Агротехнологія Урок №39 25.03.2024р

 

ДОБРОГО ДНЯ УЧНІ  ГРУПИ №34 

Продовжуємо  ОЧНЕ  навчання 

25.03.2024

Тема програми :   Технології вирощування та збирання сільськогосподарських культур      

 Тема уроку: №39  Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання рису, сої,соняшнику,льону,ріпаку. 

Домашнє завдання :Опрацювати та записати конспект 

ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ:

1.Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання рису.

2.Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання  сої. 

3.Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання соняшник. 

4Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання льону. 

5.Агротехнічні  вимоги до вирощування та збирання ріпаку. 

Створити презентацію.

Коренева система рису мечкувата, складається з 100 - 200 коренів. 
Корені ніжні, мало галузяться, основна маса розміщується в шарі 20 - 25 см, 10 - 15% проникає до 10 см, а окремі з них - до 60 - 90 см. Характерно те, що в коренях є розвинена повітроносна тканина (аеренхіма), завдяки якій в умовах затоплення підтримується необхідна концентрація кисню в коренях.

Листки рису лінійно-ланцетні, по краях гілчасто-зазублені, 20 -30 см.завдовжки і 1,5 - 2,5 см. завширшки.

Стебло - соломина 80-120 см. заввишки, з 8-13 вузлами, схильна догілкування. Воно добре кущіться, утворюючи 3-5 продуктивних пагонів.

Суцвіття – мало розгалужена волоть 20-30см. завдовжки, має 80 - 250колосків. Колоски одноквіткові з широкими ребристим і лусочкамиі, тичинок шість. Рослина самозапільна.

2. Біологічні особливості

На відміну від інших круп'яних культур, рис вирощують тільки при зрошеннів південних областях України. Грунти тут характеризуються низькою природною родючістю, тому одержання високих і сталих урожаїв неможливе без освоєння сівозмін з багаторічними травами, посіву сідератів, внесення оптимальних норм органічних і мінеральних добрив. Беззмінне вирощування рису призводить до значного засмічення полів специфічною рослинністю, погіршення фізичних якостей грунту і ного виснаження.

Беззмінно сіяти рис можна не більше З-4 років після пласта багаторічних трав з обов'язковою сівбою сідератів або внесенням органічних добрив після двох років вирощування рису.

Створення оптимальних грунтових умов з урахуванням меліоративного стану рисової зрошувальної системи, попередника, природної родючості грунтів, сорту, системи захисту і удобрення, режиму зрошення є основою одержання сталого врожаю з доброю якістю зерна.
Рис - теплолюбних рослина, проростання насіння якої з утворенням нормально розвинутих ростків відбувається при температурі 13''. Однак цей процес відбувається активно й тоді, коли температура протягом доби піднімається до вказаного рівня лише вдень, а вночі опускається навіть до нуля, то не завдає шкоди проростаючому насінню. Така важлива біологічна особливість рису дає можливість починатиі сівбу при підвищенні середньодобової температури грунту па глибині зростання насіння до 8 ". У цей період максимальна температура, за багаторічними даними, вдень при ясній погоді становить ІЗ-14 °, а вночі знижується до +3 .. . 40. За таких умов після сівби починається набубнявіння насіння, активізуються енергетичні й сінтезуючі білок системи клітини зародка, а відтак починається ріст коріння.

У міру підвищення температури ці процеси посилюються, і через два-три тижні з'являються сходи рису.

На тривалість вегетації рису суттєво впливає різке зниження температури у фазі достигання, коли настають холодні ночі і добові амплітуди температур повітря швидко зростають. За цих умов поживні речовини повільно переміщуються з листків до зернівок. У роки з теплою весною, жарким і сухим літом рис достигає раніше, в його вегетаційний період коротший, а урожай вищий.

Рис є гігрофільною рослиною. У більшості країн світу його вирощують при затопленні шаром води до 15 см. Тільки в деяких місцях планети, наприклад на території Індонезії, де за вегетацію випадає близько 1000 мм опадів, рис можна вирощувати без додаткового затоплення водою. Висока потреба рису уводі зумовлена особливостями волосків і слабкою силою як коренів, так і листків. У зв'язку з цим він потребує також високої вологи приземного шару повітря (не менш 70 - 80%). 
Транспіраційній коефіцієнт рису може сягати 800-1000, але при вирощуванні під шаром води він різко знижується і не перевищує 100 - 500. Проте за такого відносно невисокого коефіцієнта транспірації для рису потрібні великі витрати води на випаровування - до 25-30 тис.. м3/га. 
У період вегетації потреби рису у волозі неоднакові. Наприклад, дружні сходи його з'являються при сівбі насіння у вологий, але не-затоплюваній грунт. Погано витримує рис затоплення товстим шаром води (понад 5 см) у фазі кущення, а в період максимальної потреби до вологи - у фазі трубкування та викидання волоті його можна затоплювати шаром води до 15 см і більше. Після цього знову знижуються вимоги рису до вологи І він достигає без затоплення. 
Рис росте на грунтах різної родючості і механічного складу, які несхильні до заболочування, добре витримує беззмінне вирощування на одному місці 3-4 роки. Кращими для нього є родючі грунти із слабко кислою реакцією грунтового розчину (рН 5,5-6,5), за якої стимулюється ріст кореневої системи і рослини краще засвоюють поживні речовини (чорноземи, заплавні, важкі мулуваті). 
Рис добре витримує середню засоленість грунту. Урожаєм 1 ц зерна рису з грунту виноситься в середньому 2,4 кг азоту. 0.8 кг фосфору 12.5 кг калію. Рис належить до світлолюбних рослин короткого дня. Швидше розвивається при тривалості сонячного освітлення 9 - 12 год. 
вегетаційний період скоростиглих сортів рису становить в умовах України 
100 - 110 днів, середньостиглих 110 - 125 і пізньостиглих 125 - 145 днів.

3. Обробіток грунту

Вирощування рису кілька років на одному місці посилює розмноження специфічних бур’янів - просянок, бульбокомишу та ін. Тому основним завданням обробітку грунту є максимальне знищення бур'янів і нагромадженняв грунті доступних елементів живлення. Дуже мілке загортання насіння та необхідність затоплення рослин рівномірним шаром води потребують, як уже зазначалося, ретельного планування й вирівнювання поверхні. Особливості обробітку пов'язані також з тим, що при перебуванні під шаром води в грунті нагромаджуються відновлені шкідливі сполуки, які нездатні розкладати й вивільняті елементи живлення без доступу кисню.

Під рис застосовують Зяблевий обробіток грунту плугами з передплужниками на глибину 20-27 см (залежно від глибини орного шару), а при заорюванні багаторічних трав-до 30 см. Після оранки грунт не обробляють, а залишають гребенистим, щоб він провітрювався, перемерзає взимку і взагалі зазнавав дії змін погодніх умов. Па полях, де вирощували не рис, а інші культури, після оранки поверхню вирівнюють планувальники. Навесні провадять 2-3культивації чизель-культиваторами на глибину 15-18 см з одночасним боронування. Після другої культивації поверхню старанно вирівнюють планувальники. Передпосівну культивацію з внесенням добрив провадять на глибину 8-12 см, потім боронують і коткують важкими котками.

4. Внесення добрив

Рис дуже чутливий до добрив. Па кожен центнер врожаю зерна (з відповідною кількістю соломи) він виносить з грунту 2,4 кг азоту, 1.2 кг фосфору, 3 кг калію. На Україні рис вирощують переважно на каштанових і солонцюватих грунтах, де потреба рослин у Калії майже повністю задовольняється. Тому калійні добрива з розрахунку 30 кг/га діючої речовини вносять ліпне при вирощуванні рису на чорноземах. Азотних і фосфорних добрив у перший рік вносять не менш як по 90-120 кг/га. а на повторних посівах дозу збільшують на 20кг/га. Більшу частину добрив вносять до сівби. Якщо сівбу в провадять сівалками, доцільно в рядки внести по 50 кг/га суперфосфату. Під час вегетації роблять 1-2підживлення за допомогою авіації. Вносять 30 кг/га азотних і фосфорних добрив (за діючою речовиною). Кращим з фосфорних добрив е суперфосфаті преціпітат, а з азотних-сірчанокіслій амопііі, Сечовина, хлористий амоній. Нітратні азотні добрива дія гіпсу непридатні, бо легко вимивають. з грунту.

Дуже підвішують урожаї рису органічні добрива. Вносять під нього по 40т/га гною або пріорюють зелену масу сидеральних культур. Останнім часом широко досліджується питання ефективності внесення подрібненої соломи як органічного добрива.

5. Місце в сівозміні

Важливим заходом підвищення врожайності рису є правильне чергування його в сівозмінах з суходільними культурами. На заплавних річкових долинах, де навесні довго застоюється вода, рис висівають після овочевих культур. Сам рис є також добрим попередником для овочевих культур.

Беззмінна культура рису призводить до забур'янення площі і зрештою до зниження врожаю. При вирощуванні на каштанових, солонцюватих та інших грунтах, придатних для рису, його розміщують після багаторічних бобових трав. Кращими попередниками для рису є люцерна, Конюшина. Крім того, рис висівають після просапних культур - цукрових буряків, картоплі, баштанних, овочевих, а також після зернобобових у зайнятому пару (гороху, сої, вики та ін.).

6. Сівба культури.

Для сівби використовують добре виповнене, ваговите кондиційне насіння, очищене від бур’янів та інших домішок. Для підвищення енергії проростання і польової схожості доцільно провести повітряно-теплове обігрівання насіння протягом 5-6 днів або замочування у воді при температурі 18-20 °С (2-3 доби) з наступним просушуванням. Для знищення збудників хвороб насіння завчасно протруюють на машинах ПС-10.  Рис як високо теплолюбну рослину сіють у добре прогрітий ґрунт – при температурі посівного шару 12-14 °С. Найпоширеніший спосіб сівби – звичайний рядковий сівалками СЗ-3,6, КФС-3,6, СРН-3,6 та ін. Застосовують також вузькорядний спосіб сівалками СЗУ-3,6 та розкидний – сівалками із загортанням насіння боронами. Враховуючи недостатню польову схожість насіння, рис висівають підвищеними нормами висіву. Насіння рису загортають неглибоко – на 1,5-2 см. На легких добре розроблених ґрунтах допускається сівба на глибину 3-5 см.

7. Догляд за посівами. В Україні рис вирощують із застосування режиму зрошення за типом скороченого затоплення. При появі сходів злакових бур'янів (плоскухи та пі.) посіви рису по сходах обробляють сумішшю гербіцидів Сатурн (3 кг/га) і пропаніду (3 кг/га за діючою речовиною) і через 6-10 год чеки затоплюються. На початку кущення посіви обприскують проти шкідників (рисового комарика, прибережної мухи та ш.) метафосу або фосфамідом у нормі 1 - 1.5 кг/гаодного з препаратів. Проти болотних бур'янів посіви у фазі 8-10 листків тафазі кущення обробляються малими нормами гербіцидів - амінною сіллю 2,4 Д (2кг/га за діючою речовиною), базаграном (1.9 кг/га) або 2М-4Х-0.5 (0.7кг/га) у суміші з базаграном (1 - 1,5 кг/га за діючою речовиною). 
Застосовують, зокрема, метод ультра малооб'ємного обприскування посіву (УМО) високо концентрованими гербіцидами, які не викликають опіків рослин, без застосування води. 
При з'явленні на рослинах ознак захворювання на пірікуляріоз рис обробляють такими препаратами, як рацід-П (1-2 кг/га). цинебі (3 кг/га) абофундазол (2 кг/га). 
В період появи сходів - виходу у трубку залиті водою рисові поля розпушують в інтервалі 5-7 днів. Це поліпшує аерацію грунту, знищується біологічна плівка водоростей, гинуть бур'яни.

8. Збирання врожаю. Зерно у Волоті рису достигає неодночасно і раніше, ніж висихає солома. 
Тому рис збирають роздільнім способами. Скошують його у валки жатками ЖПУ- 4,0, коли у 75% рослин зерно достигне. Висота зрізу становить 10-15 см. 
Коли вологість зерна знизиться до 15%, палки підбирають і обмолочують спеціальними комбайнами на напівгусенічному ходу СКПР-6.

За вологої погоди зерно при збиранні вимолочується не повністю. Тому застосовують подвійний обмолот. При першому обмолоті масу НЕ копнують, а розстилають валками по стерні. Через 2 - 3 дні валки підбирають і обмолочують вдруге при більших оборотах барабана.

Щоб зменшити травмування насіння, з подвійним обмолотом збирають врожай і на насінних посівах. Зерно після першого обмолоту використовують як насіння, а після другого-на продовольчі цілі.

З метою поліпшення збирання застосовують десиікацію (підсушування) рослин. 
Під час повної стиглості 70-75% зернівок посіви обприскують хлорат магнію з розрахунку 50 кг/га препарату, розчиненого в 200 д волі. Після підсихання зерна до 16-15% рис обирають прямим комбайнуванням, застосовуючи подвійний обмолот.

Насіння рису під час обмолоту травмується і при вологості, вищій за 15%,втрачає схожість. Тому після збирання його треба швидко й добре очистити та просушити до вологості 14-13%.

 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ СОЇ

Попередники

Необхідно врахувати, що на перших етапах росту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур`янами. Тому кращими попередниками для сої є малозабур`янені поля після озимих і ярих зернових культур. Ці культури швидше за інші звільняють поля, що дозволяє провести багаторазові обробітки у системі основної підготовки ґрунту. Розміщують сою також після просапних - кукурудзи, картоплі, буряка, овочевих культур. На попереднє місце повертають не раніше, ніж через 3-4 роки.

Не варто висівати сою після соняшника і зернобобових культур. Соя, як бобова культура, є цінним попередником для інших культур сівозміни. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту (60-80 кг/га), поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 40-60 кг азоту, 20-25 кг фосфору і 30-40 кг калію.

 Обробіток ґрунту

Після зернових попередників поле лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з однорічними бур`янами, особливо теплолюбними. Такі бур`яни як півняче просо, щириця, мишій та ін. погано проростають при низькій температурі, тому не знищуються весною під час передпосівної підготовки ґрунту.

На забур`янених осотом площах перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге полицевими лущильниками на глибину 12-14 см.

Проти пирію використовують подвійне дискування на глибину 10-12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.

На дуже забур`янених площах найвищу ефективність у боротьбі з бур`янами забезпечує внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган та ін.) за 2-3 тижні до оранки.

Глибина зяблевої оранки під сою 28-30 см. Після просапних попередників орють на 25-27 см без попереднього лущіння. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій.

Від початку весняного обробітку ґрунту до сівби проходить 30-40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт і провести боротьбу з бур`янами за допомогою агротехнічних заходів.

Весною, як тільки ґрунт перестає мазатися, закривають вологу шляхом боронування важкими боронами. Після проростання бур`янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію з допомогою КПС-4 в агрегаті з боронами. При потребі такий обробіток повторюють для знищення нової хвилі бур`янів. Передпосівний обробіток ґрунту здійснюють на глибину сівби. Високу якість підготовки ґрунту забезпечують комбіновані агрегати Комбінатор, Компактор, Європак. Вони добре вирівнюють поле, що дуже важливо при збиранні врожаю. Боби розміщуються невисоко над ґрунтом і при скошуванні застосовують низький зріз. На погано вирівняному полі низько скосити неможливо і частина бобів може залишатися на стеблах незібраними.

 Удобрення

Органічні добрива під сою доцільніше вносити під попередник. Післядія органічних добрив триває 3-4 роки, а поля менш забур`янені, ніж у рік внесення органіки.

Перш за все необхідно застосовувати бактеріальні добрива, ризоторфін. Обробляють насіння в день сівби. На 1 ц насіння використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння в той же день, так як при тривалому зберіганні життєздатність бактерій різко зменшується. Приріст урожаю зерна сої від ризоторфіну становить 3-4 ц/га.

Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю тощо. Фосфорні і калійні добрива (Р45-60К45-60) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог агротехніки не застосовують. Стартову дозу азоту (N20-30) дають під культивацію на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників. Насіння перед сівбою обробляють мікроелементами - цинк, бор, кобальт, молібден.

 Підготовка насіння, сорти

Сіють доброякісним насінням, відсортованим і вирівняним. Для знезараження від збудників хвороб насіння обробляють вітаваксом 200ФФ, бенлатом або фундазолом - 2,5-3 кг препарату на 1 т насіння.

В умовах України краще вирощувати скоростиглі сорти з потенціалом урожайності до 30 ц/га (табл.1).

 Способи сівби

Сою на зерно і корм сіють широкорядним способом. Ранньостиглі сорти потребують меншої площі живлення, тому їх висівають з міжряддями 45 см, середньоранні - і середньостиглі - 60 см, високорослі середньопізні й пізньостиглі - 70 см. Є рекомендації застосувати суцільний рядковий спосіб, загущуючи до 800-900 тис. рослин на 1 га. Соя при цьому не гілкується, швидше росте і достигає, що важливо для північних областей. Посіви із звуженими міжряддями та суцільні рядкові забезпечують урожайність 28-30 ц/га, що на 2-3 ц/га більше, ніж при широкорядних посівах. Останніми роками в США посіви зі звуженими міжряддями займають близько третини посівів.

 Глибина сівби

У зв`язку з тим, що під час проростання соя виносить сім`ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння. Оптимальна глибина загортання насіння 4-5 см. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глибину 3-4 см. За умов недостатнього зволоження глибше - 5-6 см.

Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, або кукурудзяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, бурячними ССТ-12А.

 Норма висіву

Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550 тис/га, недостатньому зволоженні - 400-450 тис/га, на Поліссі - 400-450 тис/га, в Степу - 300-450 тис/га.

Щоб одержати таку кількість рослин необхідно при міжряддях 45 см висіяти для ранньостиглих сортів 600-750 тис/га схожих насінин, середньоранніх та середньостиглих 550-650 тис/га, середньопізніх і пізньостиглих - 350-500 тис/га.

На посівах з оптимальною густотою боби прикріплюються на висоті 15-17 см і вище, на зріджених - на 3-5 см, що призводить до значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви достигають швидше.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної.

Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 70-130 кг/га.

Строки сівби

Сіяти сою починають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівається до 12-14°С. У господарствах північного Лісостепу оптимальний строк сівби сої на зерно - перша декада травня, допустимий до 20 травня. При пізнішій сівбі тут можуть не достигнути навіть ранньостиглі сорти. У південно-західному Лісостепу краще сіяти сою в останній декаді квітня і на початку травня. У західних областях і на Поліссі кращий строк сівби - перша половина травня.

У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки ґрунт прогріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і середньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньоранні і ранньостиглі - в кінці оптимальних строків.

При дуже ранній сівбі в холодний ґрунт сходи затримуються, знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідниками і хворобами, урожай зерна зменшується.

Догляд за посівами

Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від технології - чи це гербіцидне чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 досходових боронувань. Перше - через 4-5 днів після сівби, друге - через 8-10, третє - через 12-14 днів.

Як тільки позначаться рядки проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) - 8-10 см, третього - 6-8 см.

На сильно забур`янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур`янення посівів, практично не витримуючи з бур`янами конкурентної боротьби.

При гербіцидній технології не проводять до- і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується звуження міжрядь до 18-22 см. Застосовують гербіциди до, чи після сходів (табл.6.16).

Для захисту від, шкідників (плодожерка, п`ядуни, кліщі, трипси, совки, вогнівка, попелиці) застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. з нормою 0,5-1,0 л/га; золон 35% к.е. - 2,5-3,0 л/га.

 Збирання

Основною ознакою повної стиглості є опадання листків, підсихання і побуріння стебел і бобів, відокремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14-16%.

Основний спосіб збирання - пряме комбайнування на низькому зрізі (4-6 см).

Щоб прискорити достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки - і середньостиглих, застосовують десиканти. Сою обприскують у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів препаратом баста 14% в.р. з нормою 2 л/га чжреглоном (2-3 л/га). Десикація дає можливість на 10-12 днів раніше почати збирання зерна.

Для зменшення дроблення насіння, обороти барабана знижують до 550-650 в хвилину при вологості більше 14% і до 400-500 - при меншій вологості.

Зерно після збирання негайно очищають і просушують. Вологість насіння при зберіганні має становити 10-14%.

 Технологія вирощування соняшнику

Вирощування соняшнику залежить від багатьох життєво важливих умов, насамперед: від кількості тепла, вологи, типу ґрунтів та рівня мінерального живлення. Соняшник менш вибагливий до ґрунтів під час вирощування: непридатними для соняшника є дуже піщані, важкі глинисті та суглинисті ґрунти з високим вмістом вапна, а також лужні і сильно заболочені ґрунти. Допустима рН ґрунту: 5,7-7,0.

 Вибір гібриду

Правильний вибір гібриду за групою стиглості, для даної ґрунтово-кліматичної зони, має дуже важливе значення. Всі гібриди соняшнику селекції Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва рекомендовані для вирощування в зоні Степу (С) та Лісостепу (ЛС) і мають генетично обумовлену стійкість до соняшникової молі, несправжньої борошнистої роси та вовчка. Майже всі гібриди мають підвищену стійкість до білої і сірої гнилей, а гібриди Харківський-49, Погляд, PR64A10 та PR62A91 – до фомопсису.

Сівозміна та попередник. Коренева система соняшнику проникає до 2,5–3м і глибше. Тому для одержання високих урожаїв насіння дуже важливо щоб цей шар ґрунту мав достатньо продуктивної вологи. Кращі попередники для соняшнику – озимі та ярі зернові культури, задовільні в зонах з достатньою вологозабезпеченістю – кукурудза на зерно і силос, в зонах з недостатньою вологозабезпеченістю після цукрових буряків, люцерни та інших глибоко кореневих культур соняшник висівають не раніше, ніж через 2-3 роки. Не слід сіяти соняшник поряд з багаторічними бобовими травами для запобігання міграції з них на його посіви різних видів трав’яних клопів, сірого та чорного довгоносиків, а також сіяти після овочевих культур, гороху, сої, квасолі, ріпаку, маку, гречки, льону та коноплі, які мають з ним спільні хвороби. Один з найбільш радикальних заходів суттєвого зменшення шкодочинності хвороб та шкідників на соняшнику повернення його посівів на попереднє поле сівозміни через 8 років.

Високоолеїнові гібриди соняшнику – Еней, Ант, Дарій, Псьол висівають з просторовою ізоляцією в 1000 м від посіву гібридів лінолевого типу для запобігання їх перезапилення.

Основний обробіток грунту повинен відповідати вимогам зональних систем землеробства і забезпечувати максимальне накопичення вологи, сприяти збереженню і підвищенню ґрунтової родючості та створенню сприятливих фітосанітарних умов на полі.

На полях, сильно забур’янених коренепаростковими та іншими дводольними багаторічними бур’янами, після стерньових попередників основний обробіток ґрунту повинен проводитися по типу поліпшеного зябу. Він складається з лущіння стерні відразу після збирання попередника на глибину 6-8 см і повторного обробітку ґрунту на більшу глибину через 2-3 тижні після того, як в масовій кількості з’явились розетки багаторічників. Ще більшого знищення коренепаросткових бур’янів можна досягти, якщо другий обробіток жнитва замінити внесенням гербіцидів системної дії, наприклад 2,4-Д (40%) в дозі 5л на 1га або Раундап 5л/га. Більш результативним буде застосування в цей час гербіциду ураган форте в нормі 3-4 л/га. Заключною технологічною операцією буде оранка або чизельне розпушення на глибину 25-27 см, які проводять через 2 тижні після другого лущіння чи внесення гербіцидів, в міру з’явлення розеток багаторічних бур’янів.

При незначній забур’яненості поля багаторічними бур’янами після стерньових попередників і після кукурудзи на зерно і силос система обробітку включає дві операції: лущіння і оранку чи безвідвальне розпушення на глибину 25-27см. Спірними є рекомендації щодо напівпарового обробітку зябу після стерньових попередників при малорічному типові забур’яненості. Як показали досліди Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, потреби в проведенні культивацій на зораному полі немає.

 Внесення добрив

Дозу та співвідношення елементів мінерального живлення встановлюють за результатами грунтової діагностики. На ґрунтах з високим вмістом доступного калію, особливо ефективні азотні N40-80 та фосфорні Р60-90, на інших – додатково вносять калій К50-70. фосфорні і калійні добрива вносять під оранку, азотні навесні під культивацію. Бажано при посіві вносити комплексні добрива, орієнтуючись на вміст в них фосфору із розрахунку 15кг його діючої речовини на 1га. Застосування хімічних заходів захисту рослин на удобрених площах значно збільшує урожайність соняшнику в порівнянні з площами, на яких добрива не вносили.

Передпосівний обробіток грунту повинен забезпечити отримання дружніх та рівномірних сходів, що підвищує їх стійкість до шкідливих організмів. При досягненні фізичної стиглості ґрунту, поле боронують і якщо потрібно вирівнюють шлейфами, потім проводять культивацію на глибину до 8см в агрегаті з боронами. Глибина передпосівної культивації 5-6см. Якщо верхній шар ґрунту дуже швидко пересихає, культивацію проводять на глибину 4-5 см.

 Підготовка насіння до сівби.

Сіють насіння схожістю не менше 85%. Насіння перед сівбою обробляють Колфуго супер або Дерозал, який ефективний проти таких патогенів, як біла та сіра гнилі, фомопсис в дозі 1,5-2 л/т, а проти дротянок-препаратом круізер-350 Fs в дозі 6 л/т або космос 250 ТКС в дозі 4 л/т насіння, які захищають сходи на протязі 30 днів.

Слід пам’ятати, що в більшість цих препаратів введені клейкі засоби, які одночасно забезпечують інкрустацію насіння. Для посіву на бідних по родючості ґрунтах, на яких не вносять органічне добриво, в робочу рідину добавляють мікроелементи MnSO4 + ZnSO4 по 0,3-0,5 кг/т.

Приготування захисно-стимулюючої композиції. Беруть від загальної кількості робочої рідини не менше 50% води, постійно ретельно перемішуючи, додають по черзі препарати фунгіцидної та інсектицидної дії, мікроелементи та інші агрохімікати. Готову композицію застосовують для обробки насіння. При застосуванні препаратів тільки фунгіцидної дії (2-3 л/т) – витрачають на 1 т насіння до 10л робочої рідини.

Перед протруєнням проводять тепловий обробіток насіння на протязі 72 годин при температурі 37 ºС.

 Спосіб сівби

Пунктирний з шириною міжрядь 70см і 45см для гібридів з висотою рослин не більше 120-165см.

 Строк сівби

Сіють цю культуру при прогріванні 10 – сантиметрового шару ґрунту до +10+12 ºС. Посів соняшнику раніше оптимального строку сприяє ураженості висіяного насіння та сходів комплексом хвороб та пошкодженості ґрунтовими шкідниками, що приводить до зрідження посівів, а в результаті і зменшення їх продуктивності.

 Норма висіву

На загущених та забур’янених посівах покращуються умови для розвитку більшості хвороб, зріджені посіви суттєво зменшують урожай. Норма висіву повинна забезпечити оптимальну густоту рослин перед збиранням урожаю. Для гібридів Інституту рослинництва ім.. В. Я. Юр’єва вона наступна (тисяча рослин на 1 га):

 

·        50 – для гібридів Світоч, Михаїл, Еней, Ант, Оскіл, Дарій, Ясон, Всесвіт, Псьол;

·        55 – для гібридів Погляд, Кий, Красень, Ковчег, Сівер, Ной;

·        65 – для гібридів Харківський -49, XF-202.

 

Глибина загортання насіння для гібридів – 5-6см, сортів - 6-8см. Загортання насіння на однакову глибину дозволяє одержати дружні і рівномірні сходи, що забезпечує рівномірний розвиток рослин упродовж вегетації і сприяє догляду за посівами. Протруювання і інкрустація насіння значно підвищує енергію проростання, що особливо важливо для одержання дружніх і рівномірних сходів в посушливих умовах в до сходовий період.

Застосування гербіцидів є допоміжним заходом боротьби з бур’янами по відношенню до агротехнічних засобів контролю за станом забур’яненості. В посівах соняшнику насамперед слід використовувати препарати ґрунтової дії Трефлан 48% к.е. -2,5л/га, або Харнес після сівби – 2,7л/га. Ці препарати в більшій мірі знищують однорічні види і дещо гірше дводольні малорічні. Порогом доцільності застосування ґрунтових гербіцидів слід вважати наявність 500 шт/м² фізично цілого насіння бур’янів в шарі ґрунту 0-10 см. Якщо по матеріалах визначення потенційної забур’яненості ґрунту чи основного обстеження посівів в минулому році на полі очікується значна забур’яненість гірчицею польовою чи іншими стійкими бур’янами, то слід використовувати Гезагард.

Асортимент післясходових гербіцидів, які можна використовувати на соняшнику, обмежені лише препарати проти злакової дії. Ними слід обробляти лише сильно забур’янені посіви з домінуванням серед бур’янів злакових видів (плоскуха звичайна, види мишіїв). При змішаному типі забур’яненості застосування граміницидів не дають бажаного ефекту.

 Догляд за посівами

Через 5-6 днів після сівби проводять досходове боронування середніми зубовидними боронами. Швидкість руху агрегату 5-6 км/год. Після появлення сходів боронування проводять в період формування 2-3 пар справжніх листочків, швидкість руху агрегату 4 км/год. В залежності від стану забур’яненості посіву за час вегетації соняшнику слід проводити від 1 до 3 міжрядних обробітків. Для меншого травмування кореневої системи культури перше розпушення слід проводити на глибину 10-12 см, а останнє – 5-6 см. Центральні робочі органи секцій культиватора повинні бути встановлені на більшу глибину, ніж бокові, розташовані ближче до рядків. Культиватори при першому-другому міжрядних обробітках слід обладнувати прополочними борінками для знищення бур’янів в захисній зоні рядка. При необхідності останній міжрядний обробіток проводять з одночасним обгортанням рядків. На слабо забур’янених полях і в умовах посушливої погоди обгортання рядків недоцільне.

 Обприскування посівів

З метою боротьби з сірою та білою гнилями, а також фомопсисом рекомендується обробка посівів у фазі цвітіння Колфуго супер, який не має негативного впливу на бджіл. Доза препарату 2 л на 1 га.

В несприятливі для дозрівання роки проводять десикацію посівів. До цієї роботи приступають на початку побуріння кошиків при вологості насіння 25-30%. Використовують Реглон супер (2,0-3,0 л/га), Балта 140, Гліфоган, Домінатор, Раундап та інші.

Витрати робочої рідини при авіаобприскуванні 100 л/га. Обмолот починають через 7-10 днів після десикації при побурінні 75-85% кошиків та вологості насіння в межах 12-14%. Десикація забезпечує також припинення розвитку білої, сірої гнилей та інших хвороб на кошиках та насінні, в тому числі і в дощову погоду.

 Збирання урожаю

Збирають соняшник комбайном СК-5 Нива із спеціальними пристроями ПСП-1,5, ПСП-1,5М та Дон-1500 з ПСП-8, ПСП-10, а також Джондір, Бізон та інші. Насіння, яке надійшло на тік, повинно бути очищене протягом дня, а при необхідності підсушене до 12% вологості.

 

Особ­ли­вості ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олійно­го

У всьому світі зріс інтерес до використання лляної олії в їжу у зв’язку з її лікувальними властивостями, обумовленими високим вмістом ліноленової кислоти. Лляна олія сприяє виведенню із організму холестерину, поліпшенню обміну білків і  жирів, нормалізації артеріального тиску, зменшенню вірогідності утворення тромбів і пухлин, значно знижує ризик серцево-судинних і ракових захворювань та зменшує алергічні реакції. Настій з насіння льону застосовують за опіків, а також у разі гастритів, диспепсії і ентероколітів.

 

 Ціле насіння льону олійного ви­ко­ри­с­то­ву­ють у багатьох країнах світу як до­бав­ки до різних сортів хліба і круп’яних сумішок, для по­си­пан­ня кон­ди­терсь­ких ви­робів. Білки, ек­с­т­ра­го­вані з лля­но­го насіння із вмістом ча­с­ти­нок обо­лон­ки, ма­ють же­ла­ти­но­у­тво­рю­валь­ну дію та мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся в кулінарії.

Ма­ку­ха і шрот є до­сить цінним кор­мом для тва­рин. У 100 кг ма­ку­хи льо­ну містить­ся 115 к. од. і 28,5 кг пе­ре­трав­но­го про­теїну, а в 100 кг шро­ту, відповідно, — 103 і 28,9. Ма­ку­ха і шрот льо­ну олійно­го за кор­мо­ви­ми яко­с­тя­ми пе­ре­ва­жають та­ку са­му кор­мо­про­дукцію інших куль­тур. У прак­тиці го­ду­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких тва­рин лля­ну ма­ку­ху виз­на­но однією із кра­щих. За по­ли­ван­ня її теп­лою во­дою во­на роз­бу­хає і ут­во­рює слиз, що скла­дається із пек­ти­но­вих ре­чо­вин. Ця вла­с­тивість ро­бить ма­ку­ху із льо­ну олыйного цінним дієтич­ним про­дук­том. Льня­на ма­ку­ха при­дат­на у корм для всіх сільсько­го­с­по­дарсь­ких тва­рин. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють для годівлі тва­рин і по­ло­ву з цієї куль­ту­ри: в 1 кг її містить­ся 0,27 к. од. та 20 г пе­ре­трав­но­го про­теїну.

Ве­ли­ку про­мис­ло­ву цінність має та­кож со­ло­ма льо­ну олійно­го, яка містить до 50% це­лю­ло­зи і слу­гує си­ро­ви­ною для ви­роб­ництва ци­гар­ко­во­го па­пе­ру, кар­то­ну. Із сте­бел льо­ну, що містять до 15% во­лок­на, ви­го­тов­ля­ють грубі тка­ни­ни, мішко­ви­ну, бре­зент, шпа­гат, па­ку­вальні і теп­лоізо­ляційні ма­теріали. Із льо­но­вої со­ло­ми та ко­ст­риці шляхом пре­су­ван­ня от­ри­му­ють ізо­ляційні пли­ти.

Ви­мо­ги до грун­то­во-кліма­тич­них умов ви­ро­щу­ван­ня льону олійного

Льон олійний — рос­ли­на дов­го­го світло­во­го дня. Ви­мо­ги льо­ну до тем­пе­ра­ту­ри не ду­же ви­сокі. Не­обхідні йо­му мінімальні тем­пе­ра­ту­ри про­ро­с­тан­ня — 2...3°С (як у зер­но­вих) і су­ма тем­пе­ра­тур — 1600...1850°С, як пра­ви­ло, ха­рак­терні для всіх об­ла­с­тей Ук­раїни. Льон олйний мож­на ви­ро­щу­ва­ти навіть у гірських регіонах — до ви­со­ти 1600–1800 м. Він ви­т­ри­мує за­мо­роз­ки до -3...5°С, дія яких, про­те, мо­же вик­ли­ка­ти по­си­ле­не ба­заль­не гілку­ван­ня. Нижчі тем­пе­ра­ту­ри знач­но зріджу­ють посіви. Льон олійний унаслідок ко­рот­ко­го ве­ге­таційно­го періоду (75–125 днів), інтен­сив­но­го рос­ту та ви­со­ко­го транспіраційно­го ко­ефіцієнта (420–690) ви­мог­ли­вий до во­ло­ги, про­те мен­шою мірою, ніж льон-дов­гу­нець. На по­чат­ковій стадії роз­вит­ку рос­лин по­тре­ба у во­лозі за­без­пе­чується її зи­мо­ви­ми за­па­са­ми. У період інтен­сив­но­го рос­ту — із трав­ня по чер­вень — відбу­вається найбільше спо­жи­ван­ня во­ди. Регіони, де не­має не­без­пе­ки по­су­хи на по­чат­ку літа, особ­ли­во при­датні для ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олійно­го. Рясні опа­ди у фазі цвітіння не чи­нять не­га­тив­но­го впли­ву на запліднен­ня й ут­во­рен­ня ко­ро­бо­чок та насіння, але у період дозріван­ня ма­ють не­спри­ят­ли­ву дію, сти­му­лю­ю­чи га­лу­жен­ня, цвітіння й ут­во­рен­ня ко­ро­бо­чок. Погіршу­ють­ся умо­ви дозріван­ня та зби­ран­ня, що не­га­тив­но по­зна­чається на якості насіння, підви­щується та­кож ура­женість рос­лин хво­ро­ба­ми.

Льон олійний за до­три­ман­ня відповідної аг­ро­техніки та спри­ят­ли­вих ме­те­о­­­­ро­логічних умов мож­на куль­ти­ву­ва­ти на різних типах грун­ту. Од­нак де­які йо­го різно­ви­ди, на­при­клад важкі гли­нисті або піщані, не­спри­ят­ли­во впли­ва­ють на роз­ви­ток культури — на них от­ри­му­ють низькі вро­жаї насіння. Для ви­ро­щу­ван­ня льону олйного най­придатні­ши­ми є чор­но­зе­ми і ка­ш­та­нові грун­ти з дрібно­гру­доч­ку­ва­тою струк­ту­рою.

Про­ве­де­ни­ми на­уко­ви­ми досліджен­ня­ми до­ве­де­но, що для одер­жан­ня ви­со­ких і ста­лих уро­жаїв льо­ну олыйного не­обхідна на­явність у грунті до­стат­ньої кількості до­ступ­них для рос­лин ос­нов­них еле­ментів жив­лен­ня: азо­ту, фо­с­фо­ру і калію. По­тре­ба в азоті зро­с­тає по­чи­на­ю­чи від фа­зи ялин­ки і до­ся­гає мак­си­му­му під час цвітіння. Фо­с­фор і калій не­обхідні рос­лині від пер­ших днів ве­ге­тації і до кінця дозріван­ня, особ­ли­во у період від бу­тонізації до ут­во­рен­ня насіння, то­му вне­сен­ня фо­с­фор­них до­б­рив у ряд­ки під час сівби має ве­ли­ке зна­чен­ня для фор­му­ван­ня вро­жаю. На ут­во­рен­ня 1 ц насіння із відповідною кількістю со­ло­ми льон олійний ви­но­сить із грун­ту 6,5–7,5 кг азо­ту, 2,0–2,6 — фо­с­фо­ру, 5,0–6,0 кг калію. Крім ма­к­ро­еле­ментів, льон олыйний  у про­цесі сво­го рос­ту та роз­вит­ку по­тре­бує та­кож на­яв­ності в грунті бо­ру, мар­ган­цю, цин­ку, ко­баль­ту, міді та інших мікро­е­ле­ментів. Ко­жен із них відіграє важ­ли­ву роль у рос­лин­но­му ор­ганізмі і є не­обхідним для нор­маль­но­го рос­ту і роз­вит­ку льо­ну.

Тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня льону олійного

 Пра­виль­ний вибір сортів льо­ну олійно­го має вирішаль­не зна­чен­ня для йо­го успішно­го ви­ро­щу­ван­ня. За­вдя­ки ро­боті се­лекціонерів постійно підви­щується по­тенційно мож­ли­ва вро­жайність куль­ту­ри, якість сортів, поліпшу­ють­ся при­датність до ви­ро­щу­ван­ня у місце­вих умо­вах, стійкість проти хво­роб і шкідників, а та­кож до стре­со­вих чин­ників. Як­що вро­жайність попередніх сортів ста­но­ви­ла мак­си­маль­но 1,4–1,8 т/га, то сьо­годні ре­альні уро­жаї — по­над 1,8 т/га у жов­то­насінних сортів і по­над 2,5 — у бу­ро­насінних. Про­фе­сор Д. Шпа­ар (Німеч­чи­на) відмічає, що жов­то­насінні фор­ми ма­ють ви­щий, ніж бу­ронасінні, вміст жи­ру (до 58%), окрім то­го, в них у се­ред­нь­о­му на 3% ви­щий вміст ліно­ле­но­вої кис­ло­ти.

Се­лекціоне­ри про­по­ну­ють ши­ро­кий набір сортів льону олыйного із різни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми, а чис­ло вне­се­них до Дер­жав­но­го реєстру сортів рос­лин, при­дат­них до по­ши­рен­ня в Ук­раїні, ос­танніми ро­ка­ми постійно зро­с­тає. Це мо­жуть бу­ти сор­ти як вітчиз­ня­ної, так і за­рубіжної се­лекції: Айс­берг, Де­бют, Ліри­на, Ор­фей, Півден­на ніч та ін.

Місце у сівозміні льону олйного

Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми льо­ну олійно­го є пше­ни­ця ози­ма та яра по чор­но­му па­ру, кар­топ­ля, ба­ш­танні куль­ту­ри. Не ре­ко­мен­ду­ють сіяти льон після со­няш­ни­ку, ку­ку­руд­зи, ка­пу­с­тя­них, а та­кож по­втор­но після льо­ну. Ча­с­те ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олыйного на од­но­му й то­му са­мо­му місці зни­жує йо­го вро­жайність та якість че­рез вплив ен­до­ген­них (ко­ре­неві виділен­ня) і ек­зо­ген­них (па­то­генні бак­терії і гри­би) фак­торів. У та­ко­му разі в грунті на­ко­пи­чу­ють­ся такі збуд­ни­ки хво­роб, як фу­заріоз та стеб­лові гнилі льо­ну, що при­зво­дить до грун­то­вої льо­нов­то­ми. У сівозміні льон мож­на по­вер­та­ти на те са­ме по­ле не раніше ніж че­рез п’ять-шість років. Під час ви­бо­ру по­пе­ред­ників для льо­ну олыйного слід вра­хо­ву­ва­ти йо­го низь­ку стійкість до ви­ля­ган­ня та кон­ку­рен­то­с­про­можність до бур’янів, відда­ю­чи пе­ре­ва­гу рос­ли­нам, що не за­ли­ша­ють ба­га­то азо­ту та ор­ганічних ре­ш­ток у грунті. Льон олійний — до­б­рий по­пе­ред­ник для ози­мих і ярих куль­тур.

Об­робіток грун­ту спря­мо­ву­ють на на­ко­пи­чен­ня та збе­ре­жен­ня во­ло­ги, зни­щен­ня бур’янів, до­б­ре за­гор­тан­ня в грунт ор­ганічних ре­ш­ток і міне­раль­них до­б­рив, на­дан­ня йо­му спри­ят­ли­во­го для льо­ну ме­ханічно­го ста­ну, вирівню­ван­ня по­верхні по­ля та ущільнен­ня ріллі з тим, щоб за­гор­ну­ти насіння льону олыйного під час сівби на не­ве­ли­ку рівномірну гли­би­ну, за­без­пе­чив­ши тим са­мим дружні й повні схо­ди. За­леж­но від при­род­но-кліма­тич­них умов, ти­пу грун­ту, по­пе­ред­ни­ка, ха­рак­те­ру та сту­пе­ня засміче­ності по­ля ос­нов­ний об­робіток грун­ту під льон мо­же бу­ти по­ли­це­вим або без­по­ли­це­вим.

Під час розміщен­ня льо­ну олыйного після стер­нь­о­вих по­пе­ред­ників та за­бур’я­­нен­ня по­ля од­норічни­ми яри­ми й ози­ми­ми бур’яна­ми про­во­дять лу­щен­ня стерні дис­ко­ви­ми лу­щиль­ни­ка­ми на гли­би­ну 6–8 см, а че­рез 15–20 днів, із по­явою сходів бур’янів — зяб­ле­ву оран­ку плу­га­ми із пе­редплуж­ни­ка­ми зав­глиб­шки 20–22 см або на гли­би­ну ор­но­го ша­ру.

На по­лях, засміче­них ба­га­торічни­ми бур’яна­ми, стер­ню лу­щать двічі: за ко­ре­не­вищ­но­го ти­пу за­бур’яне­ності — дис­ко­ви­ми лу­щиль­ни­ка­ми у двох про­ти­леж­них на­прям­ках на гли­би­ну 10–12 см, за ко­ре­не­па­ро­ст­ко­во­го — пер­ше лу­щен­ня про­во­дять дис­ко­ви­ми лу­щиль­ни­ка­ми, дру­ге — лемішни­ми. Орють у кінці ве­рес­ня — на по­чат­ку жовт­ня на гли­би­ну 20–22 см. У разі три­ва­лої теп­лої осені, що спри­я­є відро­с­тан­ню бур’янів, особ­ли­во од­норічних, після зяб­ле­вої оран­ки по­ле до­дат­ко­во куль­ти­ву­ють або бо­ро­ну­ють.

За розміщен­ня льо­ну олыйного після про­сап­них по­пе­ред­ників об­ме­жу­ють­ся ли­ше зяб­ле­вою оран­кою без по­пе­ред­нь­о­го лу­щен­ня або за­сто­со­ву­ють без­по­ли­це­вий об­робіток. Вес­ня­на оран­ка навіть за комбінації плу­га із кільча­с­то-шпо­ро­вим кот­ком не­га­тив­но впли­ває на вро­жайність.

У сте­по­вих рай­о­нах, де грун­ти схильні до ерозії, за­сто­со­ву­ють без­по­ли­це­вий об­робіток. За по­тре­би у си­с­темі ос­нов­но­го об­робітку грун­ту вно­сять гербіци­ди суцільної дії: Ура­ган Фор­те 500 SL (2–4 л/га), Ра­ун­дап (2–5 л/га) та ін.

Пе­ред­посівний об­робіток грун­ту вклю­чає за­хо­ди зі збе­ре­жен­ня во­ло­ги, ство­рен­ня вирівня­ної по­верхні по­ля, твер­до­го ло­жа для насіння, що за­без­пе­чить рівномірне йо­го за­гор­тан­ня. Насіння льо­ну олыйного, що має низь­ку енергію про­ро­с­тан­ня, по­тре­бує дрібно­гру­доч­ку­ва­тої струк­ту­ри грун­ту для одер­жан­ня друж­них сходів.

Си­с­те­ма удо­б­рен­ня льону олійного

Льон олійний до­б­ре ре­а­гує на удо­б­рен­ня. Се­ред­ня до­за вне­сен­ня азо­ту — 45–60, фо­с­фо­ру — 45 та калію 45–60 кг/га. За ви­ро­щу­ван­ня сортів льону олыйного із ви­со­кою по­тенціаль­ною вро­жайністю до­зи вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив збіль­шу­ють: N — до 60–90 кг/га, P2O5 — 60–90, K2O — 90–120 кг/га. Фо­с­фор­но-калійні до­б­ри­ва вно­сять під зяб­ле­ву оран­ку, азотні — під пе­ред­посівний об­робіток. Ча­с­ти­ну фо­с­фор­них до­б­рив вно­сять у ряд­ки од­но­час­но із висівом. За вне­сен­ня 40–50 кг/га гра­ну­ль­о­ва­но­го су­пер­фо­с­фа­ту в ряд­ки вро­жай насіння льону підви­щується на 2–3 ц/га. За по­тре­би льон піджив­лю­ють у фазі ялин­ки су­пер­фо­с­фа­том (1,5 ц/га).

Пра­виль­не виз­на­чен­ня доз азот­них до­б­рив має вирішаль­не зна­чен­ня під час ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олійно­го. Пе­ре­ви­щен­ня доз вне­сен­ня азот­них до­б­рив не­га­тив­но­го впли­ває на стійкість куль­ту­ри до ви­ля­ган­ня. Підви­щені до­зи азо­ту зни­жу­ють вміст у насінні жи­ру за підви­щен­ня кількості про­теїну, за­три­мується ут­во­рен­ня бу­тонів і квіток, дозріван­ня відбу­вається нерівномірно, що ус­клад­нює зби­ран­ня куль­ту­ри льону олыйного.

До­зи вне­сен­ня до­б­рив під льон олыйний уточ­ню­ють у кож­но­му гос­по­дарстві відповідно до ро­дю­чості грун­ту та за­пла­но­ва­но­го вро­жаю. Оз­на­ки дефіци­ту мікро­е­ле­ментів: край­о­вий або за­галь­ний хло­роз; відми­ран­ня точ­ки рос­ту; ут­во­рен­ня гу­с­тої ро­зет­ки; відми­ран­ня бу­тонів; по­жовтіння і відми­ран­ня верхівки рос­лин. На за­без­пе­ченість мікро­е­ле­мен­та­ми впли­ва­ють по­годні умо­ви, на­при­клад, за по­су­хи їхній дефіцит і симп­то­ми, вик­ли­кані ним, по­си­лю­ють­ся. Мікро­е­ле­мен­ти вно­сять із ос­нов­ним удо­б­рен­ням, під час об­роб­ки насіння, із об­при­с­ку­ван­ням рос­лин хе­лат­ни­ми фор­ма­ми мікро­е­ле­ментів.

Сівба льону олійного

Ос­нов­ний спосіб сівби льо­ну олійно­го — зви­чай­ний ряд­ко­вий. Ши­ро­ко­ряд­ний спосіб із ши­ри­ною міжрядь 45 см мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти в насіннєвих посівах та на ділян­ках для розмно­жен­ня сортів. Гли­би­на за­гор­тан­ня насіння льону — 2–3 см. Для поліпшен­ня кон­так­ту насіння із грун­том по­ле після сівби кот­ку­ють кільча­с­то-зуб­ча­с­ти­ми кот­ка­ми.

Висіва­ють льон олійний у ранні стро­ки, як пра­ви­ло, вслід за сівбою ранніх ярих зер­но­вих, на по­лях із ви­со­кою по­тенційною засміченістю грун­ту — у се­редні стро­ки, ко­ли грунт на гли­бині 5 см прогріється до 10…12°С. У та­ко­му разі вдається зни­щи­ти про­ро­ст­ки ба­га­ть­ох бур’янів ме­ханічним спо­со­бом, що підви­щує вро­жай насіння на 0,3–0,4 т/га.

Уро­жайність льо­ну олійно­го без­по­се­ред­ньо за­ле­жить від гу­с­то­ти сто­ян­ня рос­лин. Зі скла­до­вих уро­жай­ності цієї куль­ту­ри найбільше зна­чен­ня має кількість ко­ро­бо­чок на рос­лині, тоб­то, на відміну від льо­ну-дов­гун­ця, він по­тре­бує до­стат­нь­о­го роз­га­лу­жен­ня (а от­же, ут­во­рен­ня більшої кількості ко­ро­бо­чок) для ви­со­кої вро­жай­ності насіння. Гілку­ван­ня та ут­во­рен­ня більшої кількості ко­ро­бо­чок від’ємно ко­ре­лює із кількістю рос­лин на 1 м2, то­му надмірно ви­сокі нор­ми висіву насіння не­га­тив­но по­зна­ча­ють­ся на вро­жай­ності насіння.

На такі ком­по­нен­ти вро­жай­ності, як кількість насіння в ко­ро­бочці, ма­са 1000 насінин, гу­с­то­та сто­ян­ня рос­лин впли­ває мен­ше. Ці по­каз­ни­ки за­ли­ша­ють­ся віднос­но стабільни­ми за зміни кількості ко­ро­бо­чок на рос­лині. Оп­ти­маль­ну гу­с­то­ту сто­ян­ня рос­лин виз­на­ча­ють стійкість льо­ну олыйного до ви­ля­ган­ня та по­годні умо­ви місця ви­ро­щу­ван­ня. Досвід по­ка­зує, що мак­си­маль­но до­пу­с­ти­ма гу­с­то­та сто­ян­ня рос­лин на час зби­ран­ня має ста­но­ви­ти: на ро­дю­чих грун­тах — 500, а на бідних — 400 росл./м2. Це до­ся­гається вста­нов­лен­ням нор­ми висіву насіння на рівні 4,5–7 млн схо­жих насінин на 1 га (35–55 кг/га) за ряд­ко­во­го спо­со­бу сівби.

Досліджен­ня, про­ве­дені у Національ­но­му універ­си­теті біоре­сурсів і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни, свідчать, що на чор­но­зе­мах ти­по­вих ма­ло­гу­мус­них в умо­вах Лісо­сте­пу Ук­раїни най­ви­ща вро­жайність насіння льо­ну олійно­го сор­ту Де­бют фор­мується за вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у дозі N60P45K90 за нор­ми висіву насіння 7,5 млн схо­жих насінин на 1 га.

Про­те для інших сортів льону олыйного висівну нор­му слід ко­ри­гу­ва­ти, вра­хо­ву­ю­чи ре­ко­мен­дації оригіна­то­ра сор­ту, ви­со­ту рос­лин, їхню здатність до гілку­ван­ня та ін. Над­то щільний стеб­лостій підви­щує не тільки не­без­пе­ку ви­ля­ган­ня, але й рівень ура­жен­ня рос­лин хво­ро­ба­ми, по­си­люється кон­ку­ренція рос­лин за світло, во­ло­гу, по­живні ре­чо­ви­ни, зни­жується життєздатність ок­ре­мих рос­лин і погіршується співвідно­шен­ня між со­ло­мою та насінням. Усе це зни­жує про­дук­тивність рос­лин льону олыйного. За над­то низь­кої гу­с­то­ти сто­ян­ня рос­лин підви­щується за­бур’яненість посівів, ус­клад­нюється зби­ран­ня, ут­во­рюється не­до­стат­ня кількість ко­ро­бо­чок, зни­жу­ють­ся ком­пен­саційні мож­ли­вості посівів, а отже, і вро­жайність куль­ту­ри.

За ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олійно­го на ро­дю­чих грун­тах слід оби­ра­ти ви­щу, а на бід­них — ниж­чу нор­му висіву насіння, що пов’яза­но зі зни­жен­ням по­льо­вої схо­жості насіння за умов підви­ще­ної кон­цен­т­рації грун­то­во­го роз­чи­ну. Для ши­ро­ко­ряд­но­го спо­со­бу сівби нор­ма висіву ста­но­вить 3,0–4,0 млн/га, або 30–35 кг/га. У разі ви­ро­щу­ван­ня льо­ну олійно­го для ви­го­тов­лен­ня во­лок­на та от­ри­ман­ня олії (як пра­ви­ло, сор­ти різно­ви­ду ме­же­у­мок) нор­му висіву збільшу­ють на 10–15 кг/га.

До­гляд за посіва­ми льону олійного

На по­чат­ку ве­ге­тації льон олыйний рос­те повільно, силь­но пригнічується бур’яна­ми, то­му до­гляд за посіва­ми не­одмінно вклю­чає ви­ко­ри­с­тан­ня гербіцидів. Ос­танні най­кра­ще вно­си­ти у фазі ялин­ки за ви­со­ти рос­лин 10–15 см. У цей період ли­ст­ки льо­ну олыйного розміщені під гос­трим ку­том до стеб­ла і вкриті вос­ко­вим на­льо­том. Під час об­при­с­ку­ван­ня потрібно за­без­пе­чи­ти круп­но­крап­линність роз­пи­лен­ня, тоді краплі роз­чи­ну ско­чу­ють­ся із вузь­ких і гла­день­ких листків, не за­подіюю­чи їм шко­ди. Більш раннє або пізнє за­сто­су­ван­ня гербіцидів не­ба­жа­не. Про­ти дво­доль­них бур’янів вно­сять Ба­за­г­ран М (2–3 л/га), 2М-4Х 750 (0,5–0,75), Лон­т­рел Гранд (0,04–0,12), Хар­моні (0,015–0,02); про­ти од­но­доль­них од­но- та ба­га­торічних бур’янів — Тар­га Су­пер (2–3), Фюзілад Фор­те (0,5–2,0 л/га) та ін.

Льон олійний по­шко­д­жується ве­ли­кою кількістю шкідників і хво­роб. Рівень ура­жен­ня посівів за ро­ка­ми знач­но ко­ли­вається за­леж­но від кількості во­ло­ги, теп­ла та за­галь­ної куль­ту­ри зем­ле­роб­ст­ва. Шкідливість і роз­мах по­ши­рен­ня ок­ре­мих видів шкідників і хво­роб не­од­на­кові у різних грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах. За су­хих і жар­ких умов посіви льо­ну олыйного більше по­шко­д­жу­ють­ся шкід­ни­ка­ми, а за во­ло­гих і про­хо­лод­них — гриб­ни­ми хво­ро­ба­ми. За­сто­су­ван­ня фунгіцидів та інсек­ти­цидів не завжди оку­по­вується, що особ­ли­во сто­сується бо­роть­би із гриб­ни­ми збуд­ни­ка­ми.

З еко­номічних та еко­логічних при­чин пер­шо­чер­го­во­го зна­чен­ня слід на­да­ва­ти профілак­тич­ним за­хо­дам бо­роть­би відповідно до прин­ципів інте­г­ро­ва­но­го за­хи­с­ту рос­лин. До них відно­сять: до­три­ман­ня сівозміни, на­уко­во об­грун­то­ва­не вне­сен­ня до­б­рив (особ­ли­во азот­них), зни­щен­ня післяж­нив­них ре­ш­ток, до­три­ман­ня оп­ти­маль­них строків сівби та норм висіву, а та­кож обов’яз­ко­ве про­труєння насіння. Добрі ре­зуль­та­ти от­ри­ма­но за ви­ко­ри­с­тан­ня про­труй­ників фунгіцид­ної та інсек­ти­цид­ної дії, на­при­клад: Віта­вакс 200 ФФ (1,5–2,0 л/т), Круїзер 350 FS (6–10 л/т).

Льон олійний у всі фа­зи роз­вит­ку мо­же по­шко­д­жу­ва­ти­ся шкідни­ка­ми: льо­но­вою блішкою, льо­но­вим трип­сом, пло­до­жер­кою, гу­се­ни­ця­ми лю­цер­но­вої сов­ки, луч­но­го ме­те­ли­ка і сов­ки-гам­ми та ін. В Ук­раїні відміче­но близь­ко 30 видів шкідників, із яких 16 вва­жа­ють най­не­без­печніши­ми.

Гу­се­ниці пло­до­жер­ки, роз­ви­ва­ю­чись усе­ре­дині ко­ро­бо­чок льо­ну олыйного, по­шко­д­жу­ють насіння, а гу­се­ниці со­вок поїда­ють ли­с­тя, квітки, ко­ро­боч­ки. За ма­со­во­го розмно­жен­ня во­ни за­вда­ють ве­ли­ких збитків посівам. Для за­хи­с­ту рос­лин від шкідників ви­ко­ри­с­то­ву­ють інсек­ти­ци­ди Ка­ра­те Зе­он 050 CS (0,1–0,15 л/га), Ф’юрі (0,1– 0,15 л/га) та ін.

Льон олійний най­частіше ура­жується фу­заріозом, поліспо­ро­зом, іржею, ак­т­рак­но­зом, бак­теріозом та ін. Для за­хи­с­ту від них посіви об­роб­ля­ють фунгіци­да­ми: хло­ро­ки­сом міді (2,2 л/га), Фун­да­зо­лом ЗП (1,0 л/га) та ін.

Отже, най­е­фек­тивніши­ми за­со­ба­ми за­хи­с­ту рос­лин від бур’янів, шкідників та хво­роб мо­же бу­ти ли­ше поєднан­ня аг­ро­технічних, хімічних і біологічних за­ходів.

Зби­ран­ня льону олійного

Льон олійний зби­ра­ють од­но- та дво­фаз­ним спо­со­ба­ми. За од­но­фаз­но­го зби­ран­ня мож­ливі втра­ти внаслідок не­по­вно­го ви­мо­ло­чу­ван­ня не­до­стиг­лих ко­ро­бо­чок та мож­ли­во­го зігріван­ня во­ро­ху на то­ках. Під час ско­шу­ван­ня льо­ну олыйного у вал­ки та об­мо­ло­чу­ван­ня їх ком­бай­на­ми знач­но поліпшується якість зібра­ної про­дукції та підви­щується про­дук­тивність ком­байнів. Про­те вод­но­час підви­щується вартість про­ве­ден­ня зби­раль­них робіт, а за погіршен­ня по­год­них умов — різко збільшу­ють­ся втра­ти вро­жаю льону олыйного під час об­мо­ло­чу­ван­ня валків.

Ско­шу­ван­ня у вал­ки по­чи­на­ють за 10– 12 днів до по­буріння 50– 75% ко­ро­­­­­­­­­­­­­­­­­бо­чок за во­ло­гості насіння 25– 35%. Ви­со­та зрізу­ван­ня сте­бел — 12– 14 см. Та­ка стер­ня до­б­ре ви­т­ри­мує ма­су щільно­го вал­ка та за­без­пе­чує швид­ке й рівномірне йо­го підси­хан­ня. Об­мо­ло­чу­ють вал­ки че­рез п’ять-сім днів за зни­жен­ня во­ло­гості насіння до 12%.

Для одер­жан­ня насіння ви­со­кої якості зби­ран­ня льо­ну олійно­го од­но­фаз­ним спо­со­бом про­во­дять за по­вної стиг­лості насіння. Час оп­ти­маль­но­го стро­ку зби­ран­ня на­стає, ко­ли насіння у ко­ро­боч­ках ше­ле­с­тить за їхньо­го стру­шу­ван­ня та лег­ко ви­ти­рається із них паль­ця­ми. Вод­но­час насіння лбону олыйного має сор­то­ти­по­ве за­барв­лен­ня та не роз­дав­люється між паль­ця­ми. Крім стиг­лості насіння, вар­то звер­та­ти ува­гу на те, щоб со­ло­ма до ос­но­ви стеб­ла бу­ла су­хою. Пе­ре­стиглі ко­ро­боч­ки мо­жуть відла­му­ва­тись, але втра­ти насіння при цьо­му менші, ніж за ран­нь­о­го об­мо­ло­чу­ван­ня. Во­логість насіння має бу­ти у ме­жах 8–13%. Ви­со­ту зрізу­ вста­нов­лю­ють так, щоб за­без­пе­чи­ти ефек­тив­не за­би­ран­ня всіх льо­но­вих ко­ро­бо­чок і вод­но­час яко­мо­га мен­ше зрізу­ва­ти со­ло­ми. Що мен­ше со­ло­ми про­хо­дить че­рез ком­байн, то менші втра­ти насіння.+

За ви­ко­ри­с­тан­ня льо­ну олыйного на во­лок­но і насіння йо­го ско­шу­ють у вал­ки у фазі жов­­­­­­­­тої стиг­лості із ви­со­тою зрізу­ван­ня 10 см. Після об­мо­ло­чу­ван­ня со­ло­му роз­сте­лю­ють у вал­ки за ком­бай­на­ми. За си­рої та теп­лої по­го­ди че­рез 10–12 днів стеб­ла підби­ра­ють і відправ­ля­ють на пе­ре­роб­ку на льо­но­за­вод. Насіння льо­ну олійно­го після зби­ран­ня слід ре­тель­но очи­с­ти­ти та до­су­ши­ти до во­ло­гості 7–8%.

Озимий ріпак

Господарське значення. Озимий ріпак серед олійних культур родини капустяних займає перше місце за вмістом олії в насінні (51% слабовисихаючої олії з йодним числом 94-112). Крім того, в насінні міститься до 20% білка і понад 17% вуглеводів. У складі ріпакової олії є значна кількість шкідливої для організму ерукової кислоти, яка знижує її харчові якості. Останнім часом виведено сорти озимого ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти доведено до 60-70%, що значно підвищує її харчові властивості і наближає за якістю до соняшникової олії.

Ріпакову олію безерукових сортів широко використовують у їжу, а також у кондитерській, консервній, харчовій промисловості; олію звичайних сортів ріпаку – лише після рафінування. Гї застосовують у миловарній, текстильній, металургійній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

Макуха і шрот озимого ріпаку – високобілковий концентрований корм для тварин. Шрот безерукових сортів ріпаку містить до 0,5% шкідливих глюкозинолатів (замість 6-7% у звичайних сортів) і за кормовими якостями прирівнюється до соєвого. Макуху і шрот звичайних сортів також згодовують тваринам невеликими дозами; 1 кг макухи прирівнюється до 1 корм. од.

Озимий ріпак як високоврожайну культуру з коротким вегетаційним періодом широко використовують для вирощування раннього зеленого корму. В 100 кг його зеленої маси міститься до 4 кг протеїну, 14-16 корм. од. На 1 корм. од. в зеленій масі ріпаку припадає 180-190 г протешу.

Озимий ріпак – добрий медонос, з 1 га його посіву можна отримати до 100 кг меду. Він мало висушує ґрунт і рано звільняє поле, тому є добрим попередником для озимих і ярих зернових культур. Кореневі рештки ріпаку після мінералізації залишають у грунті 60-65 кг/га азоту, 32-36 фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію. Проте слід ураховувати, що він може засмічувати поля падалицею.

У зв'язку з тим, що озимий ріпак рано достигає (особливо при використанні на зелений корм), його вирощують як озиму проміжну і післяжнивну культуру.

Ріпак у культурі був відомий за 4 тис. років до н. е. Батьківщина його – Середземноморські країни, звідки він розповсюдився в Азію, а в XIV ст. в Західну Європу, де й понині є однією з головних олійних культур.

В Україну ріпак завезено приблизно в середині XVIII ст., причому в історичному аспекті основні посівні площі цієї культури були зосереджені переважно в правобережній частині Лісостепу. До Західної України він був завезений з Німеччини, причому на початку минулого століття його посіви за площею значно перевищували посіви соняшнику. На початку XX сторіччя ріпак був основною олійною культурою в Україні, але після Великої Вітчизняної Війни площі під цю культуру значно скоротилися внаслідок багатьох господарсько-економічних чинників і, в першу чергу, внаслідок його заміни соняшником та іншими культурами. З Німеччини через Польщу ріпак проник до Західної України, де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набула значного поширення по всій Україні. На кінець 30-х років минулого століття в районах Західної України посівні площі становили 120-130 тис. га. Проте в 50-х роках XX століття виробництво ріпаку в Україні було згорнуто через розширення посівних площ соняшнику. В 1970-1973 pp. в Україні засівалось лише 2,5-3,0 тис. га.

Відродження ріпаку як промислової культури в Україні майже заново почалося лише з 1980 р.. Найбільше висівали ріпак в 1986-1990 pp. Планувалося в 2000 році сіяти його на площі 0,5 млн га з перспективою подальшого розширення до 1,2-1,5 млн га. Очікуваного росту посівних площ у 1990-2000 pp. не відбулося в основному через відсутність переробних підприємств і зниження попиту на насіння (рис. 2.2.3).

Морфобіологічні та екологічні особливості. Ріпак озимий (рапс по-німецьки і російськи, кольза по-французьки)  – однорічна трав'яниста рослина з родини   капустяних .

В озимого ріпаку виділяють такі фази розвитку: бубнявіння насіння й формування сім'ядольних листків; утворення справжніх листків, розетки, стебла; бутонізація, цвітіння рослин і утворення стручків; фази стиглості насіння (зелена, технічна й повна). Перші три фази рослина проходить до зимівлі, а останні – після перезимівлі, у весняно- літній період.

Температурну стадію розвитку в польових умовах в осінньо- зимовий період ріпак проходить протягом 45-60 днів при середньодобовій температурі нижче 8°С. За весняної сівби озимий ріпак, як правило, не проходить температурну стадію і не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60-80 см. Це дає змогу використовувати його на корм худобі в різних зонах України як у чистому вигляді, так і в сумішах упродовж всього літньо- осіннього періоду.

Ріпак – рослина довгого світлового дня. Сходи озимого ріпаку з'являються на 5-7-ий день після сівби. Сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту. Через 5-10 днів утворюються справжні листки. Зимує ріпак у фазі розетки з 5-7 листків. Навесні рано відростає. Через 10-20 днів після початку весняної вегетації настає фаза бутонізації. Від початку бутонізації до цвітіння минає 20-25 днів. Цвітіння рослин триває 25-30 днів. Ріпак є факультативним перехраснозапильником. Зерно достигає через 25-30 днів після цвітіння. Достигання, як і цвітіння, в межах суцвіття поширюється знизу вгору. Вегетаційний період культури (осінній і весняно-літній) триває 200-220 днів.

Озимий ріпак – рослина холодостійка, однак зимостійкість його слабка і залежить від сорту, температурних умов та загартування рослин. Ріпак легко витримує постійні зниження температури за нормальної вологості грунту і зовсім не витримує її коливань від мінус 10 до 10°С тепла. Особливо негативно діє на рослини коливання температури навесні при підвищенні вологості ґрунту. За цих умов корені дуже уражуються бактеріальною гниллю, від якої спостерігається іноді масова загибель посівів.

Загартування ріпаку краще відбувається у фазі розвиненої розетки листя при температурі 5°С тепла протягом 10 днів і мінус 3°С протягом наступних 5 днів. Рослини, що не пройшли загартування (при пізніх строках сівби), гинуть при зниженні температури до мінус 6-8°С. Добре загартовані рослини витримують зниження температури на глибині 1,5-2 см до мінус 12-14°С. При сніговому покриві 5-6 см завтовшки і більше озимий ріпак витримує морози до 23-25°С.

Насіння ріпаку за весняної сівби починає проростати при 1-2°С, при висіванні восени – при температурі 15-18°С. Навесні озимий ріпак починає відростати при температурі грунту 3-4°С. Найсприятливіша для росту вегетативної маси температура 18-20°С. У період цвітіння і достигання насіння потреба в теплі підвищується, кращою температурою в цій фазі є 22-23°С. За високих температур пригнічується ріст рослин, знижується врожай насіння.

Озимий ріпак вибагливий до вологи протягом усієї вегетації. Транспіраційний коефіцієнт його становить у середньому 750. Особливо терпить від нестачі вологи в перші півтора-два місяці життя, коли інтенсивно розвиває кореневу систему. Тому восени посуху витримує погано, навесні досить стійкий проти неї. Краще росте в умовах помірно вологого клімату, а в посушливому Степу України – в умовах зрошення. Найбільша потреба у воді спостерігається в період бутонізації – цвітіння – наливання насіння.

Ріпак досить вибагливий до родючості грунту. При врожаї насіння 25 ц/га він виносить з ґрунту 132-138 кг азоту, 54-58 кг фосфору і 162-169 кг калію. Кращі ґрунти для нього ^ чорноземи, каштанові, сірі лісові та опідзолені суглинки (при вапнуванні) з нейтральною чи слабкою лужною реакцією грунтового розчину (pH 6,5-7,4). Непридатні – важкі глинисті, заболочені, засолені й кислі, а також легкі піщані ґрунти. Ріпак не витримує близького залягання грунтових вод.

Районовані сорти озимого ріпаку в Україні: Ексел, Абакус, Андрік, Бенефіт, Герді, Ксенон, ПР46В14, Шерпа, Хорнет, Фінесс та ін.

Технологія вирощування. Кращими попередниками озимого ріпаку в сівозміні є чорний або зайнятий пар, зернові бобові культури, злаково-бобові суміші на зелений корм. Ріпак на зелений корм сіють після озимої пшениці або ячменю. Не слід висівати його раніше як через 4-5 років після культур родини капустяних. Ріпак є добрим попередником озимих і ярих культур, а також проміжних культур у районах достатнього зволоження та в умовах зрошення.

Удобрення. Ріпак чутливий до внесення органічних та мінеральних добрив і їх післядії. Під оранку вносять повне мінеральне добриво дозою N30-45P45-60K45. Органічні добрива краще вносити під попередню культуру в дозі 35-40 т/га. Під час сівби вносять 10-15 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив. Навесні проводять перше підживлення мінеральними добривами N40-60, а на початку бутонізації – друге дозою N25 або лише навесні N60-90•

Обробіток ґрунту. Після рано зібраних попередників проводять напівпаровий обробіток ґрунту. Услід за збиранням попередньої культури лущать стерню дисковими знаряддями на глибину 6-8 см у два сліди. Орють на глибину 20-22 см плугами з передплужниками, укомплектованими кільчасто-шпоровими котками і середніми боронами. З появою сходів бур'янів поле культивують на глибину 5-6 см, при утворенні грунтової кірки – боронують. Проти багаторічних бур'янів ефективна глибока культивація на 14-16 см через 12-17 днів після лущення стерні попередника. Потім поле орють на глибину 23-25 см і вирівнюють. Після непарових попередників орють з передплужниками на 20- 22 см і одночасно боронують.

У регіонах з оптимальним та надлишковим зволоженням, як правило, проводять оранку; з недостатнім і нестійким зволоженням – поверхневий обробіток.

Перед сівбою поле вирівнюють культиватором в агрегаті з боронами і шлейфами, а також котками. Глибина передпосівної обробки грунту 4-5 см. У разі потреби по непарових попередниках вносять гербіцид трефлан під передпосівну культивацію в дозі 2-2,5 кг/га на глибину 5-6 см.

Сівба. Кращі строки сівби озимого ріпаку на Поліссі 1-5 серпня, в Лісостепу 5-10, а в Степу 10-20 серпня. Дуже раннє висівання або із запізненням призводить до великого зниження врожаю, а часто і до загибелі посівів. Залежно від наявності вологи в грунті, строки сівби можуть зміщуватись на 4-5 днів раніше або пізніше.

Сіють ріпак широкорядним способом з міжряддями 45 см або звичайним рядковим. Норма висіву насіння при широкорядній сівбі 6-8 кг/га, при звичайній рядковій 10-12 кг/га. Глибина загортання насіння 3-5 см, а в західних областях 2-3 см.

Догляд за посівами. Після висівання ріпаку поле коткують. При появі ґрунтової кірки її руйнують ротаційною мотикою або легкими зубовими боронами. На широкорядних посівах в осінній і весняно- літній періоди розпушують грунт культиваторами.

Важливим заходом збереження посівів від шкідливої дії морозів є снігозатримання. Для цього разом з ріпаком через кожні 1,5 м висівають два рядки кулісної рослини – гірчиці білої або сизої. До початку зими стебла гірчиці досягають висоти 70-80 см, дерев'яніють, узимку не вилягають і затримують сніг. У західних областях ріпак на зиму підгортають, що також підвищує його зимостійкість.

Рано навесні посіви підживлюють азотними добривами (N45.90) та знищують сходи бур'янів боронуванням зубовими боронами впоперек посіву.

Ріпак пошкоджується хрестоцвітими блішками, ріпаковим тра- чем, попелицею капустяною, міллю та іншими шкідниками. З хвороб найпоширеніші несправжня борошниста роса, пероноспороз, снігова плісень, бактеріоз коренів. Проти шкідників та збудників хвороб посіви до цвітіння обробляють інсектицидами та фунгіцидами, що дозволені "Переліком...". В період цвітіння посіви ріпаку не обробляють, щоб не викликати масової загибелі бджіл.

Збирання. Збирають ріпак як прямим комбайнуванням, так і роздільно. Пряме комбайнування проводять у фазі повної стиглості насіння, до початку розтріскування стручків. Використовують зернові комбайни, спеціально переобладнані для збирання дрібнонасінних культур.

Роздільний спосіб збирання найбільш прийнятний, бо при цьому втрати насіння мінімальні. До скошування ріпаку у валки приступають, коли в суцвіттях пожовтіють нижні стручки, а насіння в них побуріє чи почорніє. В цей час близько 50% стручків середнього й верхнього ярусів мають лимонно-зелене забарвлення, а вологість насіння становить 30-40%, з рослин починає обпадати листя. Запізнення із збиранням достиглих стручків призводить до їх розтріскування, а отже, до втрат врожаю, зменшення вмісту олії в насінні.

Валки обмолочують комбайнами через 5-7 днів після скошування при вологості насіння 10-11%. За Сухої і жаркої погоди обмолот проводять в ранішні, вечірні та нічні години, коли під час підбирання валків насіння із сухих стручків менше висипається й менше подрібнюється.

Насіння очищають у потоці із збиранням на зерноочисних машинах зі спеціальними решетами. На тривале зберігання його засипають при вологості не більше 8%.