Урок №7 Агротехнологія 24.10.23

 

Добрий день, учні групи № 34 

ДНЗ "Знам'янський професійний ліцей". 

ЗА ДОПОМОГОЮ  ЦЬОГО БЛОГУ БУДЕМО ВИВЧАТИ ПРЕДМЕТ АГРОТЕХНОЛОГІЇ.

ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДРУЧНИК "АГРОТЕХНОЛОГІЇ"                                    http://www.e-litera.com.ua/upload/pto/pto-agrotech.pdf

https://docs.google.com/forms/d/1J61sbEWhBE5OebL0mZSW_0JIClqZH4Uco7dpgNYIpMk/edit

Тема програми: Вступ. Основи агрономії

Тема уроку №7 Сівозміни та їх освоєння.  Поняття про систему землеробства

Сівозміна — це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі, на території або лише в часі. Чергування культур на території означає, що кожна культура послідовно проходить через всі поля сівозміни. Чергування культур у часі представляє собою правильну зміну одних рослин іншими на даному полі за роками. В основі сівозміни лежить науково обґрунтована структура посівних площ, що є співвідношенням площ під різними культурами і чистими парами, вираженим у процентах до загальної сівозмінної площі. Вона розробляється відповідно до спеціалізації господарства. Ротація сівозмін — інтервал часу, протягом якого сільськогосподарські культури і пар проходять через кожне поле у послідовності, передбаченій схемою сівозміни. Тривалість ротації (кількості років) дорівнює кількості полів сівозміни в натурі на території. Розміщення культур по полях може бути різне, але всі вони повинні щорічно займати по одному полю. Перелік сільськогосподарських культур і парів за порядком їх чергування у сівозміні називається схемою сівозміни.                               Поля — це рівні площі ріллі, на які розбивається сівозміна згідно із схемою при нарізуванні.                                                                                                               Ланка — це частина сівозміни, яка складається з двох, трьох культур або чистого пару і однієї-трьох культур. Ланки сівозмін бувають трав'яні (трави — пшениця — просапні), зернобобові (горох — пшениця — просапні), просапні (кукурудза на зелений корм — пшениця — просапні), парові (пар — зернові — зернові). Кожна сівозміна складається з 2—4 ланок, які починаються з найкращої ланки (трав'яної, парової, зернобобової).                                                                                   Попередник — сільськогосподарська культура або пар, що займали дане поле в минулому році. Одна сільськогосподарська культура, що вирощується в господарстві, називається монокультурою.                                                                   Структура посівних площ - це співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур або їхніх певних груп (у процентах) до загальної площі ріллі в господарстві. Структура посівних площ є основою для розробки сівозмін і залежить від спеціалізації господарств, ґрунтово-кліматичних та організаційно-господарських умов. Повторною називається культура яка висівається на одному місці протягом 2-3 років. Коли тривалість вирощування культури дорівнює, або більше за ротацію сівозміни, її називають беззмінною.             Методика складання схем сівозмін.                                                                            1. Встановлюють розмір і кількість полів. 2. Визначають кількість полів під кожною культурою. 3. Визначають склад збірних полів, якщо такі є у сівозміні.        4. Підбирають попередники для найбільш цінних культур. 5. Підбирають покривну культуру для багаторічних трав, якщо у сівозміні передбачене їх вирощування. 6. Культури, що залишились, розміщують по кращих попередниках. 7. Складають ланки і з'єднують їх між собою у схему забезпечуючи найбільш ефективне використання після дії пару і багаторічних трав. 8. У сівозмінах з проміжними культурами визначають місце для їх сівби. 9. Встановлюють тип і вид сівозміни. 2. Попередники для окремих польових культур у сівозміні. Попередником називається сільськогосподарська культура, що займала дане поле у попередньому році, або пар. При визначенні місця культури в сівозміні враховують також її народногосподарське значення, біологічні особливості, технологію вирощування та природно-економічні умови господарства. Озимі культури в сівозміні розміщують після чистих і зайнятих парів та непарових попередників. Паром називають поле, на якому протягом певного періоду не вирощують сільськогосподарські культури, але його якісно і вчасно обробляють, удобрюють і знищують бур'яни. Пари бувають чисті і зайняті.                                                               Чистими парами називають поле, на якому не вирощувалисільськогосподарських культур протягом вегетаційного періоду. Основним завданням його є очищення грунту від бур'янів та нагромадження в ньому вологи і поживних речовин. Залежно від часу проведення основного обробітку чисті пари поділяють на чорні і ранні. Чорні пари починають обробляти улітку або восени після збирання попередника. Основний обробіток раннього пару починають навесні наступного року, а після збирання попередника обмежуються лише поверхневим обробітком поля. Слід зазначити, що перевагу надають чорним парам, які в умовах недостатнього зволоження забезпечують вирощування високих урожаїв озимих культур. На час сівби озимої пшениці в грунті такого поля накопичуються значні запаси вологи та поліпшується поживний режим. Чисті пари (до 10—15 % сівозмінної площі) впроваджують у степових та південних і східних районах лісостепової зони України (до 4—8 %), насамперед на забур'янених полях та для вирощування сортового насіння зернових озимих культур. У лісостеповій та поліській зонах України озимі культури висівають переважно після зайнятих парів, тобто тих, на яких вирощують культури, що рано звільняють поле. Отже, зайнятий пар створює добрі умови для раннього обробітку грунту та наступних культур. Зайняті пари поділяють на суцільні й просапні. У суцільних зайнятих парах парозаймаючі культури сіють рядковими або вузькорядними сівалками. На таких парах вирощують різні кормові культури — конюшину та еспарцет на один укіс, вико-вівсяну чи горохово-вівсяну сумішку на зелений корм, озиме жито та пшеницю на зелений корм тощо. Просапні пари займають культурами, у посівах яких проводять міжрядний обробіток. Це рання картопля, кукурудза, соняшник, топінамбур (земляна груша). Зайняті пари мають важливе економічне та агротехнічне значення. Вони сприяють вирощуванню високого врожаю культур, збагачують грунт на органічні речовини (завдяки кореневим та стерньовим решткам), рано звільняють поле і тому дають змогу обробити грунт під наступні озимі культури за технологією напівпару. Крім чистих і зайнятих парів, розрізняють пари спеціального призначення — кулісні й сидеральні. Кулісним паром називають чистий пар, на якому висівають високостеблові рослини (куліси). Його застосовують у степових районах України як засіб для затримання та накопичення снігу, запобігання вимерзанню озимих, збільшення запасів вологи в грунті. Куліси можуть складатися з одного — двох або з трьох рядків рослин, які висівають улітку. Відстань між кулісами має бути, кратною ширині захвату культиватора або ширині посівного агрегату. Куліси розміщують упоперек напрямку вітру, що переважає у зимовий період.                                    Сидеральним  називається  пар, що зайнятий рослинами для заорювання їх у грунт на зелене добриво.

 Поняття про системи землеробства Як і будь-яка інша галузь народного господарства сільськогосподарське виробництво розвивається за певною системою. Завданням системи ведення сільського господарства є забезпечення таких умов, за яких гарантується задоволення потреб населення у високоякісних продуктах харчування. Серед складових системи ведення сільського господарства є система землеробства. Система землеробства — комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних та організаційно-економічних заходів, спрямованих на використання землі для вирощування сільськогосподарських культур, відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Важливим завданням систем землеробства на сучасному етапі є охорона ґрунтів і всього навколишнього середовища. Загальне значення системи землеробства визначається тим, що вона є основою рільництва, що, в свою чергу, є базою всього сільськогосподарського виробництва, продуктивність якого визначається продуктивністю рільництва, а продуктивність рільництва — ступенем досконалості та інтенсивності систем землеробства, застосовуваних людиною. Ось чому розробка систем землеробства є складним процесом, що ґрунтується на досягненнях аграрної науки, передової практики і врахуванні всієї різноманітності природних, економічних і соціальних умов, де ця система освоюється. Від успіху освоєння науково обґрунтованої системи землеробства у певному регіоні залежить успіх розвитку не тільки рослинництва, а й тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з тим, що сільським господарством доводиться займатися за різних ґрунтово-кліматичних умов, то системи землеробства і всі їх складові мають бути суто зональними.                           

 

Комментариев нет:

Отправить комментарий