Агротехнологія Урок №37 18.03.2024

 ДОБРОГО ДНЯ УЧНІ  ГРУПИ №34 

Продовжуємо дистанційне  навчання 

18.03.2024

Тема програми :   Технології вирощування та збирання сільськогосподарських культур      

 Тема уроку: №37   Зернові, зернобобові круп’яні культури. Підготовка машин до посіву.

Електронні підручники:

 https://www.e-litera.com.ua/upload/pto/pto-agrotech.pdf                               

Зернові культури – це група рослин, які вирощують для отримання зерна, яке є продуктом харчування людини та використовується для виробництва корму для тварин. Зернові поділяють на дві основні категорії: хлібні зернові культури та зернобобові. Зараз мова піде про хлібні зернові культури (у тому числі круп’яні) – пшеницю, ячмінь, рис, овес, просо, гречку, кукурудзу.

 До групи зернобобових культур відносяться горох, сочевиця, квасоля, чина, соя, нут, кормові боби, люпин, маш, арахіс, вігна. Всі вони належать до родини бобових (Fabaceae). Серед сільськогосподарських культур зернобобові відзначаються найвищим вмістом білка. Якщо, наприклад, у зерні найбільш високобілкової злакової культури – твердої ярої пшениці середній вміст білка становить 16%, то в зерні зернобобових – 25-35%, а в деяких з них (соя, кормовий люпин) – понад 40%. За вмістом білка в зерні і калорійністю зернобобові культури переважають м'ясо, рибу та інші продукти харчування. Важливо й те, що їх білки є повноцінними за амінокислотним складом і значно краще засвоюються організмом, ніж білки злакових культур.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Гречка — одна з основних круп'яних культур. Гречана крупа має високі смакові якості, а також лікувально-дієтичні властивості і є важливим продуктом харчування. Зерно гречки містить у середньому 8—9% білка, 1,6 — жиру, 70 —крохмалю, понад 2% мінеральних солей, органічні кислоти (лимонну, яблучну, щавлеву).

Білки гречки повноцінніші, ніж білки зернових культур. За якістю вони не поступаються перед білками зернових бобових культур. У білках гречки багато незамінних амінокислот: лізину — 7,9, аргініну — 12,7%. З вегетативної маси і квіток гречки виготовляють препарат рутин для лікування склерозу, гіпертонії. Рутин є і в гречаній крупі. Гречана крупа містить значно більше вітамінів В1, В2 і Р, ніж пшоно.

Гречка має велике значення і як кормова культура. Відходи, що залишаються після шеретування зерна, є цінним концентрованим кормом для тварин і птиці, а солома і полова — для тварин. Так, 100 кг гречаної соломи містить 2300 г перетравного протеїну і відповідає 30 кормовим одиницям. Однак згодовувати ці корми треба у невеликих кількостях, щоб не спричинити у тварин запалення шкіри.

Гречка - медоносна рослина: з 1 га посіву її отримують 60—100 кг меду.

Післяжнивні посіви гречки досить урожайні навіть за умов недостатнього зволоження. У дослідах Дніпропетровського державного аграрного університету врожайність гречки на післяжнивних і післяукісних посівах становила 7—8,5, а на зрошуваних ділянках — 9—20 ц/га.

Строки сівби гречки у різних природних умовах неоднакові. Так, у степових районах кращим строком сівби гречки є кінець квітня, у південно-західних лісостепових — середина травня, у західному регіоні України — друга і третя декади травня.

Гречку сіють суцільним рядковим або широкорядним способом. За суцільного способу висівають 80—100 (4—5 млн схожих зерен), а за широкорядного — 50—60 кг/га насіння (2,5—3 млн схожих зерен на 1 га).

Звичайну рядкову сівбу проводять сівалками С3-3,6, а широкорядну — ССТ-12А з пристосуванням СТЯ-27000.

За умов правильного і своєчасного обробітку міжрядь широкорядні посіви гречки з міжряддями 45 см у степових районах більш урожайні, ніж рядкові.

Досліди Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН і Львівського державного аграрного університету та виробнича практика свідчать, що урожайність гречки за рядкової сівби на 1—3 ц/га вища, ніж за широкорядної. За звичайного способу сівби гречка швидко росте і переростає бур'яни, затінюючи їх, а за відносно пізніх строків її сівби є змога провести боротьбу з бур'янами під час передпосівного обробітку ґрунту.

Широкорядний спосіб сівби, за даними деяких дослідників, найбільше підвищує врожайність гречки у посушливі роки. У дослідах Дніпропетровського державного аграрного університету врожайність гречки на суцільних посівах за посушливих умов становила 9,1, а на широкорядних з міжряддями 45 см — 14,3 ц/га.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Рис належить до основних зернових культур світу.

багато глинистих і мулуватих часточок.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Інтенсивна технологія вирощування рису передбачає використання стійких проти вилягання сортів, своєчасне внесення добрив, застосування агротехнічних і хімічних заходів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур'янів, дотримання режиму зрошення в період вегетації.

Місце у сівозміні. Важливим заходом підвищення врожайності рису є правильне чергування його в сівозмінах із суходільними культурами. На заплавних річкових долинах, де навесні довго застоюється вода, рис висівають після овочевих культур. Рис є також добрим попередником для цих культур.

Беззмінна культура рису призводить до забур'янення площі і, зрештою, до зниження врожаю. На каштанових, солонцюватих та інших ґрунтах, придатних для вирощування рису, його розміщують після багаторічних бобових трав. Кращими попередниками для вирощування рису є люцерна та конюшина. Крім того, рис висівають після просапних культур — цукрових буряків, картоплі, баштанних, овочевих, а також після зернобобових у зайнятому пару (гороху, сої, вики та ін.). На колишній Всесоюзній рисовій дослідній станції у Краснодарському краї врожайність рису після конюшини становила 45,5, а після рису — 33,6 ц/га.

Сорго належить до високоврожайних культур

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Сорго — теплолюбна і посухостійка культура. Добре переносить не тільки ґрунтову, а й повітряну посуху та суховії. Насіння сорго починає проростати за температури 10—12 °С, оптимальна температура розвитку — 32—35 °С. Молоді рослини його пошкоджуються навіть короткочасними незначними приморозками. Сорго — рослина короткого світлового дня. Воно більш посухостійке, ніж кукурудза. Транспіраційний коефіцієнт 150- - 200. Хоча сорго і посухостійка рослина, однак в умовах зрошування врожайність його значно підвищується.

Перед сівбою насіння сорго сортують, застосовують повітряно-теплове обігрівання і протруюють вітаваксом (200 г на 1 ц). Сіють сорго тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 12 °С. Якщо посіви використовують на зелений корм, сорго часто висівають у 2—3 строки. Щоб підвищити кормову цінність силосу і зеленого корму, сорго висівають у сумішках із соєю або чиною.

Сорго на зелений корм і сіно висівають переважно суцільним рядковим способом за норми висіву 25—30 кг/га, а на зерно — широкорядним з міжряддями 45—50 см і нормою висіву 12—15 кг/га.

Сорго на зерно і силос сіють також пунктирним способом з міжряддями 60—70, а в посушливих районах — 90 см. Оптимальна відстань між рослинами у рядках 15—20 см. Густота рослин без зрошення повинна бути 60—70 тис., а при зрошенні — 150—180 тис. /га.

На важких ґрунтах сорго висівають на глибину 3—5, а на легких ґрунтах у посушливих районах — 6—7 см. Щоб прискорити появу сходів, після сівби поле коткують кільчастими котками.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Просо належить до основних круп'яних культур. З його зерна виготовляють крупу — пшоно, яка має високі поживні і смакові якості. Вона містить близько 12% білка, 3,5 — жиру, 65 безазотистих

 Просо — посухостійка культура. Часто його використовують як страхову культуру для пересівання загиблих озимих. Просо вирощують також як післяжнивну культуру на зелений корм, а в районах з тривалим вегетаційним періодом воно добре достигає у другій половині літа і на зерно.СІВБА. Для сівби використовують однорідне, сортове, крупне і добре очищене насіння проса, схожість якого не нижче 92%.

Для боротьби з летючою сажкою і кореневими гнилями насіння проса протруюють суспензією байтану (15% з. п.), бенлату (50% з. п.) чи віта-ваксу (75% з. п.) із розрахунку 2 кг одного з препаратів на 10 л води на 1 т насіння.

Сівбу проса починають тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10—15 °С. Пізні посіви проса не достигають до настання осінньої дощової погоди і пошкоджуються просяним комариком.

У південних районах України просо сіють у середині квітня, у лісостеповій зоні і на Поліссі — на початку травня.

Основним способом сівби проса є широкорядний з міжряддями 45 см. Він дає змогу застосовувати механізований обробіток міжрядь, утримувати грунт у пухкому стані, своєчасно знищувати бур'яни.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Кукурудзу вирощують як зернову, кормову і технічну культуру. Вона характеризується універсальністю використання і високою врожайністю.

В Україні кукурудзу вирощують переважно як кормову культуру. Зерно її є цінним концентрованим кормом для всіх сільськогосподарських тварин і птиці: 1 кг його відповідає 1,34 кормової одиниці і містить 70 г перетравного протеїну. Зерно, силос і зелена маса кукурудзи добре перетравлюються і засвоюються організмом тварин: 100 кг зеленої маси кукурудзи, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості, відповідають 32 кормовим одиницям, а 100 кг сухих стебел кукурудзи, зібраної на зерно, — 37 кормовим одиницям і містять 1,5 кг перетравного протеїну. Розмелені стрижні качанів також згодовують тваринам, 100 кг їх відповідає 35 кормовим одиницям.

Сухе зерно кукурудзи містить 9—12% білка, 4—6 жиру і 65—70% безазотистих екстрактивних речовин. Зерно жовтозерних сортів містить багато каротину.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Овес вирощують переважно як зернофуражну культуру. Його зерно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняку великої рогатої худоби, а також для свійської птиці.ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Найкращими попередниками для вівса є просапні й зернобобові культури. Проте у виробництві овес частіше висівають після зернових озимих культур. Не рекомендується висівати його після буряків, якщо вони уражені нематодою.

Овес часто висівають на зайнятих парах у сумішах з викою, горохом, пелюшкою, люпином. Його зазвичай висівають першою культурою на свіжозораній дернині осушених торфовищ. Однак на таких ґрунтах доцільніше спочатку вирощувати з вівсом яру вику.

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ. Якщо овес висівають після зернових, то відразу після збирання попередника проводять лущення, а потім глибоку зяблеву оранку, що сприяє нагромадженню в ґрунті вологи. У посушливі роки або в районах недостатнього зволоження, коли навесні настає ґрунтова посуха, врожайність вівса набагато знижується.

Оранка навесні призводить до пересушування ґрунту і запізнення із сівбою, що часто знижує врожайність зерна на 5 ц/га порівняно з урожайністю після зяблевої оранки. В окремі роки на перезволожених низинних ґрунтах, які в багатосніжні зими запливають, проводять неглибоку (12— 14 см) весняну оранку з одночасним боронуванням, а також коткуванням ребристими котками, що зменшує випаровування вологи з ґрунту.

У перші дні весняних польових робіт проводять передпосівний обробіток ґрунту — шлейфування або боронування і культивацію. Для кращого розпушування ущільнених зв'язних ґрунтів потрібно застосовувати

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Ячмінь використовують як продовольчу, технічну і кормову культуру. З нього виготовляють крупу і борошно. Зерно ячменю широко використовують у пивоварній і спиртовій промисловості. Так, 100 кг зерна ячменю відповідають 120, а100 кг ячмінної соломи — 35 кормовим одиницям.

Ячмінь є однією з найцінніших фуражних культур. Однак найцінніше зерно в ячменю, вирощеного в південних районах України. Солома і полова ячменю — грубий корм, який за поживністю перевершує солому і полову пшениці.

Зерно ячменю широко застосовують для годівлі свиней, великої рогатої худоби, овець. Якщо тваринам згодовувати ячмінну дерть, то підвищується якість м'яса, молока і масла. Ячмінь вирощують також на зелений кормБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Ячмінь — маловибаглива до тепла культура. Насіння його проростає за температури 1—2 °С, оптимальна температура проростання — близько 20 °С. Весняні приморозки мінус 5—7 °С молоді сходи переносять досить добре, проте тривале похолодання навесні негативно позначається на рості й розвитку рослин. У період цвітіння ячмінь дуже чутливий до невеликих приморозків. Найбільш холодостійкими є місцеві сорти. Як уже зазначалося, ячмінь має короткий вегетаційний період. Під час наливання зерна він краще переносить високу температуру (38—40 °С), ніж пшениця, тому його вирощують у південних районах. Тут він достигає до настання суховіїв, тому менше терпить від запалу, ніж інші зернові культури. У посушливих районах урожайніший, ніж пшениця. Транспіраційний коефіцієнт ячменю невисокий — 300—400. До посухи менш чутливий, ніж овес. Досить високі врожаї ячменю збирають за умов помірного і досить вологого клімату. До нестачі вологи ячмінь найбільш чутливий у фазі виходу в трубку. Велика кількість опадів після колосіння буває причиною того, що бічні стебла (підгін) починають рости і колоситись. На таких стеблах нормальне зерно не утворюється, внаслідок чого збільшується кількість недовиповненого зерна, що знижує цінність пивоварного ячменю.

. Досить високі врожаї їх збирають і на менш родючих легких та на осушених торфових ґрунтах.

На легких піщаних ґрунтах, а також у гірських районах при вирощуванні ячменю на кормове зерно досить ефективні змішані посіви ячменю з вівсом. Стійкіший проти вилягання овес відіграє роль підтримуючої культури для ячменю. Для висівання сумішки беруть однакову кількість обох компонентів — по 70 кг ячменю та вівса.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. МІСЦЕ У СІВОЗМІНІ. Добрими попередниками для ячменю є буряки цукрові, картопля, кукурудза, під які завжди вносять значну кількість органічних добрив. Пшениця озима, яку вирощують у посушливих районах по чистому пару, є також добрим попередником для ячменю. Після зернобобових культур доцільно висівати ячмінь, призначений на корм або для виготовлення крупи.

Ячмінь слабо затінює ґрунт, тому є кращою покривною культурою для конюшини, люцерни та інших трав. Підсівання бобових до ячменю для пивоваріння менш доцільне, оскільки добре розвинені бобові погіршують умови сушіння зібраного зерна ячменю, що, в свою чергу, негативно позначається на його якості.

 

 Підготовка агрегатів до роботи. Підготовка трактора до роботи. Перевірити технічний стан трактора та сигналізацію. При роботі тракторів з номінальним тяговим зусиллям 14 кН встановити колію трактора - 1800 мм. Примітка. При агрегатуванні трисівалкового агрегату в складі Т-150- 05+СП-11+ЗСЗ-3,6А середню сівалку приєднують до зчіпки через подовжувач, а бокові до бруса зчіпки СП-11. Підготовка сівалки до роботи. Регулювання сівалки проводять на регулювальному майданчику, який обладнаний пристроєм для прокручування висівних апаратів та розміщувальною дошкою для перевірки сошників та комплекта інструментів та пристроїв (шаблони, динамометри, підставки тощо). Діаметр дисків сошників, кут їх сходження, відстань між сошниками вимірюють пристроєм для перевірки сошників. Він складається з двох перпендикулярних стержнів, на одному з яких встановлені рухомі губки для вимірювання кута сходження дисків. З метою перевірки розміщення сошників сівалок використовують розмічальні дошки товщиною 3 см. Довжина дошки дорівнює ширині захвату сівалки, а ширина її становить 20-30 см. На дошці фарбою нанесено осьову лінію (середина сівалки) та лінію розміщення сошників. Для розміщення або перевірки сошників розмічальну дошку кладуть на майданчик під сошниковим брусом біля переднього ряду сошників. Середина дошки (осьова лінія) повинна збігатись з серединою сошникового бруса. Розміщення сошників перевіряють за мітками на дошці. Перевіряють технічний стан сівалки, її комплектність та стан робочих органів (висівних апаратів, сошників, насіннєпроводів, загортачів, штанг з пружинами), наявність гвинтових тяг вала механізму підйому сошників, гвинта механізму регулювання ходу сошників, стан опорно-приводних коліс, втулково-роликових ланцюгів, зірочок, шестерень в редуктор та інші. 193 Перевірити, щоб диски сошників вільно прокручувались, кромки їх були гострі, а частини не торкалися дисків. Проконтролювати, щоб торці котушок висівних апаратів лицювались з внутрішньою площиною розеток при крайньому положенні важеля регулятора висіву насіння. Клапани туковисівних апаратів повинні торкатись виступів котушок при верхньому положенні важеля клапанів. Натягнути ланцюги механізму привода. При тиску на ланцюг 100 Н він повинен прогнутись на 10-12 мм. Тиск в опорно-приводних пневматичних колесах сівалки повинен бути 0,16-0,20 МПа. З'єднати сівалку з трактором і приєднати гідроциліндр сівалки з гідросистемою трактора. Шляхом піднімання-опускання сошників перевірити роботу механізму. При повністю втягнутому штоці гідроциліндра сошника загортачі повинні бути опущені в робоче положення (рукоятка бустерного золотника займає нейтральне положення). Висівні апарати на задану норму висіву насіння та добрив регулюються в залежності від культури. Таблиця 17.2. Передача на вал насіннєвисівних апаратів сівалки СЗ3,6А. Культура Кількість зубців шестерень коробки передач Передаточне

Домашнє завдання 

Опрацювати та записати конспект