2). Таблиця 1
Збільшення врожайності сільськогосподарських культур при внесенні 1 т
діючої речовини мінеральних добрив
| Культура | Продукція | Збільшення врожайності, т | ||
| Від азоту (N) | Від фосфору (Р205) | Від калію (К2O) | ||
| Озима пшениця і жито | Зерно | 12-15 | 7-8 | 3-4 |
| Картопля | Бульби | 100-120 | 50-60 | 40-50 |
| Цукрові буряки | Коренеплоди | 120-140 | 56-60 | 40-50 |
| Льон | Волокно | 1,5-2,5 | 1,2-2,2 | 0,9-1,5 |
| Бавовник | Бавовна(сирець) | 10-42 | 5-6 | 2 |
Таблиця 2 Вплив різних видів добрив на врожайність і якість пшениці
| Варіант досліду | Урожайність, ц/г | Вміст у зерні, % | Сила борошна, ерг | Об'єм хліба, см3 | |
| протеїну | клейковини | ||||
| Без добрив | 16,4 | 10,3 | 20,2 | 184 | 400 |
| NРК | 23,9 | 13,3 | 32,5 | 213 | 450 |
| NP | 19,1 | 10,4 | 20,8 | 164 | 410 |
| N | 22,1 | 12,1 | 28,4 | 209 | 485 |
В агрономічній практиці найчастіше доводиться турбуватись про забезпечення рослин азотом, фосфором, калієм. Ці елементи рослини засвоюють у значній кількості, в меншій - сірку, кальній, магній, залізо тощо. На деяких ґрунтах досить ефективно вносити під окремі культури бор, марганець, мідь, молібден, цинк, кобальт та інші мікроелементи, які відіграють дуже важливу роль у житті рослин.
На живлення рослин впливають також властивості ґрунтового розчину. Особливо важливе значення має загальна концентрація і співвідношення окремих іонів, осмотичний тиск та реакція фунтового розчину. Концентрація останнього, як свідчать досліди, не повинна бути надмірно високою (не більше 2-
Добрива дають можливість суттєво підвищити врожайність культурних рослин, одержувати продукцію більш високої якості, знизити заграти на її одержання. Усі ці результати можуть бути одержані лише при суворому дотриманні ряду правил раціонального використання будь-яких засобів хімії, без чого замість позитивного може бути одержаний негативний ефект: різке зниження родючості ґрунту, погіршення якості врожаю (наприклад, нагромадження в одержуваних продуктах небажаних сполук, зокрема азоту) тощо. Тому, у зв'язку із збільшенням масштабів застосування добрив необхідно перш, за все приділити увагу суворому дотриманню всіх правил їх використання: строків та способів внесення їх у ґрунт, точність розрахунків норм добрив тощо. Дотримання цих правил і закономірностей є важливою умовою підвищення загальної культури сільськогосподарського виробництва, необхідним заходом щодо охорони середовища існування людини.
Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних речовин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, величини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної планово-управлінської системи. Ця система складається з ланок:
§ визначення необхідності проведення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів;
§ розподіл ресурсів засобів меліорації;
§ розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільськогосподарської продукції і відтворення родючості ґрунтів;
§ складання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації;
§ здійснення авторського нагляду і контролю за використанням засобів хімізації;
§ визначення ефективності застосування засобів хімізації, частки їх у досягнутому рівні врожайності.
Поєднання цих ланок дає змогу використовувати замкнуту автоматизовану планово-управлінську систему, яка сприяє регламентовано використовувати добрива на науковій основі ті отримувати найбільший економічний ефект.
2. Мінеральні добрива за хімічним складом поділяються на прості, або однокомпонентні (азотні, фосфорні, калійні), мікродобрива і складні, або багатокомпонентні. За фізіологічною дією мінеральні добрива поділяють на кислі, лужні та нейтральні. Усе більше застосовують рідкі азотні, фосфорно-азотні й фосфорно-азотно-калійні добрива.
Такі добрива, як суперфосфат, сульфат амонію, частково аміачна селітра, хлорид амонію підкислюють ґрунтовий розчин. їх на кислих ґрунтах необхідно вносити з відповідною дозою вапна. Інші, наприклад, фосфатшлак, натрієва селітра, хлористий калій, сприяють нейтралізації ґрунтового розчину.
За агрегатним станом добрива поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді добрива бувають порошкоподібні (розмір часточок <
Вплив добрив на врожайність сільськогосподарських культур, якість продукції і родючість ґрунтів визначає їх ефективність. Дія добрив на продуктивність сільськогосподарської культури протягом одного вегетаційного періоду називається прямою. Дія добрив, внесених під попередник, на другий і наступні роки, називається їх післядією. Ефективність взаємодії добрив визначається сумісною дією двох і більше поживних елементів порівняно з роздільним їх внесенням.
Для характеристики мінеральних добрив користуються показниками їх якості. Фізичні властивості мінеральних добрив - це сукупність фізичних, фізико- механічних і фізико-хімічних властивостей, що визначають їх поведінку під час зберігання, транспортування і внесення в ґрунт.
До основних технологічних властивостей мінеральних добрив відносяться: щільність, гранулометричний (фракційний) склад, сипучість, розсіюваність, злежуваність, гігроскопічність, вологість, міцність гранул, хімічний склад, коефіцієнт тертя, ковзання по поверхні різних матеріалів, критична швидкість.
1. Щільність мінеральних добрив коливається в широких межах - 0,6-2,0 т/м3. Але основні форми добрив мають близькі значення цього показника: аміачна селітра - 0,8-1,0 т/м3 ; суперфосфат - 1,0-1,2 т/м3 ; калій хлористий, калійна сіль змішана - 0,9-1,0 т/м3.
2. Розмір гранул знаходиться в діапазоні 1-
3. Сипучість добрив - властивість вільно сипатися під дією сили гравітації. Ця властивість залежить перш за все від вологості мінеральних добрив, що призводить до втрати їхньої сипучості, до утворення склепіння і втрати витікання. Характеристикою сипучості є кут природного укосу. Для порошкоподібних добрив він становить до 35°, гранульованих - до 40°.
4. Розсіюваність добрив - здатність їх проходити крізь висівні апарати з вузькими вихідними щілинами і крізь лійки, не утворюючи склепіння. Вона оцінюється за десятибальною шкалою гігроскопічності. Чим вище бал за цією шкалою, тим вища гігроскопічність і тим нижча розсіюваність добрив.
Оцінюють розсіюваність також за кутом природного укосу добрив; < 40° - розсіюваність рівномірна; 40-45° - достатньо рівномірна; 45-55° - нерівномірна; >55° - розсіюваність неможлива для більшості сівалок.
Порівняно добру розсіюваність мають суперфосфат, калій хлористий пресований; посередню - аміачна селітра, калійна сіль; погану - сульфат амонію, хлористий амоній.
5. Злежуваність — властивість утворювати фазові контакти зчеплення між зернами мінеральних добрив за певних зовнішніх умов. Добрива, що здатні злежуватися, виготовляються промисловістю гранульованими або з добавками різних речовин. Перед внесенням у ґрунт злежані добрива подрібнюють і просівають через решета з творами 3-
6. Гігроскопічність — властивість поглинати вологу з визначеною інтенсивністю з навколишнього середовища при певній температурі і вологості. За цим показником добрива поділяють на три групи: дуже гігроскопічні (нітрофоска, сульфат амонію, аміачна селітра, карбамід), посередньо гігроскопічні (суперфосфат подвійний, калійна сіль), слабогігроскопічні (суперфосфат гранульований, калій хлористий).
7. Вологість - вміст у добриві хімічно не зв'язаної і не хемосорбованої води. Найбільша вологість добрив, при якій вони ще не проявляють негативних для висіву властивостей, %: сульфат амонію - до 1 ; аміачна селітра - до 2; амофос - до 15; фосфоритне борошно - до 10; суперфосфат гранульований - до 15; суперфосфат подвійний - до 8; калій хлористий - до 3.
8. Міцність гранул - властивість зберігати розмір і форму під дією зовнішніх сил.
9. Гранулометричний (фракційний) склад - відсоткове співвідношення різних за розміром часточок (фракцій) добрива.
10. Хімічний склад - вміст поживних речовин, домішок, води.
11. Коефіцієнт тертя часточок добрива по металу змінюється від 0,47 (калій хлористий) до 0,6 (аміачна селітра); по дереву - від 0,5 до 0,58 (суперфосфат).
12. Критична швидкість добрив залежить від розміру їхніх часточок і перебуває в діапазоні від 3,7 до 11,3 м/с. Добрива мають велику парусність. Наприклад, коефіцієнт парусності великих гранул суперфосфату 0,07, дрібних -0,73.
Азот має винятково важливе значення в житті рослин, оскільки входить до складу білків, нуклеїнових кислот, амінокислот, ферментів, біовітамінів, гормонів, хлорофілу та інших сполук, які беруть активну участь у процесах обміну речовин.
При азотному голодуванні сповільнюється ріст і розвиток рослин, особливо вегетативної маси, затримується утворення хлорофілу, внаслідок чого листки стають світло-зеленими. У злаків через азотне голодування знижується інтенсивність кущіння, у плодових - опадає зав'язь.
Сировиною для виробництва азотних добрив є азот, аміак, азотна кислота. Азотні добрива виробляють у твердому й рідкому стані. Тверді азотні добрива мають кристалічну будову, більшість із них гранульовані. Азотні добрива добре розчинні у воді.
На основі сечовини (карбаміду) виготовляють повільно діючі сечовино-формальдегідні добрива.
Азотні добрива поділяють на чотири групи:
§ аміачні (азот у формі аміаку) - сірчанокислий амоній, хлористий амоній, рідкий аміак, аміачна вода, вуглеаміакати;
§ нітратні (азот у формі нітратів) - натрієва та кальцієва селітра;
§ аміачно-нітратні (азот міститься у формі аміаку і нітратів) аміачна селітра, вапнисто-аміачна селітра;
§ амідні - (азот у формі амідної групи) - сечовина, або карбамід, ціанамід
кальцію.
Аміачна селітра NH4NO3. Добувають при взаємодії аміаку з азотною кислотою. Масова частка азоту становить 32-35%. Добриво розчинне у воді, білого кольору, гігроскопічне, гранульоване. Гранули розміром 1-
Аміачну селітру вважають фізіологічно кислим добривом.
Під час внесення високих норм аміачної селітри з метою ліквідації її фізіологічної кислотності треба частіше проводити вапнування. Аміачну селітру застосовують для підживлення, припосівного й основного внесення.
Сечовина (карбамід) СО(NН2)2. Масова частка азоту становить 46%. Сечовина - найконцентроване тверде мінеральне добриво промислового виробництва. Білого кольору, добре розчинна у воді та добре розсівається, майже не злежується. Фізичні властивості гранульованої сечовини кращі, ніж аміачної селітри. Вміст гранул розміром 1-
Сечовину використовують як основне добриво, вносять у рядки, застосовують для підживлення, у тваринництві і для боротьби з хворобами, наприклад проти парші у садах та раку картоплі. Оскільки сечовина у високих концентраціях (20-30%-і розчини) не спричинює опіків листя, її широко використовують для позакореневого підживлення озимої пшениці та кукурудзи. При поверхневому внесенні її потрібно одразу заробляти в ґрунт.
За ефективністю для більшості сільськогосподарських культур сечовина при основному внесенні не поступається аміачній селітрі, крім цукрових буряків, де аміачна селітра має значні переваги. Для удобрення рису сечовина є найкращим добривом.
Сульфат амонію (NН4)2SO4. Масова частка азоту становить 19-21%, сірки - 23-24%), вільної сірчаної кислота - не більш як 0,05%, домішок роданіду амонію - не більш ніж 0,1%.
Сульфат амонію може бути білого, сірого або червонуватого кольору, легко розчиняється у воді, трохи злежується, добре розсівається, мало гігроскопічний. Виробляють у вигляді кристалів та гранул. Систематичне застосування сульфату амонію зумовлює підвищення кислотності ґрунту за рахунок наявної вільної сірчаної кислоти, накопичення іонів сульфату і можливого перетворення амонійного азоту на нітратний. Тому, сульфат амонію треба застосовувати, насамперед, на ґрунтах із лужною реакцією при основному внесенні, при рядковому внесенні і підживленні його краще не застосовувати. Під час внесення сульфату амонію на ґрунтах із кислою реакцією потрібно частіше проводити вапнування, застосовувати сумісне внесення з фосфоритним борошном, преципітатом і фосфатшлаком.
Кальцієва селітра Са(NO3)2х3Н2O. Масова частка азоту становить 13-15%. Жовтуватого кольору, добре розчинна у воді, дуже гігроскопічна, злежується. Для поліпшення фізичних властивостей добриво гранулюють. Доцільно застосовувати для підживлення озимих культур. За ефективністю переважає сульфат амонію і навіть аміачну селітру. Кальцій добрива є не тільки елементом живлення, а й підсилює процес нітрифікації і зменшує кислотність ґрунту.
Натрієва селітра NaNO3. Масова частка азоту становить 15-16%. Кристалічна, білого або сірого кольору, добре розчинна у воді, при зберіганні поглинає воду.
Доцільно застосовувати на кислих ґрунтах, особливо для рядкового удобрення посівів цукрових буряків, які позитивно реагують на натрій селітри. На дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах ефективність натрієвої селітри вища, ніж аміачної.
Рідкі азотні добрива.
Аміак рідкий синтетичний NH3. Масова частка азоту становить 82%. Безбарвна рухома рідина (
Добувають зрідженням газоподібного аміаку. Рідина густиною 618 кг/м при 15,5°С. Температура зрідження - 33,5°С. Тиск насичених парів аміаку при 20°С становить 875 кПа, а при 40°С збільшується до і 545 кПа.
Внесений рідкий аміак при взаємодії з вологою ґрунту утворює гідроксид амонію. Інтенсивність поглинання аміаку ґрунтом залежить від гранулометричного і мінералогічного складу ґрунту, кількості і складу органічної речовини, структури і вологості. Застосовують рідкий аміак для основного внесення, підживлення, збагачення кормів протеїном.
При внесенні 80-150 кг/га азоту сівбу проводять через 2-3 дні. Щоб зменшити утворення нітратного азоту, рідкий аміак восени доцільно вносити при температурі ґрунту нижче ЮС.
Рідкий аміак транспортують і зберігають у неізольованих сталевих, цистернах, розрахованих на тиск 3 мПа, або теплоізольованих цистернах, розрахованих на тиск до 0,6 мПа. Місткості для зберігання рідкого аміаку повинні мати грозозахист та бути заземлені від статичного струму, а при транспортуванні - бути заземлені від статичного струму. Місткості для зберігання рідкого аміаку заповнюють на 67-85%) загального об'єму.
Аміак водний технічний - це водний розчин аміаку, в якому міститься 18-25%) NH3 або 16,5-20,5%) азоту. Безбарвна або жовтувата рідина з різким запахом нашатирного спирту. Густина 0,9-0,98 г/см3 . Основна кількість азоту міститься у формі NH3.
Рідка селітра кальцієва - амонізований водний розчин нітрату кальцію. Масова частка азоту становить 10-15%; рН=7-10. Густина 1,4-1,6 г/см3. Не допускається застосування з РКД і водорозчинними фосфатами:
Сечовино-формальдегідні добрива. Масова частка загального азоту становить 38-40%, водорозчинного - 25-35%) від загального. Малогігроскопічне, білого або жовтуватого кольору, не злежується. Застосовують як основне добриво в районах зрошення, на перезволожених ґрунтах та ґрунтах легкого гранулометричного складу. Більш висока вартість сечовино-формальдегідних добрив порівняно із сечовиною стримує їх застосування.
Для еколого-токсикологічної безпеки при застосуванні азотних добрив у науково обґрунтованих нормах слід проводити заходи: забезпечувати збалансоване живлення рослин; проводити ґрунтову і рослинну діагностику; забезпечувати високий рівень агротехніки; застосовувати інтегровану систему захисту рослин. Забороняється застосовувати азотні добрива на території першого поясу санітарної охорони джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, по замерзлому або покритому снігом ґрунті, на сильно кислих ґрунтах.
Виробництво азотних добрив ґрунтується, переважно, на використанні синтетичного аміаку. Джерелом азоту є атмосфера. Водень для синтезу аміаку добувають із газів під час коксування вугілля. Синтетичний аміак добувають під час взаємодії хімічно чистого азоту і водню в співвідношенні 1:3. Наразі аміак є практично єдиним джерелом зв'язаного азоту, який використовується для добування різних форм азотних добрив.
Вихідною сировиною для промислового виробництва фосфорних добрив є природні поклади фосфорних руд - апатити і фосфорити. Світові запаси фосфатних руд представлені фосфоритами, кількість апатиту не перевищує 6% розвіданих запасів. Відомо 187 природних фосфоровмісних мінералів, але тільки мінерали апатитової групи, що утворюють достатньо великі родовища, входять до складу агрономічних руд.
Сировиною для виробництва калійних добрив є природні поклади калійних солей і ропа солоних озер. Із 120 калієвмісних мінералів і руд для виробництва калійних добрив використовують лише деякі - сильвін, сильвініт, карналіт, каїніт.
Фосфорні добрива за розчинністю і доступністю для рослин поділяють на три групи:
§ добрива, фосфор яких розчинний у воді (усі види суперфосфатів);
§ добрива, фосфор яких нерозчинний у воді, але розчинний у слабокислих кислотах (преципітат, мартенівський фосфатшлак, знефторений фосфат, термофосфати);
§ добрива, фосфор яких нерозчинний у воді і тільки частково розчинний у слабких кислотах (фосфоритне і кісткове борошно).
Фосфор їх доступний для більшості культур тільки на кислих ґрунтах. Він відіграє важливу роль в обміні азотних речовин у процесі фотосинтезу, дихання, у біосинтезі складних вуглеводів із більш простих. Він сприяє кращому розвитку кореневої системи рослин, що поліпшує використання поживних речовин і води з ґрунту, прискорює ріст репродуктивних органів і достигання насіння. При фосфорному голодуванні затримується ріст стебел і листків, не утворюється насіння. На нижніх листках злакових культур з'являються фіолетові смуги, у картоплі - вузькі від темно-коричневих до чорних смуги, у цукрових буряків краї листків стають гофрованими і відмирають.
Сировиною для виробництва фосфорних добрив є апатити й фосфорити.
Суперфосфат. Масова частка засвоюваної фосфорної кислоти в порошкоподібному добриві становить 14-21% Р2О5, у гранульованому - 18-21%. Вміст вільної фосфорної кислоти 2,5-5% у перерахунку на Р2О5.
Застосовують суперфосфат на всіх типах ґрунтів як основне добриво, у рядки, для підживлення. Ефективність рядкового внесення суперфосфату вища, ніж розкидного. Від внесення 1 т суперфосфату в рядки приріст зерна пшениці становить 5,8 т, під плуг у розкид - 1,8 т.
Суперфосфат подвійний. На відміну від простого суперфосфату в подвійному суперфосфаті фосфор представлений дигідрофосфатом кальцію та вільною фосфорною кислотою. Гіпс у ньому є домішкою. Масова частка засвоюваної фосфорної кислоти становить 40-50% Р2О5, водорозчинної - 37-42%). Вміст вільної фосфорної кислоти досягає 5% Р2О5, вологи - 4-5%. Кількість гранул розміром 1-
Процеси поглинання ґрунтом подвійного суперфосфату, вбирання рослинами такі самі, як простого суперфосфату. Суперфосфат подвійний гранульований застосовують на всіх ґрунтах для основного і рядкового внесення та для підживлення.
Преципітат. Масова частка засвоюваної (цитратнорозчинної) фосфорної кислоти 27-46%) Р2О5. Преципітат має добрі фізичні властивості (розсипчастий, негігроскопічний), застосовують для основного внесення на ґрунтах з кислою реакцією.
Фосфатшяаки. Під час подрібнення металургійних сплавів виробляють фосфатшлак. Масова частка засвоюваної (лимонно-розчинної) фосфорної кислоти 14-20% Р2О5. У шлаках міститься значна кількість кальцію (до 38-59% СаО), магнію, кремнію, заліза, алюмінію, марганцю та інших металів. Темно-сірого або чорного кольору, тонко розмелений.
Вносять фосфатшлаки як основне добриво на кислих ґрунтах. При взаємодії фосфатшлаку з ґрунтом відбувається зменшення кислотності ґрунту, підвищується доступність сполук фосфору для рослин, труні збагачується на кальцій та інші елементи.
У дослідах Черкаської дослідної станції на чорноземах опідзолених при внесенні суперфосфату врожай цукрових буряків становив 414 ц/га, фосфатшлаку - 432 ц/га, на сірих опідзолених ґрунтах Вінницької дослідної станції відповідно 435 і 430 ц/га.
Фосфоритне борошно. Масова частка загальної фосфорної кислоти становить 16-35%о Р2О5. Важкорозчинне. Чорного або темно-сірого кольору, не злежується. Часточок розміром 0,03-
Високоефективне при основному внесенні на ґрунтах, гідролітична кислотність яких більша за 2,5 мг-екв/100 г ґрунту. Під впливом кислотності ґрунту фосфоритне борошно перетворюється на більш доступну сполуку СаНР04 згодом на Са(Н2РO4)2. При цьому, також зменшується кислотність ґрунту. Підсилення процесу нітрифікації та більший контакт добрива з ґрунтом сприяють утворенню значної кількості доступних сполук фосфору.
Правильне використання фосфоритного борошна при основному внесенні дає можливість отримувати такі самі прирости врожаю, як і від внесення суперфосфату, фосфатшлаку при значно нижчих витратах на виробництво одиниці продукції.
Вапнування знижує ефективність фосфоритного борошна. Тому, це добриво потрібно вносити до вапнування.
Високоефективне фосфоритне борошно при корінному поліпшенні полів, лук і пасовищ.
Калійні добрива. Калій так само, як азот і фосфор, необхідний для житія рослин. Він сприяє інтенсивному синтезу і переміщенню вуглеводів у рослинах, позитивно впливає на процеси фотосинтезу, стимулює ферментативні процеси в рослинах. Калій збільшує гідрофільність (обводненість) рослинних клітин, підвищує їхню посухо- і зимостійкість та стійкість проти зараження грибними хворобами. Він також сприяє нагромадженню крохмалю і цукру в плодах та овочах, підвищує міцність волокна прядивних культур.
Ознаками калійного голодування рослин є побуріння і закручування країв листків та поганий розвиток стебла.
Основною сировиною для виробництва калійних добрив є природні родовища калійних солей, серед яких найбільш поширені сильвініт, каїніт, лангбейніт, полігаліт.
За вмістом діючої речовини калійні добрива поділяють на прості і концентровані. Прості калійні добрива містять калію до 30%, а концентровані - понад 30% калію.
Залежно від вмісту сірки і хлору калійні добрива поділяють на дві форми: хлоридну та безхлорну (сульфатну). До хлоридної форми відносять хлорид калію, калійну сіль, каїніт; до безхлорної — сульфат калію сірчанокислий, калімаг, калійно-магнієвий концентрат. Усі калійні добрива добре розчинні у воді.
В Україні прикарпатські родовища дають змогу виробляти безхлорні калійні добрива.
Основними калійними добривами є хлорид калію і 40%) калійна сіль змішана.
Хлорид калію. Масова частка калію становить 53-60,6%) К2O. Вміст вологи не більш як 1%). Білого або червонувато-бурого кольору. Злежується. Для зменшення злежування добавляють реагенти. Випускають у вигляді гранул дрібних і крупних кристалів. Часточок крупних кристалів розміром 1-
Для зменшення негативної дії хлору KCL вносять восени під час основного обробітку ґрунту.
Калійна сіль змішана 40% - суміш калію хлористого і каїніту або сильвініту. Масова частка становить 40% К2O. Крім калію містить магній, натрій, сірку, інші елементи. Добриво сірого або червоно-бурого кольору, мало гігроскопічне. Вносять у рядки, використовують для підживлення та як основне удобрення.
Встановлено більшу ефективність калійної солі порівняно з калієм хлористим і комплексними добривами під час внесення під цукрові і кормові буряки, на луках, пасовищах.
Сульфат калію. Масова частка калію 48-52%) К2O. Білого кольору з жовтим відтінком. Не гігроскопічний, не злежується. Випускають у гранульованому і негранульованому вигляді. У гранульованому вигляді фракція .1-
Крім калію, цінною у цьому добриві є сірка. При внесенні під картоплю, виноград, тютюн, льон, хміль підвищується не тільки врожайність, а й поліпшується його якість порівняно з внесенням хлориду калію.
Калімагнезія. Масова частка калію становить 28-30% К2O, магнію 8-10% MgO. Білого кольору з сірим або рожевим відтінком. Порошкоподібне або гранульоване, не злежується. Високоефективне на бідних на магній грунтах при внесенні під картоплю, виноград, льон, гречку. Удобрення картоплі калімагнезією підвищує вміст у бульбах вітаміну С та білка, а також сприяє нагромадженню білка в зерні озимої пшениці.
Каїніт. Масова частка калію становить 10-14%о К2O, 6-7% MgO, 15-17%) SO3, 22-25% Na2O, хлору - понад 46%. Сірого кольору з окремими червоними кристалами.
Злежується.
При правильному застосуванні каїніту і 40% калійної солі прирости врожаю основних культур однакові. При внесенні каїніту під зяблеву оранку, особливо на ґрунтах легкого гранулометричного складу, значна частина хлору вимивається і це позитивно впливає на якість продукції. Каїніт доцільно вносити під цукрові буряки, на луках і пасовищах. Застосування каїніту вимагає проведення вапнування з метою збагачення ґрунтів на кальцій та інші елементи, які вимиваються разом із хлором.
Комплексні мінеральні добрива містять два-три і більше елементів живлення для рослин. їх поділяють на:
§ змішані - це механічні суміші різних мінеральних добрив, які виготовляють на заводах або безпосередньо в господарствах;
§ складні - це хімічні сполуки, що містять два або три елементи живлення в одній молекулі, гранулі, кристалі;
§ складнозмішані - виготовляють "мокрим" способом. Містять макро- і мікроелементи.
Змішані добрива. Змішування добрив дає можливість отримувати комплексні добрива із заданим вмістом і співвідношенням поживних речовин, з урахуванням величини та якості запланованого врожаю і характеристики ґрунту, на якому вирощуватиметься певна культура. Змішують добрива на пунктах хімізації. Такі добріша повинні відповідати певним вимогам: мати певне співвідношення елементів живлення і високу їх концентрацію; бути однорідними за розміром часточок; мати добрі фізичні властивості; добре розсіватись; при змішуванні і зберіганні не повинні відбуватися реакції, які б могли зумовити втрати поживних- речовин або зменшити розчинність компонентів добрив.
Вибираючи компоненти змішаних добрив використовують таблицю змішування.
Технологія виготовлення змішаних добрив включає подрібнення, просіювання, дозування за масою або об'ємом, змішування. Для змішування використовують механізми заводського виробництва (УТС-30) або місцевих раціоналізаторів і винахідників. При змішуванні аміачної селітри, амофосу, подвійного суперфосфату і хлористого калію отримують змішане добриво із вмістом 16% N, 16% Р2O5 і 16% К2O.
Складно-зміїиані добрива - мало гігроскопічні, гранульовані. Співвідношення поживних речовин близьке до одиниці. Найбільше використовують такі марки складно-змішаних добрив: 1 : 1: 1;0; 1:1: 1,5; 1 : 1,5; 1 : 1.5 : 0. Так, при змішуванні аміачної селітри, суперфосфату, хлориду калію, сірчаної і фосфорної кислот, аміакату отримують добриво марки 14,2 : 14,2 : 14,2 із вмістом 70-90% водорозчинної фосфорної кислоти. Сума азоту, фосфору (Р2O5) і калію (К2O) становить 30-44%.
Складні добрива - коли в кожній молекулі, гранулі, кристалі міститься два- три елементи живлення.
Аліофос. Масова частка засвоюваної фосфорної кислоти становить 11-14% азоту, 46-55% Р2O5, у тому числі водорозчинної 34-48% Р2O5. Вміст вологи не більш як 1%. Гранульований. Гранул розміром 1-
Як елемент живлення амонійний азот амофосу підсилює надходження фосфору в рослину. Агрохімічна ефективність близька до ефективності еквівалентної суміші простих добрив. Ефективний на всіх грунтах, крім каштанових.
Діамофос. Масова частка азоту становить 16-18%, загальної фосфорної кислоти 46-48%). Співвідношення N : Р2O5 = 1 : 2,5. Білого кольору, добре розчинний у воді, гранульований, не злежується.
Амонійний азот швидко перетворюється на нітратний. При основному і рядковому внесенні під ярі зернові, льон, картоплю ефективність діамофосу вища, ніж суміші простих добрив, на чорноземних ґрунтах - дещо вища за суміші простих добрив, а на посівах просапних культур - однакова. Доцільно використовувати це добриво як базисне для виготовлення змішаних добрив.
Калієва селітра. Масова частка азоту становить 13-14%) N. калію - 46,5%о К2O. Добре розчинна у воді. Має вигляд кристалічного порошку або гранульована. Характеризується добрими фізичними властивостями, малою гігроскопічністю. Високоефективна під картоплю, тютюн, овочеві і цитрусові культури.
Нітрофоска. Масова частка азоту становить не менш як 11 %, засвоюваних сполук фосфору - 10% Р2O5, у тому числі водорозчинної - не менш як 55%, калію - не менш ніж 11% К2O. Сума поживних речовин 32-45%. Вміст вологи - до 1,5%. Гранул розміром 1-
Транспортується в затареному вигляді або насипом. Використовують для основного внесення, внесення в рядки та для підживлення. Нітрофоски ефективніші на Поліссі і в Лісостепу. Марки нітрофоски 1:1:1 застосовують під зернові, картоплю і трави.
Нітрофос. Масова частка азоту становить 21-25%, фосфору 15-23% Р2O5 Водорозчинної фосфорної кислоти містить 55-65%) від засвоюваної. Гранули розміром 1-
Діамофоска. Марка 10-25-25. Водорозчинної фосфорної кислота містить 91- 96%о Р2O5 від загальної кількості сполук фосфору. Ефективність діамофоси рівнозначна ефективності суміші простих добрив.
Комплексні добрива виробляють із певним вмістом мікроелементів.
Метафосфат калію (КРO3)п. Масова частка фосфору становить 57-59% Р205, калію – 38-40% К2O. У воді практично не розчинний, а розчиняється у 2%-y розчині лимонної кислоти. Фізичні властивості добрі, не гігроскопічний, не злежується.
Введення в це добриво цинку, міді сприяє утворенню водорозчинної його форми. Ефективність метафосфату калію практично рівнозначна ефективності суміші суперфосфату і хлориду калію.
Метафосфат амонію (МН4РO3)п. Масова частка азоту становить 17%), фосфору - 80% Р2O5. При внесенні в ґрунт відбувається гідроліз метафосфату амонію до водорозчинних сполук. Ефективність метафосфату амонію аналогічна ефективності суперфосфату.
Рідкі комплексні добрива (РКД). Їх можна рівномірно розподіляти і точно дозувати на поверхні ґрунту, повністю механізувати процеси, які пов'язані з транспортуванням, внесенням, значно зменшити затрати праці.
Застосування РКД залежить від погодних умов, часу їх внесення та вирощуваної сільськогосподарської культури. Охолодження рідких добрив призводить до виділення твердої фази та утворення осаду, що утруднює їх використання.
Мікродобрива. Крім основних елементів живлення важливе значення для рослин мають мікроелементи, необхідні рослинам у незначних кількостях (вміст мікроелементів у рослинах становить 0,1-0,001%). їх застосовують для підживлення рослин, передпосівного обпудрювання насіння та безпосереднього внесення в ґрунт.
Найбільшого поширення набули борні, марганцеві, молібденові, мідні та цинкові мікродобрива. Найчастіше мікродобрива є. відходами промисловості.
Сульфат марганцю. Масова частка марганцю становить 21-22%. Кристалічний порошок білого або світло-сірого кольору. Добре розчинний у воді. Марганець застосовують для передпосівної обробки насіння, підживлення, основного внесення (5 кг/га).
Суперфосфат марганізований. Масова частка засвоюваних сполук фосфору становить 19-21%о, водорозчинного марганцю 1-2%. Гранульований. Використовують для основного внесення, в рядки на грунтах із малим вмістом марганцю.
Борна кислота. Масова частка становить 17,5%. Біла дрібнокристалічна речовина. Борну кислоту застосовують для передпосівної обробки насіння, підживлення.
Суперфосфат простий з бором. Масова частка засвоюваної фосфорної кислоти становить 19-21% Р2О5, водорозчинного бору 0,2%. Голубого кольору, гранульований.
Суперфосфат подвійний з бором. Масова частка засвоюваної фосфорної кислоти становить 42-44% Р2О5, водорозчинного бору 0,4%. Голубого кольору. Гранульований.
Бормагнієве добриво. Містить 13% Н3ВО3і 20% MgО. Розсипчастий порошок сірого кольору. Норма внесення 20-30 кг/га.
Як борні добрива використовують боратове борошно (4-8% бору), осаджений борат магнію (1,5-1,8% бору і 25-35%> магнію), борно-датолітове добриво (2,0-3,0% бору). Норма внесення 50 кг/га.
Бор вносять під льон, особливо на вапнованих грунтах, конюшину, люцерну, горох, овочеві і плодово-ягідні культури. Від внесення бору під цукрові буряки приріст коренеплодів збільшується на 30-40 ц/га при одночасному нагромадженні сахарози.
Молібдат амонію. Масова частка молібдену становить 51-53%. Кристалічний порошок білого або світло-сірого кольору. Використовують для обробки насіння молібденом, обприскування, підживлення.
До органічних добрив належать: гній, торф, сеча, гноївка, різні компости, пташиний послід, зелене добриво (спеціально вирощені для удобрення грунту зелені рослини), мул, сажа, органічні відходи сільськогосподарського виробництва, промисловості та міст. Вони містять макро і мікроелементи, різні корисні для рослин фізіологічно активні речовини, мікроорганізми тощо. Органічні добрива поліпшують водно-фізичні, фізико-хімічні і біологічні властивості грунту. Розкладаючись у грунті, органічні добрива збільшують вміст вуглекислоти і значно поліпшують умови вуглецевого живлення рослин. Органічні добрива містять порівняно небагато основних елементів живлення і значну кількість вологи, тому їх нагромаджують і використовують безпосередньо в господарствах як місцеві добрива. Нагромадження органічних добрив і правильне використання їх різко підвищують врожайність сільськогосподарських культур, родючість грунту і культуру землеробств
Класифікація органічних добрив та їх коротка характеристика. Рідкий і ній та його використання
Гній- найбільш поширене органічне добриво, яке містить усі необхідні рослинам елементи живлення. Гній та інші органічні добрива поліпшують фізико-хімічні властивості ґрунту, його водний і повітряний режими, знижують кислотність, підвищують буферність ґрунту. Велике значення має внесення гною на бідних гумусом грунтах. Гній виготовляють підстилковий і безпідстилковий (рідкий).
Підстилковий гній - це суміш твердих і рідких екскрементіві підстилки, на якій утримують тварин. Як підстилку використовують солому, інші рослинні матеріали, торфокришку. Якість гною залежить під виду і віку тварин, підстилки, способу зберігання гною. Підстилковий гній містить у середньому 0,5% азоту, 0,25% фосфору, 0,6% калію. Із подовженням періоду зберігання збільшується ступінь розкладання гною, в ньому підвищується вміст елементів живлення, але водночас збільшуються втрати азоту. За ступенем розкладеності солом'яної підстилки розрізняють свіжий, напівперепрілий, перепрілий гній і перегній. У напівперепрілому гною вихідна маса зменшується на 10-30%. Перепрілий гній являє собою однорідну масу, в якій немає окремих соломин (втрачається 50% маси сухої органічної речовини). Втрати сухої органічної маси перегною становлять до 75%.
Основною умовою ефективного використання гною та інших органічних добрив є рівномірне внесення і своєчасна заробка їх у грунт. Його вносять під осінній зяблевий обробіток грунту, і лише на легких піщаних грунтах та в районах надмірного зволоження осіннє внесення за ефективністю може поступатися перед весняним. Крім юго, може спостерігатися забруднення водоймищ вивільненим, але не використаним рослинами азотом та іншими речовинами.
Найбільш ефективними нормами гною під зернові культури в Лісостепу є 25-30 т/га, на Поліссі - 30-35 т/га, в Степу - 20-25 т/га. Під кукурудзу, цукрові буряки, картоплю та інші просапні культури норми збільшують до 40—45 т/га, а під деякі овочеві, силосні культури та цінні технічні - більше. Із збільшенням норм органічних добрив урожайність зростає, але окупність кожної тонни добрив приростом урожаю знижується. Найбільш ефективне внесення гною на дерново підзолистих піщаних, супіщаних і легкосуглинкових фунтах, особливо разом з мінеральними.
Безпідстилковий (рідкий) гній -це суміш твердих і рідких екскрементів, яку одержують при безпідстилковому утриманні тварин. Вологість його досягає 90%, він містить до 50-70% азоту в амонійній формі, яка добре засвоюється в перший рік внесення. Тому, дія його на першу культуру дещо сильніша, ніж дія підстилкового гною, а післядія, навпаки, слабша. Норми безпідстилкового гною визначають, виходячи з потреби культури в поживних елементах, тину трушу, виробництва добрив. Вносять його під основний, передпосівний обробіток грунту і в підживлення. Під зернові культури вносять по 25— Ют/га, під столову картоплю і цукрові буряки - на 40-60, кормові сорти картоплі, кормові буряки і цукрові на корм, кукурудзу на корм - по 70-90 т/га, на посівах багаторічних трав - по 60-80 т/га у вигляді підживлення після скошування.
Для навантаження безпідстилкового гною використовують навантажувачі-подрібнювачі ПНЖ-250, які перемішують гній, подрібнюють тверді частинки з завантажують у цистерни або перекачують по трубопроводу за допомогою фекальних насосів 5Ф-6, 5Ф-9, 5Ф-12 тощо. Для транспортування і внесення на поверхню грунту застосовують розкидачі РЖТ-16.
Гній широко використовують для виготовлення компостів.
Гноївка- концентроване швидкодіюче нітратне добриво. Швидкість дії гноївки пояснюється тим, що всі елементи живлення в ній знаходяться у вигляді легкорозчинних сполук. Залежно від характеру зберігання, можливості надходження в гноївкозбірник води, виду худоби га інших факторів, склад гноївки буває різний. Найчастіше гноївкою підживлюють просапні й овочеві культури. Концентровану гноївку перед внесенням у грунтi i розбавляють водою у 2-4 рази. Зернові культури підживлюють із розрахунку 3-5 т/га, овочеві - 5-10 т/га. Гноївку можна вносити і під зяблеву оранку восени. У цьому випадку норму її збільшують до 15-20 т/га, а під овочеві ще більше. При цьому, гноївку відразу загортають у фунт. Одним із кращих способів використання гноївки є змішування її з торфом, гноєм та іншими органічними добривами. Застосування гноївки збільшує урожайність культурних рослин на 30% і більше.
Пташиний послід- є повним швидкодіючим добривом. Склад пташиного посліду і кількість його залежать від виду птиці. Найкращим добривом є курячий і голубиний послід. На птахівничих фермах, де птицю годують концентрованими кормами, вміст поживних речовин у посліді значно зростає (азоту - 6%, фосфору - 4%, калію - 2,6%). У грунт пташиний послід вносять як підживлення в рядки, борозни, ямки. При цьому, використовують як сухий послід, так і його розчин. Із пташиним послідом пов'язане одне з цінних добрив - гуано, що є природним продуктом розкладу пташиного посліду в місцях пташиних базарів в умовах сухого клімату. Гуано містить до 9% азоту, 13% Р205 та інші елементи. Із кінця минулого століття гуано інтенсивно добувають.
Торф - це маса рослинних решток і продуктів їх розкладання, яка у творилась в умовах надмірного зволоження і анаеробіозису. Торф є типовим утворенням боліт. Болота поділяють на верхові, перехідні і низинні, які відрізняються характером водопостачання, притоком у них мінеральних сполук і рослинністю. Найбільш інтенсивним надходженням мінеральних сполук характеризуються низинні болота, що в основному живляться ґрунтовими водоймами, найменшим - верхові. У результаті торф різних боліт характеризується різним складом і властивостями. Найбільше зольних елементів містить торф низинних боліт. Торф верхових боліт має високу вологоємність, чому він є цінним матеріалом для використання на підстилку худобі. Торф, який використовують на удобрення, не повинен бути кислим. Основним полем для внесення його є пар. Вносять торф під найрізноманітніші рослини, особливо просапні.
Компости -це добрива, які утворюються в результаті змішування і наступного розкладання різних органічних речовин, нерідко з добавкою мінерального компонента. Можна виділяти три групи компостів: компости на основі гною, компости на основі торфу і збірні компости. Із компостів, що виготовляють із добавками гною, найбільш поширеними є компости з фосфоритним борошном і суперфосфатом - це підвищує швидкість розкладання органічної речовини гною, збільшує вміст рухомого фосфору, що особливо важливо при добавлянні фосфоритного борошна, знижує втрати азоту внаслідок переходу нестійких сполук гною, що містять азот, у більш стійкі форми. Компости вносять у грунт так, як і гній. Важливим моментом у застосуванні всіх компостів є те, що воші мають тривалу післядію.
Зелене (сидеральне) добриво - це зелена маса рослин (сидератів), яку заорюють у грунт. На зелене добриво використовують бобові культури, які накопичують велику вегетативну масу, багату на азот (люпин, сераделу, буркун), і небобові (рапс, гречку, гірчицю). Застосування зеленого добрива впливає на грунт. По-перше, грунт значною мірою збагачується органічною речовиною (20-30 т/га і більше); по-друге, грунт істотно збагачується азотом (150-400 кг/га); по третє, більшість сидератів поглинають елементи живлення, зокрема фосфор, з важкорозчинних сполук, які перебувають у глибоких горизонтах грунту, переводять їх у розчинну форму, а після заорювання всі ці елементи виявляються у верхніх горизонтах і в доступній для рослин формі. У результаті родючість грунту різко зростає.
Є чотири способи вирощування і використання сидеральних культур (зеленого добрива): самостійне, проміжне, укісне, та отавне.
Самостійне зелене добриво - це такий спосіб його застосування, при якому сидеральні рослини вирощують на полі протягом усього вегетаційного періоду і заорюють восени - найчастіше в зайнятому
(сидеральному) паровому полі. Проміжне добриво використовують, вирощуючи сидеральні рослини або підсіваючи їх під основну культуру. Укісне добриво одержують, вирощуючи сидеральну культуру на одному полі, скошуючи її і заорюючи скошену масу в грунт другого поля. Отавне добриво - заорювання отави (зеленої маси, що виросла після скошування рослин) .
Сапропель - продукт відкладів прісних озер і ставків, який належить до органічних або вапнякових добрив. Склад сапрогіелів дуже неоднорідний.
У сапропелях міститься до ЗО, інколи до 50% і більше органічної речовини, 20-30% карбонатів кальцію та магнію. Органічні сполуки представлені гуміновими кислотами (11,3-43,4%), фульвокислотами (2,1-23,5%), негідролізованим залишком (5,1-22,6%), геміцелюлозою (9,8-52,5%), целюлозою (0,4-6,0%), водорозчинними сполуками (2,4-13,5%), бітумами А (3,4—10,9%) і бітумами С (2,1- 6,6%) (Бракш тощо, 1962). За вмістом золи сапропелі поділяють на малозольні (до 30% золи), середньозольні (30-50%), підвищенозольні (50-70%), високозольні (75-85%). Сапропелі із масовою часткою золи більш як 85% називають мулом. Сполуки азоту знаходяться в сапропелі у важкодоступних для рослин формах. Вміст фосфору низький, а калію і мікроелементів дуже низький.
Використовують технології використання сапропелів на добриво: гідротехнічну; технологію намиву на поля; технологію добування екскаваторами. Остання технологія має: переваги перед гідротехнічною, які полягають у простоті добування, використання серійних машин. Вона u три рази менш каліталоемка, собівартість добрив у два рази менша. Технологію намиву на поля застосовують при корінному поліпшенні малопродуктивних грунтів. Для отримання такого самого приросту врожаю від застосування сапропелю, як і від гною, його потрібно вносити в 2-3 рази більше. За даними Гомельської ПРСХ, урожай картоплі на дерново-підзолистих грунтах при внесенні N70P60K120 становив 139 ц/га, при внесенні 40 ц/га гною - 177 ц/га, при внесенні 40 і 80 т/га сапропелю - відповідно 124 і 1 74 ц/га.
Біодобрива. Важливим принципом при виготовленні цього добрива є інтенсифікація мікробіологічних процесів, яка забезпечується утворенням належних умов у середовищі та введенням окремих видів бактерій, переважно з роду Pseudomonas, у вигляді мікробної закваски. Вносять біодобрива під різні культури (переважно просапні) з розрахунку 10-15 кг/га. На супіщаних грунтах Полісся при внесенні 15 т біодобрив приріст урожаю картоплі становить 30-50 ц/га (з 1994).
3. Теорія і практика використання бактеріальних добрив і вермикомпостів
Для підвищення урожайності сільськогосподарських культур застосовують бактеріальні препарати (бактеріальні добрива).
Бактеріальні добрива - це препарати різних мікроорганізмів, які живуть у грунті і поліпшують постачання рослин поживними елементами. Основні види бактеріальних добрив: нітрагін, азотобактерин, фосфобактерин, АМБ. Використовують також препарати силікатних бактерій.
Нітрагін- це добриво, яке містить культуру бульбочкових бактерій, тому застосовують його тільки під бобові культури. У зв'язку з тим, що на різних бобових рослинах поселяються різні раси (групи) бульбочкових бактерій, випускається нітрагін, призначений дня різних бобових рослин. Наприклад, випускають нітрагін для гороху, конюшини тощо. Нітрагін - одне з найстаріших бактеріальних добрив. Вперше нітрагін був випущений ще в 1897 році. У 1930 році нітрагін був застосований на площі 200 тис. га, а тепер у нашій країні його вносять на площі понад 2 млн. 400 тис. га. Ефективність нітрагіну залежить від Ґрунтових умов. Бульбочкові бактерії на кислих грунтах пригнічуються і в деяких випадках гинуть. Тому, на таких грунтах ефективність нітрагіну залежатиме від заходів зниження кислотності ґрунтів. При цьому, важливе значення мас забезпечення рослин фосфором і калієм, оскільки при нестачі їх бобові культури мають
малу азотфіксуючу діяльність і навіть можуть поглинати азот ґрунту. У цілому ефективність застосування нітрагіну дуже висока.
Ефективність застосування нітрагіну під різні культури
Під дією нітрагіну збільшується не тільки врожайність, а й вміст у рослинах, зокрема в їх кореневих системах, азоту (табл. 1).
Таблиця 1
Ефективність застосування нітрагіну під різні культури
| Культура | Продукція | Надбавка врожаю від застосування нітрагіну | |
| ц/га | % | ||
| Горох | Зелена маса | 12,9 | 14,0 |
|
| Зерно | 1,4 | 18,4 |
| Люпин | Зелена маса | 46,0 | 36,9 |
|
| Зерно | 3,1 | 50,0 |
| Конюшина | Сіно | 21,9 | 38,0 |
Важливою характеристикою нітрагіну є його висока надійність дії. Так, при внесенні під горох він дає позитивний результат у 95% випадків, під люпин - у 97,4%, під люцерну - у 100%.
Нітрагін випускають у пляшках або банках місткістю 0,5 л. Ця кількість розрахована, для внесення на 1 га. Перед застосуванням добриво розводять у воді, після чого ним обробляють насіння. Для обробки 100 кг крупного насіння витрачають 1 л, а дрібного - 3 л води. Змочене насіння перемішують і після короткочасного просушування сіють. Обробляють насіння нітрагіном і просушують у затінку, оскільки сонячні промені убивають бактерії.
Азотобактерин (азотоген). Азотобактерин містить азотфіксуючу бактерію - азотобактер. Азотобактерин, як правило, застосовують під небобові рослини: зернові, технічні, овочеві. Використовують два види азотобактерину: перегнійно-грунтовий і агаровий, які відрізняються один від одного субстратом. Застосування азотобактерину підвищує урожайність на 10-20% і більше. Так, при внесенні азотобактерину на плантаціях суниць урожайність збільшувалась на 50-60%. Ефективність азотобактерину залежить від ґрунтових умов. На грунтах із кислою реакцією, на яких життєдіяльність азотобактера пригнічена, він діє слабко. Азотобактерин розвивається нормально тільки на грунтах, багатих на фосфор і органічну речовину, тому азотобактерин ефективний на високо родючих грунтах, а також на високих агрофонах. Внесення в грунт органічних і мінеральних добрив, вапнування кислих фунтів створюють умови, які сприяють ефективному застосуванню азотобактерину. Азотобактерин застосовують, вносячи разом із насінням і бульбами. Перегнійно-грунтового азотобактерину вносять 3-6 кг/га, агарного - 1-3 пляшки. Насіння обробляють водною суспензією азотобактерину.
Фосфоробактерин.Це препарат, який містить бактерії типу Bact, mesentericus, що мінералізують фосфоровмісні органічні сполуки та переводять фосфор у мінеральну, доступну рослинам форму.
АМБ.Препарат АМБ є складним бактеріальним добривом, що містить мікроорганізми, які здійснюють нітрифікацію, розкладають клітковину, фіксують азот, збільшують рухомість фосфору і беруть участь в інших процесах, що відбуваються в грунті. Препарат AMБ підвищує врожайність зернових на 2-3 ц/га, картоплі - на 25-30 і овочів - на 40-50 ц/га. Високий ефект спостерігається від застосування АМБ на біологічно бідних дерново-підзолистих грунтах. На грунтах високої родючості він дає менший ефект.
Препарат силікатних бактерій.Препарат містить спороносні бактерії, що розкладають алюмосилікати і підвищують рухомість калію. Силікатні бактерії синтезують біологічно активні речовини, що сприяють росту і розвиткові рослин.
Вермикомпости - це високомолекулярні органічні сполуки, що утворюються в результаті життєдіяльності черв'яків у процесі переробки ними органічних речовин (гною, пташиного посліду, соломи, листя дерев, решток кормів для тварин, відходів харчової промисловості, комунального господарства) та виділення їх у навколишнє середовище травним каналом. Одержані в результаті життєдіяльності черв'яків копроліти (біогумус) не злежуються і не мають запаху. Це складні конгломерати, в яких виявлено кілька фракцій, зокрема гумітів, а також гумінових, гематомеланових та фульвокислот і неспецифічних органічних, сполук. Найбільше значення мають гуміни, які характеризуються великою питомою поверхнею, значною адсорбційною здатністю, добре поглинають воду і за певних умов здатні до коагуляції. Під їх впливом відбуваються іонний обмін, різноманітні окисно-відновні процеси, сорбція пестицидів і важких металів та інших речовин, у результаті яких утворюються менш складні сполуки (пептиди, амінокислоти, моносахариди, уронові та жирні кислоти, гліцерин), а також вітаміни, антибіотики, дубильні речовини, ферменти, пігменти та інші біологічно активні речовини, які активізують діяльність кореневихсистем, стимулюють ріст і розвиток рослин, надають біогумусу відповідного кольору.
Біологічно активні речовини біогумусу прискорюють проростання насіння, підсилюють приживлюваність розсади овочевих культур і квітів, підвищують стійкість рослин проти захворювань, сприяють одержанню екологічно чистої продукції високої якості.
Вермикомпости характеризуються великою вологомісткістю (утримують до 70% води), високою вологостійкістю, гідрофільністю, значною механічною міцністю, відсутністю насіння бур'янів. За ефективністю вермикомпост у 15-20 разів перевищує підстилковий гній.
Для виготовлення вермикомпостів органічні відходи укладають у гряди завширшки 1-1,5 м та заввишки 30-40 см довільної довжини, зволожують і заселяють черв'яками. Наприклад, на гряду завдовжки 15-16 м потрібно близько 10 кг популяції черв'яків. Черв'яки щоденно переробляють органічну речовину відходів, що дорівнює масі їх тіла і становить 1-3 г. Половина відходів, пройшовши крізь шлунок черв'яків, виділяється у вигляді копролітів - основи вермикомпостів. Щотижня гряди поповнюють новим 10-сантиметровим шаром органічних відходів, які зразу ж заселяють черв'яками і починають їх переробляти. За один рік із гряди завширшки 1,5 та завдовжки 15-16 м можна одержати близько 8 т вермикомпосту.
Якщо компост дозрів, то від нього треба відділити черв'яків. Для цього на гряди протягом трьох тижнів органічних відходів не добавляють. Потім знову наносять новин 10-сантиметровий шар органічних відходів, який є поживою для черв'яків. Черв'яки, відчувши свіжий корм, перелазять в органічні відходи, які разом із черв'яками знімають і переносять на нову гряду, а готовий компост після підсушування використовують як цінне органічне добриво.
Одержаний біогумус характеризується показниками: рН-6,5- 7,2, вміст сухих органічних речовин - 40-60%, загального азоту - 0,9-3,0, фосфору - 1,3-2,5, калію - 1,5-2,5, кальцію - 4,5-8,0, магнію - 0,5-2,3, заліза - 0,2-2,5%, Сu - 3,5-5,1 мг/кг, Мn - 60-80 мг/кг, вологість - 40-50%; в 1 г міститься близько 20000 млрд. колоній бактерій.
Біогумусвикористовують, рівномірно розсіюючи його 110 поверхні грунту, напередодні культивації сівалками для мінеральних добрив, а також для підживлення та для внесення в рядки під час сівби та садіння розсади, дерев тощо.
Норми вермикомпостів залежать від вмісту в них поживних компонентів, наявності в грунті органічних речовин, виду сільськогосподарських культур, способів внесення в грунт. При суцільному внесенні норма становить 3-3,5 т/га, локальному - 250- 300 кг/га, при відновленні малопродуктивних земель - 3 т/га через кожні чотири роки.
10.10.2022
Тема уроку: №10 Насіння і сівба. Поняття про сорт с\г-ої культури.
Розмір насіння є основною ознакою, на якій базується його очистка і сортування. Насіння характеризують масою 1000 насінин у грамах. Відношення маси 1000 насінин середнього зразка до маси 1000 насінин найкращого (еталонного) зразка характеризує йот виповненість і виражається у відсотках. Насіння, виповненість якого становить від 100 до 60%, можна використовувати для сівби. Щуплим називають недостатньо виповнене, зморшкувате насіння. Якщо щуплість спричинена суховіями, то таке явище називають запалом, а якщо різкою нестачею ґрунтової вологи - захватом. Зерно, щупле від дії заморозків, називають морозобійним. Щупле насіння не висівають.
Процеси очистки, сортування, сипкості насіння під час сівби залежать від особливостей його поверхні. Поверхня насіння може бути ребристою, зморшкуватою, шорсткою, гладенькою, шипуватою, ямчастою, борозенчастою тощо. Це зумовлює коефіцієнт тертя, який дорівнює тангенсу кута нахилу поверхні, при якому насіння починає і неї самовільно зсуватися вниз. Цей коефіцієнт змінюється від 0,25 до 0,6. У насіння з шорсткою і зморшкуватою поверхнями та і підвищеною вологістю коефіцієнт тертя вищий.Забарвлення насіння буває найрізноманітнішим. Його використовують для автоматичного сортування насіння і плодів за допомогою фотоелементів. Аеродинамічні властивості характеризуються показником критичної швидкості, при якій насіння підтримується в підвищеному стані в повітрі. Критична швидкість насіння пшениці становить 8,9-11,5, ячменю - 8,4-10,8 м/с.
Пружність насіння - це сила відштовхування насіння від вертикальної площини падіння. Ця властивість використовується для відокремлення обрушеного насіння від не обрушеного, вологого від сухого, пророслого і щуплого від виповненого.Механічна міцність (твердість) насіння характеризується зусиллям, яке необхідне для його роздавлювання. Це береться до уваги при очищенні насіння від грудочок ґрунту, які менш міцні, за допомогою пропускання його між гумовими вальцями.При пропусканні постійного струму між електродами насіння поляризується й орієнтується великою віссю вздовж силових ліній. Різне насіння для орієнтування потребує неоднакової сили струму (напруженість орієнтації насіння - Е). За цією властивістю відокремлюють насіння вівсюга від вівса, що дуже важко зробити іншими способами. За напруженістю орієнтації .можна точніше, ніж у рідині, розділити насіння за щільністю. Чим більша щільність насіння, тим більша Е. Є машини для відокремлення насіння в електричному полі з автоматичним виконанням цього процесу.Морфологічні і фізичні ознаки насіння зумовлюють властивості зернових (насіннєвих) мас. Основними з них є сипкість, пористість, сорбційна ємність.
Сипкість (рухомість) насіння залежить від його розмірів, форми, особливостей поверхні, вологості, засміченості. Неоднорідне насіння під час засипання на зберігання само сортується, тобто нерівномірно розподіляється по окремих ділянках насипу. Це створює умови для розвитку фізіологічних процесів, які призводять до псування зерна.
Пористість (шпаруватість) - це об'єм міжзернових просторів, виражений у відсотках від загального об'єму зернової маси. Від неї залежать можливість активного вентилювання, сушіння і газації маси насіння та висота насипу під час його зберігання.
Сорбційна ємність - здатність насіння вбирати (сорбція) з повітря пару різних речовин та гази. Для насіння велике значення має вбирання з навколишнього середовища та віддавання (десорбція) вологи. Рівноважна вологість зерна залежить від відносної вологості і температури середовища. У злакових зернових культур вона коливається в межах від 7% при відносній вологості повітря 15-20% до 33-36% при 100%. Цим пояснюється необхідність регулювання вологості повітря під час зберігання насіння. При підвищеній вологості повітря вологість насіння може підвищитись настільки, що це призведе до втрати його якості.
Отже, насіння - це складні живі системи, посівні та врожайні якості яких забезпечуються багатьма факторами.
Основні посівні якості насіння характеризуються такими показниками, як чистота, вологість, енергія проростання, лабораторна схожість, маса 1000 насінин. Велике значення має польова схожість насіння, що залежить від вологості ґрунту, глибини загортання насіння. Категорії насіння, і показники якості його визначаються і регламентуються державним стандартам України.
Екологічна різнорідність насіння зумовлюється різними умовами росту і розвитку рослин в окремих регіонах. Різниця між урожайністю при сівбі насіння одного і того самого сорту, але різного за місцем походження може досягати 83,3% (П.М. Константинов). Низькі температури і велика кількість опадів під час формування зерна негативно впливають на якість насіння багатьох зернових культур, і врожайність від такого насіння знижується на 8-10%. За сприятливих для росту і розвитку метеорологічних умов насіння має високі врожайні якості. Аналогічний вплив на якість насіння мас і технологія вирощування культури. При цьому, не всі агротехнічні заходи, які сприяють підвищенню технологічних якостей зерна, підвищують якість насіння. Так, посилене азотне живлення сприяє підвищенню хлібопекарських якостей зерна пшениці, але не підвищує його врожайних якостей.Генетична різноякісність насіння зумовлена тим, що різноякісні чоловічі і жіночі гамети вносять у зиготу свої спадкові ознаки.
Матрикальна різноякісність насіння виникає внаслідок того, що в межах однієї і тієї самої рослини умови формування насіння неоднакові. Якість насіння залежить від того, коли і в якому місці на рослині воно утворюється. Насіння, яке утворюється першим, краще забезпечується поживними речовинами і, як правило, має вищі врожайні якості.Насіння характеризують урожайними, сортовими і посівними якостями.
Урожайні якості визначаються врожайністю сорту в конкретних умовах, вирощування, а сортові - ступенем сортової чистоти посівів. Для сівби слід використовувати насіння реєстрованих для даної зони сортів і гібридів із високою сортовою чистотою Врожайність чистопородних посівів на і5—20% вища, ніж несортових або не районованих.
Сорт - це створена сукупність однорідних за морфологічними ознаками і біологічними якостями рослин, які походять від однієї або кількох родоначальних рослин і здатні успадковувати свою ботаніко-біологічну однорідність.
Гібрид - це організм, який виникає від схрещування батьківських форм з різною спадковістю. Під час схрещування двох сортів утворюється міжсортовий гібрид, сорту з самозапильною лінією -сортолінійний гібрид, двох самозапильних ліній - простий міжлінійний гібрид, простого гібрида з лінією - трилінійний, двох простих міжлінійних гібридів - подвійний міжлінійний гібрид, трилінійного гібрида з лінією - чотирилінійний гібрид тощо. Лінією називають потомство однієї рослини перехреснозапильної культури, яку примусово запилювали протягом 7-12 років. Покоління, одержане від схрещування батьківських форм, називають гібридом першого покоління (F1). У гібридів першого покоління проявляється гетерозис (гібридна сила) - підвищення сили росту, життєздатності і продуктивності на 10-30% порівняно з вихідними формами. Це явище використовують для підвищення врожайності культур.
Насіння, одержане від спеціально вирощених у наукових або елітно насінницьких установах рослин, які найповніше відповідають тестовим показникам даного сорту, називають елітою. Насіння, яке мають від сівби еліти, називають насінням першої репродукції, а після висівання цього насіння - насінням другої репродукції і т.д. Насіння кожної наступної репродукції за сортовими і врожайними якостями, як правило, нижче попередньої. Сортову чистоту визначають за допомогою польової апробації. На сортові посіви, які відповідають стандартам, власнику видається "Акт апробації", який є основним документом на сортове насіння.
До показників, які визначають придатність насіння для сівби і називаються посівними, належать: чистота, схожість, енергія проростання, сила росту, вологість, крупність, вирівняність та деякі інші специфічні для деяких культур.
Чистота насіння - характеризується вмістом у ньому повноцінного насіння основної культури у відсотках до маси. У насінні першого класу зернових культур допускається не більше як 1%, а другого - не більше як 1,5-3% мертвих і живих домішок. Домішки насіння бур'янів визначаються стандартами в штуках на 1 кг. Вміст у посівному матеріалі насіння злісних, карантинних та отруйних бур'янів не допускається.
Схожість - один з основних показників посівної якості насіння. Під схожістю розуміють кількість насіння у відсотках, що проросло в строк, установлений для кожної культури мри оптимальних умовах проростання.
Посівну придатність визначають після аналізу насіння на схожість і чистоту. Це є відсотковий вміст схожого зерна в чистому насінні основної культури. Визначають посівну придатність за формулою: Х=(АхБ)/100 де X - посівна придатність, %; А - чистота насіння, %; Б - схожість насіння, %.
Вологість насіння є дуже важливим показником його якості. Насіння, що має встановлену для кожної культури вологість, характеризується високою стійкістю проти несприятливих умов зберігання. Воно добре зберігається при високих і низьких температурах, менше уражується хворобами та шкідниками.
Крупність насіння - це маса 1000 повітряно сухих насінин (у грамах). Для інтенсивної технології пшениці, ячменю цей показник має становити не менш як 40 г. Але цей показник є відносним, бо природна крупність насіння різних сортів однієї культури коливається в значних межах. Тому, крупність насіння треба визначати окремо по кожному сорту.
Вирівняність насіння. - це однорідність його за масою або розмірами. Вона має велике значення для пунктирних посівів кукурудзи, буряків, соняшнику, бавовнику та культур, які висіваються сівалками. Ці машини добре працюють лише тоді, коли насіння відкаліброване на фракції за розмірами.Насіння повинно мати високі сортові якості, які разом із посівними якостями визначають його врожайні якості, тобто здатність насіння вищого класу та репродукції за однакових умов вирощування забезпечувати вищу врожайність.Щоб запобігти травмуванню насіння врожай потрібно збирати відповідними механічними засобами і в зазначені строки.
3. Посівні і врожайні якості насіння залежать від умов вирощування. Формувати якість насіння треба починати з вирощування на насіннєвих ділянках, у насінницьких сівозмінах. Насіннєві посіви розмішують після кращих попередників, застосовують високоякісний обробіток ґрунту, систему удобрення, спрямовану на формування не найвищих технологічних, продовольчих або кормових якостей, а найкращих посівних властивостей. Для цього рослини забезпечують достатньою кількістю фосфору, уникаючи застосування надмірних доз азоту. Норми висіву, система удобрення, забезпечення вологою мають сприяти одержанню бічних пагонів, рівноцінних основним, або забезпечувати одержання насіння переважно з основних пагонів. На насінницьких посівах обов'язкові видові і сортові прополювання, найефективніші способи боротьби із шкідниками, хворобами і бур'янами. На таких посівах треба застосовувати режими роботи комбайнів, які б зменшували травмування насіння. Іноді з цією метою застосовують подвійне обмолочування. Після першого обмолочування при малих частотах обертання барабана мають зерно, з якого формують насіння, а після другого - зерно, яке використовують на продовольчі, кормові або технічні цілі. Щоб одержати насіння з високими посівними якостями, зібране зерно доробляють, тобто проводять специфічну обробку. Відразу після обмолочування його очищають від рослинних решток, недозрілого насіння, насіння інших культур, бур'янів, комах. Післязбиральну доробку насіння доцільніше здійснювати на потокових лініях типу "Петкус" або механізованих токах, де окремі машини для первинного очищення, сортування, просушування і затарювання об'єднані в одну потокову лінію. Для очищення, просушування і сортування насіння використовують машини ТОВП - 20А, ЗД-10000, ЗАВ-20, ЗАВ-40, ОС-4,5А, АЗС-З0М, КЗС-40 тощо. Насіння очищають від домішок бур'янів, щуплого і битого насіння культури, підбираючи відповідні решета і трієри. Важковідокремлювані домішки, близькі за розмірами до насіння основної культури, відокремлюють на очисних машинах, використовуючи аеродинамічні властивості, щільність і особливості поверхні насіння і домішок. При цьому, легко відокремлюється насіння бур'янів із великою парусністю і невеликою масою, наприклад, насіння редьки дикої від насіння ячменю, пшениці, люпину на пневматичних сортувальних столах ПСС-2,5, якщо немає автоматичної лінії "Петкус". Ріжки з насіння жита можна відокремити за допомогою розчинів відповідної щільності. На гірках, у циліндрах із повстяною поверхнею відокремлюють вівсюг від насіння вівса. На гірках із гвинтоподібною поверхнею (змійках) очищають насіння гороху, вики від битого насіння цих культур та насіння інших культур і бур'янів. Для очищення насіння дрібнонасінних бобових трав, льону від насіння бур'янів із шорсткою поверхнею (кускути, пажитниці п'янкої тощо) його обробляють залізними ошурками і пропускають на електромагнітних машинах. Насіння кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, рицини та інших культур калібрують, тобто поділяють на окремі фракції за розмірами (довжиною, товщиною, шириною). Каліброване насіння висівають сівалками точного висіву, що забезпечує рівномірний розподіл насіння по площі.
Очищене, відсортоване або відкаліброване і просушене насіння зберігають у чистих продезінфікованих сховищах. Під час зберігання необхідно запобігати засміченню і зниженню схожості насіння. Для цього в зерносховищах треба підтримувати постійний рівень температури і вологості повітря, для чого застосовують автоматизовані системи контролю і регулювання умов у сховищі, де насіння зберігають насипом у засіках або мішках. Висота насипу в холодну нору року не повинна перевищувати 2,5, а в теплу і при підвищеній вологості повітря - 1,5 м. Засіки слід розміщувати не ближче як 70 см від зовнішніх стін сховища.
Обов'язковим агротехнічним прийомом передпосівної підготовки насіння є протруювання (знезаражування) від грибних і бактеріальних захворювань рослин. Найбільш поширеним і високоефективним є знезараження насіння за типом інкрустування, тобто протруювання з фіксуванням захисних сполук на насінні плівкоутворюючими речовинами. Плівкоутворювачі закріплюють пестициди на насінні, не змінюючи його форми. При цьому, закриваються тріщини та інші пошкодження на насінні, що запобігає зараженню його в ґрунті. Частіше для інкрустування використовують такі плівкоутворювачі, як полівініловий спирт (ПВС), який застосовують у вигляді 5%-го водного розчину, натрієву сіль карбоксиметилцелюлози (NаКМЦ) у вигляді 2%-го водного розчину з розрахунку 10 л робочого розчину на 1 т насіння. Як плівкоутворювач можна використовувати РКД (4 л РКД, розчинених у 7 л води, на 1 т насіння), крохмальний клейстер. Широко використовують плівкоутворювачі-протруювачі уніш, закрут, промет тощо.
У практиці рослинництва широко застосовують дражування насіння. Це - нашаровування на насіння захисних поживних органічних і мінеральних речовин із метою надання йому зручної для висівання кулястої форми. До дражуючих сумішей додають органо-мінеральні поживні суміші, мікродобрива, бактеріальні препарати, протруювачі для активізації росту речовини.
Щоб забезпечити більш ранню сівбу пізніх ярих культур (кукурудзи), використовують гідрофобізацію насіння - покриття насіння плівками з речовин, які розчиняються в ґрунті за умови достатнього зволоження і тільки при температурі, сприятливій для проростання насіння цієї культури.
Для знезараження доцільніше використовувати комплексні препарати, які діють не тільки на хвороби, а й на ґрунтових шкідників, або суміші відповідних препаратів. Найбільш поширені такі препарати, як байлетон, фентіурам, панорам, ТМТД, гексахлорбензол, вітавакс, байтан, фундазол тощо. Витрата препаратів - 150-300 г на 1 ц насіння. Протруювання проводять за 2-3 тижні до сівби на машинах ПС-10А, ПСШ-3, "Мобітокс-Супер", КПС-10, КПС-40, ПСШ-5, АПС-4А тощо. Кожний із препаратів має певний спектр дії, тому їх слід використовувати з урахуванням найбільш поширених у даних умовах хвороб і шкідників.
Напівсухе протруювання плівчастих хлібів (ячменю, вівса, проса) можна проводити розчином формаліну. На 1 т насіння беруть 30 л розчину, який складається з одної частини 40% формаліну і 85 частин води. Обприскане і ретельно перемішане насіння втримують під брезентом протягом 4 год, а потім просушують. Під час мокрого протруювання на 1 т насіння беруть 100 л розчину (одна частина 40% формаліну і 300 частин, води).
Проти летючої сажки пшениці і ячменю застосовують термічне знезараження насіння. Насіння замочують у воді при температурі 28-32°С протягом 4 год (за цей період спори проростають), а потім витримують при температурі 52-53°С протягом 7-8 хв (спори гинуть). Після цього насіння охолоджують у холодній воді і підсушують. Застосовують також однофазне прогрівання насіння протягом 4-4,5 год при температурі 45-46°С за допомогою машини КТС-1,5. Препарати для знезараження насіння отруйні, тому під час роботи слід додержуватися правил техніки безпеки.
Одним із прийомів підготовки насіння до сівби є повітряно-теплове обігрівання. Насіння витримують під сонячним випромінюванням протягом 3-5 днів або проводять активне вентилювання підігрітим до 30-35°С повітрям.
Насіння зернобобових культур перед сівбою інокулюють, тобто обробляють нітрагіном, ризоторфіном, азотобактерином - препаратами, які містять бульбочкові бактерії або вільноживучі в ґрунті азотфіксуючі бактерії. Обробку проводять під навісами безпосередньо перед сівбою. Інокуляція насіння фосфоробактерином поліпшує фосфорне живлення рослин. Для боротьби з виляганням посівів насіння обробляють препаратом тур із розрахунку 5-10 л на 1 т насіння. При цьому, глибше формується вузол кущення і підвищується зимостійкість рослин, але знижується польова схожість насіння.У бобових трав, багаторічного люпину багато насіння має непроникну для води і повітря оболонку (твердокам'яне насіння). Для підвищення схожості таке насіння скарифікують - пошкоджують механічним або хімічним способом насінну оболонку, роблячи її проникною для води і повітря. В овочівництві, картоплярстві застосовують прийоми попереднього пророщування насіння, обробку стимулюючими речовинами.Досліджуються і розробляються ефективні прийоми обробки насіння струмом великої напруги, ультразвуком, рентгенівським і лазерним випромінюванням тощо.
Травмованість насіння дуже поширена. За підрахунками І.Г. Строна, кожний відсоток висіяного травмованого насіння в Лісостепу України знижує врожайність у середньому на 5 кг/га. У травмоване насіння проникають: шкідлива мікрофлора, кліщі. Це призводить до пліснявіння та інших видів псування насіння під час зберігання, до захворювання і гниття висіяного в грунт насіння. Найбільш шкідливими є макро- і мікротравми на зародку і в зоні, що до нього прилягає. Під час макротравм зародок, як правило, гине.
Своєчасне збирання, боротьба з шкідниками і хворобами запобігають екологічному травмуванню насіння. Шкідливішим є механічне травмування. Найбільше насіння травмується під час обмолоту комбайнами. Травмування збільшується, якщо на час обмолоту зерно вологе або надмірно сухе. Оптимальна вологість насіння для збирання врожаю в різних культур неоднакова. Для насіння кукурудзи, наприклад, вона становить 20—22%, пшениці -16-19%. Більше травмується велике насіння, насіння з тонкою оболонкою, яка нещільно прилягає до ядра, із роговидним ендоспермом, кутастою формою. Насіння жита травмується більше, ніж пшениці, насіння пшениці твердої більше, ніж м'якої, насіння квасолі більше, ніж гороху тощо. Щоб зменшити травмування насіння, слід правильно визначати строки обмолоту, зменшувати частоту обертання барабана, регулювати робочі зазори, добиватися рівномірного подавання обмолочуваної маси, застосовувати подвійний обмолот, використовувати комбайни з виминаючим молотильним апаратом.
Дуже багато травмується насіння під час післязбиральної доробки на очисних, сушильних та сортувальних машинах. Щоб зменшити травмування, треба комплектувати машини в потокові лінії і регулювати їх так, щоб запобігати зайвим операціям і, щоб за один прохід насіння якнайповніше очищалося від домішок та бур'янів. Посівний матеріал потрібно сушити без різких коливань температури, враховуючи й те, що чим крупніше насіння і чим вища його вологість та температура теплоносія, тим більше тріщин утворюється в насінні, чим швидше втрата вологи, тим більше травмування, Не можна травмувати насіння під час сівби. Сівалки зернових культур із котушковими і штифтовими висівними апаратами травмують близько 14-16% насіння. Неправильно підібрані диски в сівалках із дисковими висівними апаратами під відповідну фракцію насіння та не відрегульована сила клапанів - виштовхувачів і пружин призводить до травмування і подрібнення насіння.
Через кожні 3-4 місяці посівні якості насіння треба перевіряти в державних насіннєвих інспекціях. На насіння, яке відповідає вимогам стандарту, видається ''Посвідчення про кондиційність насіння". Для сівби використовують насіння першого і другого к
1. Поняття про біохімічні властивості насіння.
2. Посівні та врожайні якості насіння, шляхи їх поліпшення?
3. Шляхи запобігання травмуванню насіння.
4. Які прийоми підготовки насіння до сівби?
5. Які способи протруювання насіння?
6. Вимоги державного стандарту до посівного матеріалу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий