Добрий день, учні групи № 14
ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей". дистанційне
навчання, з предмету: "Ветеринарна медицина"
Зворотній зв`язок заняття очне в кабінеті.
18.04.2023
Тема програми. Хвороба та основні патологічні процеси
Тема уроку №3 Етіологія,патогенез та симптоми хвороби.
Заразні й незаразні хвороби тварин.
Нозологiя наука про
хворобу (вiд грец. nosos хвороба, logos наука) вивчає
загальнi вiдомостi про причини i умови виникнення хвороби, її розвиток та завершення.
Вчення про хворобу зародилось в
глибоку давнину, коли люди вперше
зіткнулися з цим явищем. В мiру
розвитку світогляду людей та науки загалом формувалися погляди на суть хвороби.
Хвороба - це якісно новий стан органiзму пристосовного
характеру, який виникає пiд впливом ушкоджувальних чинників і виявляється
комплексом структурно-функцiональних змін з боку органів та систем, порушенням
зв’язку органiзму з навколишнiм середовищем, погiршенням його генетичних
можливостей, зниженням продуктивності та економiчної цiнностi тварини. Отже,
хвороба - це якiсно новий стан,
якого набуває органiзм. Змiни можуть стосуватися усiх рiвнiв - вiд субклiтинного до рiвня цiлiсного органiзму.
Характер i сила цих змiн (порушень) залежить, з одного боку, вiд характеру i
сили дiї ушкоджувального чинника, з iншого, - вiд стану органiзму з його спадковими i набутими
властивостями. Маючи на увазi хворобу, I.П.Павлов зауважував: “Свiт
патологiчних явищ являє собою нескiнченний ряд рiзноманiтних особливостей,
тобто комбiнацiй фiзiологiчних явищ, якi не утворюються за нормального перебiгу
життя”. Великий фiзiолог не бачив у патологiї принципово нових патологiчних
явищ, вiдмiнних вiд фiзiологiчних. Під час хвороби порушується фізіологічна
регуляція функцій, встановлюються нові взаємозв’язки організму з навколишнім
середовищем, змінюється характер реактивності та адаптаційно-компенсаторних
реакцій. Однак існують закономірності
Існує понад 1400 різних хвороб,
або нозологічних одиниць. Для зручностi
вивчення їх класифiкують. Принципи класифiкацiї грунтуються на певних
критерiях.
У зв’язку з цим групи хвороб
класифікують:
а) за етiологiчним чинником, тобто
залежно від причин, які викликають
захворювання. Iснують, наприклад, заразнi й незаразнi хвороби; заразнi,
в свою чергу, подiляють на iнфекцiйнi, спричинені бактерiями, та iнвазiйнi,
збудниками яких є рiзнi паразити;
б) за анатомо-топографiчним
принципом залежно від
того, які органи та системи переважно
ушкоджуються під час хвороби (хвороби системи дихання, травлення, видiлення
тощо). В цьому випадку слiд мати на увазi, що ушкодження лише одного органа чи
системи виникає дуже рідко. При цьому неминуче в хворобу рiзною мiрою втягуються системи
та органи усього органiзму;
в) за перебiгом бувають блискавичнi, надгострi,
гострi, підгострі й хронiчнi хвороби;
г) за вiковим принципом розрізняють хвороби молодняка;
д) залежно вiд виду тварин (хвороби
коней, великої рогатої худоби, свиней
тощо);
е) за статтю тварин гiнекологiчнi захворювання
Проблема здоров’я i
хвороби є однiєю з найдавнiших, але й до цього часу до кiнця не вирiшених, оскiльки межу, за якою
організм із стану здоров’я переходить до хворобливого стану, часто чітко не
можна визначити. Етiологiя це наука про причини i умови виникнення
хвороби (грец. aitia
причина, logos вчення). Погляди
на причини хвороби, як і на її суть, змiнювалися в мiру того, як розвивалися наука та нашi
знання про природу, а отже, свiтогляд лiкарiв.
Уявлення про причину хвороби як
якусь надприродну силу, які iснували в
перiод, коли медицина
тiльки зароджувалася, були помилковими в тому планi, що в такому випадку лiкар
не міг знати причини i не мав змоги її усунути, а отже, й правильно лiкувати хворобуПатогене́з (від грец. páthos —
страждання, хвороба і génesis — походження, виникнення) — механізми виникнення і
розвитку хвороби і окремих її проявів на різних рівнях організму — від
молекулярних порушень до змін в органах і системах; розділ патології, що трактує питання патогенезу.
У той час як
етіологія трактує питання, що стосуються причин і умов виникнення хвороби,
патогенез включає в себе все, що відбувається після дії причини. Іноді причина,
здійснивши акт агресії, зникає (травма, опік, радіація). Тоді чітко видно
відмінність між етіологією і патогенезом в тимчасовому аспекті: спочатку
етіологія, потім патогенез, спочатку "чому", а потім "як, яким
чином". Найчастіше причина продовжує свою дію в процесі розвитку хвороби.
Така картина особливо характерна для інфекційних захворювань.
Симпто́м (від грец. σύμπτομα — ознака, нещастя, що
трапляється) — ознака, яка відрізняє
хвору тварину від здорової. Також
визначають симптом як будь-яку відчутну зміну в організмі або його функціях. У розвитку хвороби
видiляють чотири перiоди: латентний, продромальний, перiод добре виражених
клiнiчних ознак, перiод завершення хвороби .Тривалiсть кожного з цих періодів
залежить вiд сили та характеру ушкоджувального чинника, а також вiд
індивiдуальних особливостей органiзму.
Латентний перiод настає з моменту дiї
ушкоджувального чинника на органiзм i триває вiд кiлькох секунд до мiсяцiв. У
випадку з iнфекцiйними хворобами цей перiод називають iнкубацiйним.
Продромальний перiод характеризується низкою нехарактерних ознак хвороби, як,
наприклад: незначне пiдвищення температури тiла, вiдставання вiд гурту тощо. Цi
ознаки свiдчать про наявнiсть хвороби, але не дають можливостi поставити точний
дiагноз. Перiод яскраво виражених ознак хвороби характеризується появою
специфiчних для даної хвороби ознак, якi мають вирішальне значення під час
постановки дiагнозу.
Закiнчення хвороби - завершальний перiод, для якого характерні видужання
або смерть. Видужання буває повним i неповним. Повне видужання настає тоді,
коли захисно-компенсаторнi процеси приводять до повного вiдновлення порушеної
структури та функцiї, а регуляторнi механiзми забезпечують органiзму повноцiнне
iснування i вiдновлення продуктивностi. Однак повного видужання в iдеальному
планi не буває, оскiльки не буває повного вiдновлення структури та функцiї в
мiсцi ушкодження. Хоча на рiвнi цiлiсного органiзму цi змiни компенсуються за
рахунок посилення функцiї iнших органiв i систем, внаслідок чого дiяльнiсть
органiзму оцiнюється як практично здорового. Неповне видужання характеризується
недостатнiм рiвнем прояву захисно-компенсаторних механiзмiв для подолання
ушкоджень, спричинених хворобою. При цьому хвороба може перейти в хронiчну
форму, в патологiчний стан; крiм того, можливi рецидиви та ремiсiя. Якщо рiвень
i сила адаптацiйно-компенсаторних процесiв в органiзмi виявилися недостатнiми
для подолання дії ушкоджувальних чинників, виникають процеси декомпенсацiї,
виснажуються резервні сили, i хвороба закiнчується смертю. Мiж життям i смертю
iснує термiнальний перiод, який включає преагонiю i агонiю. Преагонiя має рiзну
тривалiсть (хвилини, днi). В цей перiод нервова система нездатна повною мiрою
координувати роботу життєво важливих органiв, внаслiдок чого виникають значнi
змiни в роботі серця i диханні, величині артерiального тиску, що мають вигляд
стрибкоподiбних змiн, тощо. Агонiя (грец. agon - боротьба) змінює преагонiю i триває 3-5 хвилин, пiсля чого настає смерть.
Смерть настає
внаслідок втрати організмом здатності існувати як єдина саморегулювальна
система. При цьому зникають всi видимi ознаки життя: припиняється робота серця
i дихання, втрачаються рефлекси. Розрiзняють клiнiчну i бiологiчну смерть. У
разі клiнiчної смертi обмiн речовин у клiтинах органiзму ще вiдбувається на мiнiмальному
рiвнi. Органiзм ще зберiгає потенцiйну здатнiсть саморегулювальної єдиної
системи, ще можливе повернення до життя (реанiмацiя). Такий стан органiзму
зберiгається 5-6 хв. Протягом цього часу клiтини головного мозку продовжують iснувати
за рахунок енергiї, що вивiльняється в результаті розщеплення незначних запасiв
вуглеводiв та iнших речовин. Експериментально було показано (М.М.Сиротинiн), що
при створеннi певних умов тривалість клінічної смерті внаслiдок крововтрати
можна продовжити і оживити собаку через 20 хв пiсля 24 зникнення основних ознак
життя тварини з подальшим повним вiдновленням у неї “психiчної” дiяльностi. Під
час клiнiчної смерті клiтини головного мозку втрачають свою функцiю у певнiй
послiдовностi. Спочатку припиняють свою діяльність клiтини кори великих
пiвкуль, потiм пiдкіркової частини мозку i нарештi - довгастого мозку. Комплекс заходів, спрямованих на
оживлення органiзму, називають реанiмацiєю. Ії можна здійснити впродовж перших
5 хв, коли є повна впевненiсть у вiдновленнi функцiй усiх систем органiзму i
насамперед нервової. Усi заходи спрямовують на вiдновлення роботи систем
кровообiгу i дихання та на виведення з органiзму продуктiв життєдiяльностi й токсичних
речовин, що нагромадилися за перiод клiнiчної смертi. Під час реанiмацiї
функцiї дiлянок головного мозку вiдновлюються в зворотному порядку: спочатку
вiдновлюється функцiя довгастого мозку, потiм гiпоталамуса i пiдкіркового шару
мозку; в останню чергу поновлюється функцiя кори великих пiвкуль. Бiологiчна
смерть - це стан органiзму, за
якого в клiтинах вiдбуваються незворотнi процеси. В першу чергу такі зміни
виникають у клітинах головного мозку, де саме через незначнi запаси в них кисню
i поживних речовин настають деструктивні процеси в перші 5-6 хв після припинення роботи серця та дихання. Нервова
система повністю і безповоротно втрачає здатність регулятора функцій, i
органiзм перестає бути цiлiсною саморегулювальною системою. Клiтини iнших
органiв i тканин без доступу поживних речовин i кисню можуть iснувати довше,
ніж нервові клітини, за рахунок глiколiтичного розщеплення запасiв вуглеводiв.
Тому структура та функцiї iнших систем ще зберiгаються протягом певного часу.
Однак припинення регулювального впливу нервової системи перетворює цiлiсний
органiзм на суму органiв, якi можна використати лише для трансплантацiї.
Наприклад, бiопотенцiали в серцевому м’язi зберiгаються протягом 30-60 хв пiсля зникнення пульсу. Епiдермiс зберiгає
життєздатнiсть через добу пiсля смертi. Цi еволюцiйно старiшi клiтини мають
набагато бiльшi запаси енергетичних речовин, завдяки чому можуть значно довше
iснувати без доступу кисню i енергетичного матерiлу, нiж нервовi клiтини.
3.2.Взаємозв’язок етiологiчного та патогенетичного чинникі
Незаразні захворювання – це захворювання, які не здатні бути поширеними
від тварини до тварини.Серед хвороб тварин найбільший збиток завдають
незаразні. Їх частка складає більше 90% тварин, що захворіли і втрат у
тваринництві від хвороб. З незаразних захворювань 35-40 % припадає на частку
хвороб органів травлення, 25-35 % – органів дихання і 10-20 % – хірургічних
(травматичних). Причинами появи незаразних хвороб є: неправильна годівля,
поганий догляд, утримання у поганих приміщеннях і незадовільний зоогігієнічний
режим. У передових господарствах, що забезпечують тварин правильною повноцінною
годівлею, утриманням у належних приміщеннях, належним доглядом, що виконують
технологічні ветеринарно-санітарні і зоотехнічні заходи, незаразні захворювання
зустрічаються дуже рідко.
Інфекційні хвороби
підрозділяються на хвороби, спільні для усіх видів сільськогосподарських тварин,
і на хвороби, що зустрічаються у окремих видів тварин. Необхідно знати, що на
тваринницькі ферми господарств інфекція може бути занесена з присадибних
господарств селян, а також дикими 18 тваринами (ящур – сагайдаками, сказ –
лисицями, чуму свиней – дикими свинями, грип птиці – перелітними дикими птахами
і т.д.).До класу заразних
захворювань відносять інфекційні хвороби свиней, які швидко передаються від
однієї особини до іншої. Якщо їх не лікувати, то все свині за короткий проміжок
часу можуть захворіти і померти. При цьому м'ясо таких тварин вживати в їжу не
можна. Інфекційні хвороби
підрозділяються на хвороби, спільні для усіх видів сільськогосподарських
тварин, і на хвороби, що зустрічаються у окремих видів тварин. Необхідно знати,
що на тваринницькі ферми господарств інфекція може бути занесена з присадибних
господарств селян, а також дикими 18 тваринами (ящур – сагайдаками, сказ –
лисицями, чуму свиней – дикими свинями, грип птиці – перелітними дикими птахами
і т.д.).
ДОМАШНЄ ЗАВАННЯ :
ОПРАЦЮВАТИ ТА ЗАПИСАТИ КОНСПЕКТ
Комментариев нет:
Отправить комментарий